«Двох чоловік із шести загиблих я особисто приймав на роботу, — розповідає колишній керівник «Беркуту» в Івано-Франківську майор Олександр НІДЗЕЛЬСЬКИЙ, — Петра Безпалька та Василя Семанюка. Володимир Шарабуряк на той час уже працював у «Беркуті». Добре знав їх усіх, а також їхні сім’ї. Що в такій ситуації скажеш? Тут і слів бракує...»
За півроку, зазначає військовий, спецпідрозділ пережив значне потрясіння. І нині, як і раніше на Майдані, хлопці виконували наказ командування.
«Бійці загинули не просто так, — продовжує Олександр Нідзельський. — Ми з ними спілкувалися протягом останнього місяця їхнього перебування в гарячій точці, й вони вже тоді знали, що не можуть не повернутися назад. «Ми ж кров’ю змиваємо цю ганьбу», — говорили вони в розмовах. Такі слова вражали, адже всі ми були — наче одна велика сім’я. Це важко зрозуміти тим, хто не служив у підрозділі».
«Якщо спробувати розказати про кожного з них, — зауважує військовий, — люди як люди, нічого надзвичайного. Але, водночас, кожен із них був героєм. У кожного з них були власні проблеми та свої радощі в житті. Як і в усіх інших, просто трохи більше відповідальності... Трохи більше підготовки... і мужності».
Бійців до спецпідрозділу обирали за певними критеріями, ділиться досвідом керівник. «Що про вбитих ще можна сказати? Без перебільшення — це були «справжні мужики». Вони робили свою роботу мовчки, — розповідає далі. — Днями мав розмову з дружинами тих бійців, хто й досі на сході. Вони благали повернути своїх чоловіків додому. А от самі бійці просили не заважати їм дослужити і виконати свій обов’язок перед Батьківщиною і загиблими побратимами. Звісно, підтекст цих слів розуміє кожен — шістьма жертвами може не закінчитися, і втрати будуть значно масштабнішими. Та для них уже життя не важливе, вони там і стоятимуть до кінця... Це не можна назвати помстою — вони відстоюють честь тих бійців, котрі загинули за кожного з нас. І готові розплатитися з сепаратистами. Але, на мою думку, людей неодмінно слід витягувати з поля бою, оскільки вони дуже сильно «загрузли» морально. Бійці вже не реагують на кров, біль та смерть довкола».
Війна, навіть та, яку не називають вголос, як констатує військовий, дуже сильно змінює людей. Усе залежить від особистості людини й від того, як вона зможе жити далі. На його думку, є різні люди. Приміром, є ті, хто не витримує, зривається, переживає страшні моменти знов і знов. Хоча важко про це судити — лише час покаже й розставить все на місця.
«Кожен командир намагається вберегти особовий склад від втрат, — зауважує Олександр Нідзельський. — І я добре розумію командира, який зараз там, і знаю, яка ноша нині на його плечах. Ми багато через що перейшли, але досі в підрозділі не було таких втрат. Це — відірвана частина людської душі».
«Скажу вам відверто, коли ми дізналися про те, що сталося, то неможливо було витримати, й до кінця не вірилося, що це сталося насправді, — веде далі мову. — Зателефонували до командира, який був на місці. Той підтвердив. Людей шукали довго. За тією інформацією, що володію, спочатку знайшли трьох бійців, згодом — ще двох. До останнього сподівалися, що привезуть тіло останнього, шостого, бійця; вірніше те, що залишилося після полум’я. Але це, на жаль, не вдалося. Впізнавали тіла ті, хто служив із хлопцями. Декого можна було впізнати, а одного бійця, як мені розповідали, визначали за магазином від автомата».
Щодо перебігу АТО, екс-командир коментує, що важко про все судити звідси, коли не видно реальної картини. Але, на його думку, помітною є відсутність взаємодії та злагодженості всіх підрозділів, активних дій і якісного командування. Крім того, на його думку, все мало закінчитися значно раніше. А ще відзначає мінімальне оснащення військових. «Ми ініціювали закупівлю приладів нічного бачення, бо коли приходила ніч, бійці ставали мов сліпі кошенята. Це є глобальною проблемою, адже, коли люди їдуть на реальну смерть, їх не забезпечують елементарними речами», — зауважує військовий.
Екс-командир також зауважує, що бійцям на сході багато чого не вистачає. Зокрема, розповідає, що тут купували й передавали на схід тактичні окуляри, продукти харчування. Нині збирають і планують доставити бронежилети, форму, знову ж таки, харчі. Збирають необхідні речі із цілої області, а ще військовий зазначає, що є меценати, котрі готові допомогти. Крім того, пригадує, що ще на початку на картку офіцера перераховували кошти, щоб бійці могли купити найнеобхідніше на місці перебування.
Олександр Нідзельський просить висловити співчуття родинам загиблих. І подяку тим військовим підрозділам, які допомагали бійцям у складній ситуації, а також підрозділам з інших регіонів країни, яки привезли фінансову допомогу і висловили підтримку родичам бійців. Висловив подяку громадським активістам міста, зокрема Михайлові Бойчуку, що він один із перших запропонував виплатити гроші сім’ям загиблих героїв. Такі вчинки не забуваються. «Для мене було великою честю служити з такими людьми», — підсумовує керівник.
А ще він має намір вияснити, в якому статусі загинули його бійці. Військових відправляли в Харківську область, але всі знають, що вони брали участь в АТО. За його словами, від статусу залежить подальше матеріальне забезпечення родин загиблих. Зважаючи на політичну ситуацію, важливо, щоб не урізали ті соціальні пільги, які належать сім’ям відповідно до закону.
