До 2005-го сусідня Румунія стане членом НАТО, а до 2007-го увіллється в Європейський Союз. Перед цим їй конче потрiбно владнати з Україною проблеми стосовно делімітації виключних морських просторів та континентального шельфу в Чорному морі. Україна, у свою чергу, не дуже задоволена тим, як у Румунії забезпечуються права української меншини. Їхні проблеми вивчала делегація Державного комітету України в справах національностей та міграції на чолі з головою Геннадієм Москалем. Мостом для співпраці двох країн-сусідів є 130 тисячна румунська громада в Україні та 60 тисячна українська спільнота в Румунії. За своєю чисельністю українці посідають четверте місце серед інших національних меншин Румунії (після угорської —1,6 млн., циганської — 409,7 тис. та німецької — 119 тис.). Якщо на Буковині функціонують 8 прикордонних переходів, то у Закарпатті — один. До того ж цей міжнародний пункт «Дяково — Холмеу» обслуговує тільки вантажні автомашини. Багато років ведуться переговори про перетин пункту легковими автомашинами, але поки що результатів ніяких. Інфраструктура ж з обох боків цілком придатна.
У кінці Другої світової в цих місцях всі мости по Тисі (а це нині лінія кордону між Україною та Румунією) були зруйновані. Контакти між близькими, родичами на кілька десятиліть стали дуже своєрідними: якщо у когось на румунському боці грали весілля, то ставали на берег і витанцьовували під троїсті музики. А родина в Україні збиралася на кручі й теж пускалася до танцю.
Закарпаття і Мараморощину може надійно з’єднати відновлений перший міст між Солотвином і Сігетом. Румунська сторона на його будівництво використала 200 тисяч євро від європейських структур, а українська за 500 тисяч гривень з бюджету проклала під’їзну дорогу. До речі, досі закарпатським дорожникам не повернуто борг за виконані роботи. Тут передбачається відкрити міжнародний пункт пропуску. На цьому наполягає і голова Закарпатської облдержадміністрації Іван Різак, але на його лист Держмитком України відповів, що планується створити пункт спрощеного перетину кордону. Перший керівник Закарпаття з цим не погодився, мотивуючи, що після вступу Румунії до ЄС всі прикордонні пункти повинні мати статус міжнародних,і направив звернення до прем’єр-міністра В.Януковича. Голова ради повіту Марамуреш Олександру Косма твердить, що уряд Румунії готовий хоч завтра пустити міст у дію.
Наприкінці вересня минулого року на румунському боці провели перший день добросусідства двох регіонів. Закарпатці прямували на свято до Сігета через міст. Випили разом багато цуйки, виголосили чимало тостів за розвиток, процвітання. Оглянув міст і президент Румунії Іон Ілієску, зустрівшись на ньому з керівниками Закарпаття. Під час недавньої зустрічі в Чернівцях президенти двох держав — Л. Кучма та І.Ілієску — вирішили ще в нинішньому році відкрити міст і прикордонний перехід між Солотвином і Сігетом.
Аби потрапити одне до одного, нинi жителі Закарпаття і Мараморощини долають сотні кілометрів через Чернівецьку область або Угорщину. Наприклад, 77-річна Ганна Молдован, жителька Ремет, українського села в Румунії, згадує, як до Другої світової війни щотижня мандрувала до родичів у закарпатські села. До недавнього часу й вони часто навідувалися в гості. Щось продавали на ринку, дещо обмінювали. Тепер перестали приїжджати. Як результат відсутності сполучення, нині в Закарпатті тільки чотири спільні українсько-румунські підприємства, тоді як українсько-угорських — 1400.
Тим часом багато молодих українців Румунії їдуть вчитися до вузів України.
У той же час в Румунії нема видавництва з випуску підручників українською мовою. Зрозуміло, вся надія на поміч України. І вона, невеличка, надходить з Івано-Франківської, Тернопільської, Закарпатської, Чернівецької областей та інших регіонів. До того ж, контактам між Україною та Румунією активно сприяє відкрите нещодавно в Сучаві Генеральне консульство України. Воно, зокрема, долучилося до організації літнього відпочинку на Україні 14 дітей з українських сіл Ботошанського повіту, ознайомчої поїздки групи вчителів української мови та літератури з Румунії до Івано-Франківської області. А у свою чергу, на запрошення уряду Румунії цього літа 20 дітей з чорнобильської зони Київщини оздоровлювалися в санаторії Бая-Маре.
Сігетський ліцей імені Т.Шевченка, на жаль, досі залишається єдиним українським загальноосвітнім закладом на всю Румунію, і випускники, потрапивши на роботу до шкіл в українських селах, змушені викладати по-румунськи. Наприкінці 1960-го режим Чаушеску закрив 83 початкові, 30 семирічних і 3 одинадцятирічні школи, в яких навчалося понад 10 тисяч дітей. Вони й дотепер не відновлені. Українська мова в школах з компактним проживанням українців вивчається тільки як предмет. Всі інші дисципліни викладаються румунською.
Примар (голова) села Ремети Степан Галас каже, що в його селі є можливість зробити український відділ з першого класу. І румунський закон дозволяє родичам, якщо вони хочуть, відкривати українські класи. Але для цього потрібно як мінімум 20 дітей. А заяви на це батьки писати не хочуть.
В Україні, в місцях компактного проживання румунів, як постійно наголошував під час зустрічей в українських селах голова Держкомнацміграції Г.Москаль, без заяв батьків створено понад 100 румунських шкіл, де всі предмети викладаються рідною мовою. Всі вони фінансуються з державного бюджету. Так, у Закарпатті проживають понад 32 тисячі румунів. В області є 11 загальноосвітніх шкіл з румунською мовою навчання, двi — з румунською, російською та українською мовами викладання. В них навчаються майже чотири з половиною тисячі учнів.
Але розвитку українства в Румунії аж ніяк не сприяють напружені стосунки між лідерами Союзу українців Румунії (СУР) та Демократичного Союзу українців Румунії — Степаном Ткачуком та Іваном Семенюком. Ось як висловився з цього приводу Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Геннадій Алтухов: «Посольство України докладає значних зусиль для того, щоб принаймні зникла ворожнеча, яка сьогодні існує між цими двома організаціями. Запропонована ідея фонду підтримки українського ліцею. Можливо, це буде тим етапом, який дозволить об’єднати ці дві організації».
У румунському селі Ремети, де проживають понад три тисячі українців, цими днями відкрито нову православну церкву Всіх Святих. Зводили її довгих 17 років. Православний український вікаріат та вікаріат Української греко- католицької церкви відіграють основну роль у збереженні українства в Румунії. Отець Микола Ковач сім років служить у Реметах. Розписувати новий храм запросив художника із Закарпаття, бо той — майстер саме гуцульської орнаментації й колориту. Зображено багато образів українських і румунських мучеників. Цими днями Румунська православна церква прилучила до когорти святих Петра Могилу. Син молдовського господаря, а згодом Київський митрополит Могила допоміг організувати у Валахії книгодрукування, його учні відкрили 1640 року у Яссах Слов’яно-греко-латинську колегію — першу школу в Молдові.
До нового храму приходять на службу й румунські вiруючи із села Сепинца, де розташований єдиний у Європі так званий Веселий цвинтар. Реметські парафіяни теж ходять на літургії до сусідів.
Після Другої світової війни в Румунії були заборонені, розформовані всі українські греко-католицькі та православні церкви, а їхні культові споруди, майно передали Румунській православній церкві. У 1990-му відновлено православний український вікаріат, а в 1996-му — вікаріат Української греко-католицької церкви. Обидва — з центром у місті Сігеті. Православні мають 17 парафій, а греко-католики — 10.
Православний вікаріат підлеглий Румунському Патріарху Теоктисту. За словами вікарія Івана Піцури, офіційних зв’язків з православними церквами України зараз немає. Щоправда, на запрошення приїжджають сюди священики, єпископи. Так, у кінці минулого літа в кількох церковних службах на Мараморощині взяв участь єпископ Івано-Франківський та Коломийський Николай. Всі парафії гостро потребують церковної літератури українською мовою. Священики правлять, а хори супроводжують служби церковнослов’янською та українською мовами.
Iз усіх регіонів компактного проживання українців найскладніша ситуація в Сучавському повіті, де продовжується масова денаціоналізація. За словами вікарія Української православної церкви Івана Піцура, заснувалася українська парафія в Сучаві. Направили туди священика і приступають до будівництва нового українського храму. Надіються і на допомогу уряду України.
Український греко-католицький вікаріат нині вимагає повернення храмів у селах Ватра Дорней, Молодовіці, в місті Кемпулунг-Молдовенеск. Служителем останнього храму був батько Ольги Кобилянської. Разом із Союзом українців Румунії обидва вікаріати тепер працюють над тим, щоб у містечку Гура Гуморулуй нинішнього року відкрити погруддя Ольги Кобилянської з нагоди 140-річчя від дня народження письменниці.
Українська громада Південної Буковини має намір відновити у церкві «Міреуць» у Сучаві надмогильну плиту на місці поховання київської княгині Євдокії, яка була дружиною одного із засновників середньовічної молдовської держави Штефана чел Маре. Також має бажання увіковічнити історичну постать сина Богдана Хмельницького та зятя молдовського воєводи Василя Лупу — Тиміша Хмельницького, який помер під стінами Сучавської фортеці. Звісно, зроблять це за сприяння України, а найперше, Чернівецької області.
