Цього року Київській ГЕС виповнюється 40 років. Майбутній ювілей, як не дивно, дав нагоду вкотре пригадати про «катастрофічний стан» станції. Нещодавно громадська комісія з питань екології та надзвичайних ситуацій Ради самоврядування мікрорайону Корчувате написала листа Президенту. У ньому вона яскраво описала тріщини в турбінах, наслідки відсутності ремонту протягом усього часу існування ГЕС, надпотужну вібрацію споруди.... Ось чому саме з обговорення порушених громадськістю питань і розпочалася «перед'ювілейна» розмова з директором каскаду Київських ГЕС і ГАЕС Миколою БІДНИМ.
— Періодично з'являється інформація про те, що Київська ГЕС перебуває в аварійному стані, що вона загрожує Києву (та що там Києву — всій Європі) жахливою катастрофою. Усе це вигадки, які не мають жодної аргументації. Навіть не уявляю, кому може бути вигідно розпускати такі чутки. Та й поширюють їх не вчені, а ті, хто гордо себе так іменує. На станції все спокійно, вона перебуває в нормальному робочому стані. Щоп'ять років у нас буває міжвідомча комісія, в складі якої представники Держкомітету водного господарства, Міністерства палива й енергетики, Укргідропроекту, СБУ, МВС, Мінтрансу, різних науково-дослідних інститутів. Звісно, ГЕС — це велике господарство, а отже, постійно доводиться щось підфарбовувати, ремонтувати. Але хіба це може впливати на роботу станції? Зараз реконструюють усі об'єкти компанії Укргідроенерго, що об'єднує станції Дніпровського каскаду та Дністровську ГЕС. Перший етап реконструкції ми вже закінчили. Він тривав 6 років — із 1996 року по 2002-й. Зробленого по агрегатах вистачить ще років на 40. До того ж, як відомо, наука не стоїть на місці: постійно з'являються нові технології, підходи, рішення.
— Чи відповідає оснащення ГЕС міжнародним стандартам?
— На першому етапі реконструкції ми особливо приділяли увагу гідроагрегату, системі управління та захистам, а також автоматиці. Сьогодні в нас усе зроблене за останнім словом науки, з активним використанням обчислювальної техніки. Що стосується безпеки, то в нас впроваджена автоматизована система збору даних із безпеки земляних дамб і споруд. Якщо раніше нам доводилось отримувати інформацію фактично вручну, то тепер вона автоматично «стікається» на пульт управління та центр безпеки. Ми, наприклад, можемо отримати інформацію з приладів, які знаходяться на відстані до 50 кілометрів від «мозку» станції. Зараз аналогічна система (їх, до речі, в СНД ще немає) впроваджена на Кременчуцькій ГЕС. У найближчому майбутньому аналогічними системами будуть обладнані гідротехнічні споруди інших станцій компанії Укргідроенерго. Зараз ми стоїмо перед другим етапом реконструкції з використанням кредиту Світового банку. Попередні домовленості на рівні уряду та керівництва банку вже є. Щоправда, потім знадобиться ще й ратифікація їх парламентом. Унаслідок реконструкції станції ми отримаємо приріст встановленої потужності в обсязі ще однієї гідростанції.
— Усе ж таки, чому із завидною постійністю стверджують, що Київська ГЕС становить небезпеку?
— Пригадується, приблизно 20 років тому, під час навчань із цивільної оборони випадково просочилася інформація про те, що дамба прорвала. Тоді в Києві й виникла необгрунтована паніка, а зараз нагнітають обстановку так звані екологи. Це по-перше. А по- друге, для людини абсолютно нормально побоюватися за своє життя. Напевно, сам факт близького сусідства такої кількості води з містом, в якому проживають близько 3 мільйонів осіб, і підігріває страхи.
— Попри поважний вік ГЕС, екологи не перестають винуватити її у всіляких екологічних бідах. Мовляв, не треба було так грубо втручатися в природу…
— Людство не може обійтися без електроенергії. У системі енергетики необхідні так звані швидкорегульовані потужності. Наприклад, на ввімкнення одного гідроагрегата нам необхідно до 1 хвилини, а блоку на тепловій електростанції — кілька годин. Без швидкоманеврених потужностей не може обійтися жодна енергосистема в будь-якій країні світу. З огляду на те, що споживання енергії протягом доби нерівномірне, маневрені потужності необхідні для покриття піків графіка добового навантаження енергосистем. Цю роль із успіхом виконує гідроелектростанція. Що стосується екологічних катаклізмів, про які говорять так звані екологи, то, мені здається, наша станція не спричинила танення льодовиків в Антарктиді.
— А який внесок Київської ГЕС в енергетику країни?
— Зрозуміло, що гідростанції не можуть покривати всі енергетичні потреби країни. Їхній внесок — менше 10%. Наш звичайний режим — це приблизно дві години роботи вранці та дві ввечері. Все залежить від балансу енергії в енергосистемі.
— Як би ви оцінили якість води, яку подають у Києві?
— Наскільки я знаю, якість води в столиці задовольняє всі необхідні вимоги. Реконструкція гідростанції також покращила якість води в Дніпрі. Впроваджено екологічно чисті робочі колеса гідротурбін, що практично виключає попадання масла в річку.
— Як ви ставитеся до ідеї осушення Київського моря?
— Коли здається, що загроза існує, то одразу спадає на думку: її ліквідувати, а потім нібито можна вже спати спокійно. Але міркуючи про ліквідацію так званої загрози, варто пригадати: за 40 років існування станції тут виникла екосистема, а також інфраструктура, що включає в себе системи водозабору, водопостачання, зрошування. Крім того, коли сталася Чорнобильська катастрофа, радіонукліди з Прип'яті потрапили до водосховища. А отже, мул зберігає їх у собі. То ж осушити водосховище — це нонсенс. Водночас не слід забувати: гідроенергія найдешевша та екологічно чиста, і її широко використовують у країнах, які володіють багатими водними ресурсами.
— Чи залишився в Україні заділ для будівництва ГЕС?
— На Дніпрі економічно вигідних створів уже немає. Що стосується інших річок, особливо в Карпатському регіоні, то там — великий потенціал. Уже розроблені проекти освоєння тамтешніх гідроресурсів. До того ж будівництво ГЕС вирішило б раз і назавжди проблему паводків у Закарпатті, на ліквідацію наслідків яких щорічно витрачають мільйони. Там просто треба спорудити ГЕС і тим самим зарегулювати стоки річок цього регіону. Адже кожна річка — це маленька система, яку можна і треба використовувати. Свого часу на малих річках побудували 150 гідростанцій, із них зараз у роботі — 49. Звичайно, для реанімації інших станцій у разі необхідності знадобляться десятки мільйонів, але водночас відновлювати часто вигідніше, ніж будувати. До того ж в Україні вже розпочали виробництво обладнання для малих гідроенергетичних станцій.
Та й загалом, мені здається, треба більш активно використовувати нетрадиційні джерела енергії (енергія вітру, сонця). Без сумніву, їхня питома вага в обсязі виробництва, порівняно, скажімо, з ТЕС, не велика, але в будь-якому випадку — це екологічно чиста електроенергія.
