Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ПОТРЕБУЄ ПРАГМАТИЗМУ

14 квітня, 2000 - 00:00

«День» почав полеміку про патріотизм (№39).

Як на мене, то нам конче потрібні патріоти, і патріоти-
прагматики (не романтики), які тверезо оцінюють реалії сьогодення, знають,
що патріотизм — це не ізоляція від світу. Які б дбали насамперед про національну
безпеку Батьківщини. Бо є інтеграція, а є і національні інтереси, є співробітництво,
а є й своя вигода, є дружні стосунки, а є й таємниці. Так живе світ, так
повинні жити й ми.

Що має вбирати в себе поняття національної безпеки, яким
є її мінімальний обсяг, а який — оптимальний? І який він зараз у нас? Може,
критичний?

Як я розумію, нацбезпека — це самозабезпеченість (напевно,
не менше ніж 85%) або замкнуті цикли найважливіших виробництв. Це соціальна
та політична стабільність. Це Закон, і Закон для всіх. Це боєздатна армія,
сильні спецслужби. Це оптимальна екологічна безпека. Це суспільство належної
моралі.

Беру на себе сміливість і кажу: «Майже все це відсутнє
у нас». Тому як держава, як єдиний народ ми в стані досить глибокого сп’яніння,
коли ти хочеш щось збагнути, а не можеш, коли мова твоя нерозбірлива, коли
ноги йдуть, але ти ними не керуєш.

З 1991 року, я вважаю, ніхто серйозно й системно нацбезпекою
у нас не займався. Через це в нас самі борги — не тільки перед Росією,
а й перед багатьма іншими колишніми союзними республіками. А ще МВФ. Що
ж ми робили з 1991 року? Тільки влазили в борги?

Це теж нацбезпека, бо люди втомилися і зневірилися від
того, що українці винні у всьому, всім і кожному. Чи є в нас якийсь Центр
прогнозування, який вивчав би себе — Україну, світ, Європу, сусідів і давав
би прогнози з рекомендаціями, що нам робити зараз, що — через місяць, рік,
а що — постійно?

У нас зараз не говорять про нові технології, замкнуті цикли
найважливіших виробництв, про роботи з освоєння родовищ корисних копалин,
яких, за оцінками спеціалістів, у надрах України є на суму близько семи
з половиною трильйонів доларів. Розмови йдуть тільки про поточні питання
з основним напрямком — де взяти те чи інше і хто те чи інше дасть. Ну і,
звичайно, про ціни, які потрібно піднімати. Ось атомна енергетика. Говорили
про наші величезні запаси урану, та на цьому все й закінчилося. А де ж
брати паливо для реакторів? Купувати в Росії? Але ж без грошей не дадуть.
А нафта? У районі острова Зміїний, за оцінками спеціалістів, є достатньо
нафти для наших потреб. Але ми там нічого не робимо.

А нафтотермінал під Одесою? Самі балачки. Щоправда, наш
Президент в Азербайджані заявив, що нафтотермінал будувати потрібно. Зате
Молдові думають чи вже надумали віддати якусь частинку нашої землі, щоб
вона побудувала там свій нафтотермінал (напевно, конкурент нашому). Ось
така національна безпека.

За таку нацбезпеку розраховуються прості люди. А соціальна
стабільність є одним з компонентів нацбезпеки?

А коли ми будемо говорити, маючи на увазі соціальну стабільність,
не тільки про так звані світові ціни на енергоносії, різні послуги та товари,
а й про ціни європейського рівня на робочу силу? Ті ж замкнуті цикли життєво
необхідних виробництв хіба не дадуть нових робочих місць із достойною зарплатою?
Бо інвестиції, яких ми ніяк не дочекаємося, хіба не підуть сюди? І не тільки
зарубіжні, а й наші, бо колись же нашим олігархам потрібно буде виходити
з тіні на світ Божий. Якщо, звичайно, вже закінчилося початкове нагромадження
капіталу, якщо вони вважають себе громадянами України і, крім хисту до
отримання прибутків, їм властиве й почуття патріотизму.

Можливо, тоді висококласні спеціалісти оборонки (ще союзної)
вже не будуть стояти на базарах або їздити на заробітки до Росії чи Польщі.
А будуть займатися цікавою роботою тут, в Україні, за європейського рівня
зарплату. І це вже буде не тільки соціальна, а й політична стабільність,
бо почнеться формування середнього класу.

Інформаційний простір. Я, живучи в Україні, знаю про події
в Росії більше, ніж про події на рідній землі. Про дії та думки Путіна,
Явлінського, Селезньова, Березовського та ін. більше, ніж про дії й думки
Кучми, Плюща, Марчука, Мороза. Іноді, читаючи газети, а особливо дивлячись
телевізор, я запитую себе: «Де я, в Україні чи в Росії?» Російські програми
(потрібно казати правду) цікавіші, і в них більше політики та різних думок,
тому й виходить, що ми більше знаємо про мера Москви, ніж про мера Києва.
Ось такі національні інтереси в інформаційному просторі України.

Приватизація. Судячи з досвіду, який щодня «підкидає» факти,
якщо проаналізувати стосунки Росії та України, а також ставлення Росії
до себе й до України, то можна припустити, що незабаром усі наші стратегічні
об’єкти будуть російськими. Це і є національна безпека. От тільки по- українськи
чи по-російськи?

Олексій КОРЖ Біла Церква  «День» почав полеміку про патріотизм (№39). Як на мене, то нам конче потрібні патріоти, і патріоти- прагматики (не романтики), які тверезо оцінюють реалії сьогодення, знають, що патріотизм — це не
Газета: 
Рубрика: