Європейська дослідницька асоціація за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» провела комплексне дослідження сектору дошкільної освіти України. Експерти вивчали все — доступність дошкільної освіти, забезпеченість педагогами та їхній фаховий рівень, міжнародний досвід (ситуація порівнювалася із досвідом Росії, Білорусі та Прибалтики), законодавче забезпечення та особливо — фінансування дитсадків. У основному дослідники вивчали дошкільну освіту в Києві, Львові, Полтаві та Харкові, а також опитали сто сільських рад по всій Україні.
Дослідження показало: є позитивні моменти, а є й менш оптимістичні. До перших віднесли збільшення педагогічного складу вихователів на майже 3,4 тисячі (загалом нині в дошкільній освіті працює майже 145 тисяч педагогів) — попри мізерну зарплату (1,2 тисячі «голої» ставки для вихователів та 1,7 тисячі для завідувачів). Також за останні три роки збільшилася кількість дитячих закладів — майже на тисячу: нині їх понад 16 тисяч (341 — приватної форми власності). Крім того, експерти відзначили хороший рівень освітніх програм, високу професійність вихователів та їхню самовідданість. На жаль, всі інші аспекти зазнали критики. Особливо — недостатнє фінансування дошкільної освіти, хоча, за даними Держкомстату, видатки протягом 2011 року (останні дані) збільшилися на 3,6% і становили 11831,6 мільйона гривень.
— Цей пріоритет, який надавався фінансуванню дошкільної освіти, має своє підґрунтя: зростання народжуваності в Україні на початку 2000-х років. Політику самої держави було організовано реактивним чином: держава просто реагувала на демографічні процеси, що відбувалися. Центральна нинішня проблема — рівень доступності в дошкільні заклади. Із розрахунку на сто місць, які існують і забезпечуються державою, у нас — 116 дітей. Із кожним роком кількість дітей збільшується, й 2012 року кількість переповнених дитячих садочків зросла до 5,5 тисячі: там на 100 місць — понад 130 дітей, — розповіла Марина СОБОЛЕВСЬКА, науковий керівник Європейської дослідної асоціації.
Що стосується ситуації на селі, то там у кожному третьому селі взагалі немає дитячого дошкільного закладу. А якщо й є (приміщення), то через незадовільний матеріально-технічний стан його не можна використовувати. Власне, це, а також відсутність педагогічних кадрів (у середньому один-два на весь заклад) є основними проблемами в сільській місцевості. «Ми провели опитування ста сільських рад по Україні. На першому місці — брак фінансування дошкільних закладів, незадовільне матеріально-технічне забезпечення. У кожному третьому випадку нам відповіли: садочка взагалі в селі немає, в сусідньому селі — теж. Тобто у 41% випадків не вистачає коштів на утримання, у 32% — немає відповідного приміщення. Треба сказати, що наші санітарні норми — дуже жорсткі, й у селі важко відкрити заклад через невідповідність приміщень. Також на селі медсестри є тільки в половині дитсадків, не вистачає вихователів-методистів, спеціалістів — логопедів, викладачів фізкультури, музичних керівників. Це проблема не тільки села, а й міста», — вважає керівник Європейської дослідницької асоціації Світлана ГОРНА.
За даними Тамари ПАНАСЮК, заступника директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України, сьогодні Міністерство фінансів встановило нормативне утримання однієї дитини — на рівні 6400 гривень на рік. Також садочки додатково фінансуються з місцевих бюджетів і з благодійних пожертвувань батьків, спонсорів. І тут — найбільша плутанина. Тому що чомусь так виходить, що в одному дошкільному закладі на одну дитину виділяється одна сума, а в другому, в тій же області, — інша. Приклад — Полтавщина. «Фінансування дошкільних закладів Полтавщини в розрахунку на одну дитину 2011 року становило 4400 гривень на рік. Ми побачили, що ця сума перевищує цей рівень подекуди (наприклад, місто Комсомольськ) і сягає шести і дев’яти тисяч гривень. Також у нас є міста, де бюджети не мають можливості виділяти кошти на дошкільну освіту, й сума наближається до тієї, яку нам дає Мінфін. По суті, якщо говорити про справедливість розподілу коштів, то ми її не бачимо: є дуже велика різниця у фінансуванні кожної дитини, — розповідає Вадим ШТЕФАН, голова громадської організації «Бюро соціальних та економічних експертиз».
Власне, ця непрозорість розподілу коштів, їхня нестача найбільше засмучує батьків, які в таких умовах є основними спонсорами дошкільної освіти. Міжнародний досвід показує, що проблеми фінансування є й у наших сусідів, але, наприклад, у Литві до цього підійшли більш цивілізовано.
«У Литві на державному рівні вирішено, що кожен громадянин — не тільки той, у кого є маленька дитина, — може 2% свого прибуткового податку (податок на доходи фізичних осіб) відраховувати на конкретний дитячий заклад. І люди це роблять... У Білорусі відкрили рахунки для кожного дитячого садочка при управлінні освіти. Батьки здають певні суми офіційним шляхом. Це не означає, що не можна ці кошти витратити на щось інше, але принаймні батьки можуть прослідкувати, куди йдуть кошти. В Росії дозволили приватним підприємцям ставати засновниками приватних дошкільних закладів: дали можливість створювати конкурентне середовище. Гадаю, вони поступово вирішать питання доступності садків, — говорить Світлана Горна.
Експерти зазначають: в Україні проблему доступності дитячих садків також можуть вирішити приватні заклади — звісно, якщо зробити для підприємців комфортні умови. Експерти знову наводять приклад Литви, де уряд дав можливість робити відраховування з податків також і на утримання приватних дитячих закладів. Так було створено здорову конкуренцію, й за рік відкрився 51 приватний дошкільний заклад. За це виступають і у Міносвіти.
«Гальмом розвитку дошкільної освіти є фінансування: коли буде затверджено нові державні санітарні вимоги та правила, а це розробляє МОЗ (ми вже надавали пропозиції зменшити нормативи щодо площ та інших параметрів), щоб це сприяло приватній ініціативі, — говорить Тамара Панасюк. — Якщо ми подивимося на світовий досвід, то побачимо, що муніципальних закладів є набагато менше. Навіть батьківські громади створюють дошкільні заклади, приватні дитсадки, які працюють за рахунок громадськості. В Україні віддають перевагу комунальним садкам. Можливо, через недостатню платоспроможність батьків. Тому що з кожним роком в Україні зменшується кількість приватних навчальних закладів. Це потрібно змінювати».
Слід зазначити, що в березні цього року завершиться розгляд проекту змін до Закону України «Про дошкільну освіту», в якому йдеться, зокрема, й про розв’язання проблеми перевантаження та нестачі дошкільних закладів. Зокрема — шляхом розвитку приватної ініціативи.
