Веселі й ошатні йдуть діти першого вересня до школи. Кожен із них сподівається стати зразковим учнем і радувати тата й маму гарними оцінками. Не оминув цей радісний настрій і батьків: «От моя дитина. Яка вона гарна! Треба тільки, щоб у школі знайшли до нього підхід, свій «золотий ключик»!». Але от проходить зовсім небагато часу — і мама чує від свого улюбленого чада: «Мама, а довго я буду ходити до школи? Я вже втомився...», або «Невже я буду займатися такою нудною справою 12 років?». У чому причина невдоволення? Яким дітям важко учитися? Чи не рано саджати 6 річнихдітлахів за парту? Як допомогти дитині пристосуватися до школи?
Насамперед необхідно відрізняти психологічну непідготовленість до школи, що може спостерігатися й у сім, і у вісім, і навіть у десять років, від проблеми принципової можливості навчати з 6 років. Навчати з цього віку можна, можна навчати і з 5 років (як це роблять у деяких країнах), але тут учителі зіштовхуються з цілим рядом додаткових труднощів і проблем, яких не було у 7-річних дітей. Поговоримо про те, як їх вирішити.
Спершу трохи статистики. За даними досліджень українських психологів, близько 30% дітей шестирічного віку страждають на затримку інтелектуального розвитку. Ще 42% не готові до навчання в школі. Приблизно 12% першокласників бояться йти до школи. Близько 25%, навпаки, перебувають у стані занадто райдужного очікування від зустрічі з «кораблем знань», а це призводить до розчарувань. Навантаження на шестирічок у школі порівняно з навантаженнями в дитячому садку зростають у 2,5—3 рази.
У маленького першокласника — велика потреба в грі, а поняття «робота» для нього поки незнайоме. Йому дуже важко втримати увагу в тих межах, які вимагає школа. 6- річна дитина здатна втримувати увагу на одному предметі 10—15 хвилин, а для успішного навчання потрібно 20— 25 хвилин. Навіть всидіти 35 хвилин на уроці, не зігнувшись, для нього проблема, — а неправильна поза призводить до захворювань хребта.
Психологи розробили такі показники готовності до навчання в школі:
1) здатність до довільної, цілеспрямованої, вольової поведінки;
2) інтелектуальна готовність, коли дитина вміє робити аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію, виділяти істотні ознаки предметів, робити висновки;
3) уміння критично ставитися до себе, здатність до дій подумки (розвиток внутрішнього плану дій).
Багато з цих умінь знаходяться у 6-річної дитини в зародковому стані. Рік, що відокремлює 6-річну дитину від 7 річної, дуже важливий дляїї психічного й фізичного розвитку. На думку психологів, саме в цей рік (від шести до семи років) формується багато важливих психологічних новоутворень: логічне мислення, воля, внутрішній план дій. Тому багато дослідників вважають більш оптимальним для вступу до школи вік не шість, а шість із половиною років.
Розглядаючи перші кроки 6-річної дитини в школі, треба звернути особливу увагу на проблему «шкільних» страхів у дітей. У більшості випадків вони пояснюються установками батьків щодо школи. Ні для кого не секрет: іноді батьки самі, боячись школи, мимоволі вселяють цей страх дітям.
У профілактиці шкільних страхів діють два правила:
1. Необхідно забезпечити дітям теплу, сприятливу психологічну атмосферу, щоб підтримати їхню впевненість у собі.
2. Дуже важливо дати дітям можливість розповісти про те, що їх тривожить, оскільки із розділеним з кимось лихом впоратися легше.
Дуже складно вчитися «тепличним» дітям. Насамперед тому, що батьки, оточуючи дитину щільним кільцем турботи й опіки, позбавляють її самостійності й ініціативи.
Деякі батьки постійно стримують сина або доньку фразами на зразок: «Не бігай — упадеш, «Нічого не бери — зламаєш». І лише вселяють у душу маленької людини страх перед невідомим і, зокрема, перед школою.
Дітей з підвищеною тривожністю важливо не критикувати, а навпаки, хвалити і навіть трошки захвалювати. При цьому варто керуватися трьома найважливішими правилами: спілкуючись з дитиною, дивитися їй у вічі; не менш ніж 20 разів на день обіймати і цілувати і щонайменше тридцять хвилин на день говорити наодинці. А ще для неспокійної дітвори чудовим заспокійливим засобом можуть стати фарби. Дитині не обов’язково навіть малювати якісь фігури. Нехай вона просто вмочує пензлик у фарбу і струшує її на ватман, утворюючи безформні плями. Так разом з фарбою буде вихлюпуватися на папір надлишкове психічне напруження. А якщо запропонувати школяру пофантазувати на тему плям, домалювати їх, щоб створити осмислену картинку, це ще й розвиватиме уяву.
Батьки мають пам’ятати: якщо успіхів і відмінних оцінок домагатися за допомогою ременя, дитина зненавидить школу на все життя.
«Золоті» правила для батьків першокласників:
1. Не перетворюйте дитину на засіб вашого самоствердження, на річ, якою можна хвастатися перед знайомими: «А моя дочка три мови вивчає, на скрипці грає, на художню гімнастику ходить!». Цілком можливо, що такі навантаження для неї надмірні, але вона не насмілюється вам заперечувати. Вбачайте в дитині не продовження вашого «я», а окрему особистість. Тоді ви будете здатні зрозуміти, що їй дійсно потрібно, а що ні.
2. Демонструйте любов до дитини незалежно від її успіхів у школі чи спортивній секції. Вона повинна відчувати, що дорога вам завжди, незважаючи на те, чи збігаються її успіхи з вашими уявленнями й вимогами. Подібне ставлення допоможе сформувати в дитини стійку позитивну самооцінку на все життя.
3. Дитина не повинна бути свідком сімейних розбіжностей, особливо тих, які стосуються її виховання. Батьки повинні домовлятися і виробляти єдину лінію виховання дитини. У противному випадку вона не зможе пристосуватися до суперечливих батьківських вимог і не стане цілісною, інтегрованою особистістю.
4. Дотримуйтесь «золотої середини» у вихованні: не позбавляйте дитину самостійності, занадто опікуючи її, а з іншого боку — не пускайте її розвиток на «самоплив».
