«Мій чоловік Сергій — офіцер запасу, — розповідає Оксана Бабська. — Його призвали на службу 10 березня. 13 червня машини конвою, якими їхала його бригада, потрапили у засідку неподалік Слов’янська. Снаряд влучив саме у їхній БТР. Мій чоловік як командир машини їхав попереду з водієм, за ними ще троє хлопців. У салоні розпочалася пожежа. Витягнув мого чоловіка один із хлопців, який був на задньому сидінні, хоча і сам мав тяжкі поранення, зокрема осколком йому розпороло черевну порожнину. Сергій отримав глибокі опіки 35% тіла. Найбільше постраждали руки та обличчя. Ускладнилася ситуація політравмами, оскільки у нього були ще й осколкові рани. П’ять днів він пробув у Харкові та півтора місяця у Києві. Зараз чоловік перебуває на лікуванні у США. Лікарі медичного центру міста Клівленд самі зацікавилися його випадком і звернулися до мене через волонтерів з пропозицією допомогти».
Випадок Сергія Бабського — не одиничний. Міжнародні організації та фонди часто звертаються до українських волонтерів, щоб через них знайти людей, які потребують допомоги. Щоб пришвидшити цей процес, активісти «Волонтерської сотні» вирішили створити благодійний фонд з допомоги пораненим під час АТО бійцям та їхнім сім’ям, розповідає представник «Волонтерської сотні» Наталія Проценко:
«Наша ініціатива намагається залучити крупні міжнародні організації для фінансової, консультаційної та іншої допомоги пораненим бійцям. Це може бути, наприклад, відправка на реабілітацію в іноземні шпиталі. Як бачимо, потік постраждалих не зменшується. У госпіталях Києва, Дніпропетровська, Харкова, Житомира, Львова, Одеси перебуває велика кількість солдат. Комбіновані травми, які вони отримали, вимагають довгих років реабілітації та значних фінансових ресурсів. Бійці та їхні сім’ї не в змозі впоратися з цим випробуванням самостійно. Окрім того, в Україні медичну допомогу військовим надають лише військові госпіталі. Зважаючи на те, що в останні роки були суттєво зменшені витрати на їх фінансування, забезпечення шпиталів зараз не достатнє для вирішення такої масштабної проблеми. Зрозуміло, що наші хлопці прагнуть отримати більш якісну допомогу».
На шляху до лікування за кордоном наймолодшого капітана Олександра Скрипки стала вітчизняна бюрократична система. Його мати, Наталія Оберемок, вже місяць не може зібрати необхідні документи. «Мій син був поранений під Зеленопіллям. Їх обстріляли з «Градів». Коли Сашка поранили, він був на вулиці і заліз під бронетранспортер. Багато машин, які були під Зеленопіллям, вибухнули, але його — залишилася цілою. Так сину вдалося вижити. Обстріл тривав довго, Сашко втратив багато крові і вже частково втрачав свідомість. Після обстрілу почали збирати поранених, і синові вдалося вчасно дати про себе знати. До лікарні він потрапив майже через десять годин після обстрілу. У нього було тяжке поранення стегна та рвана рана лівої гомілки з пошкодженням кісток і артерій. Вже місяць мій син у Києві, але я досі не можу зібрати необхідних довідок для того, щоб відправити його на лікування за кордон. Усі документи Саші лишилися на полі бою. Коли я надсилаю запити через Міністерство оборони, щоб підтвердити, що він справді числився у конкретному батальйоні, мені відповідають, що документацією на місці у них займається лише одна людина і їм важко задовольнити усі прохання. На цьому відповідь закінчується, і я повертаюся туди, де й була».
За словами Наталії Проценко, юридичні питання також будуть у компетенції їхнього фонду: «Майже усім учасникам АТО потрібна допомога військових юристів. Особливо це стосується людей з обмеженою дієздатністю. Їм необхідна низка документів і для лікування, і для повернення до цивільного життя. Більшість хоче повернутися на фронт, тому для них важливо отримати необхідну допомогу, але водночас не набути юридичного статусу інваліда, як у нас буває».
Багато солдат потребують протезування. Серед них і наймолодший постраждалий Сергій Ільницький. Йому необхідний протез ноги, але якість препаратів, які може надати Україна, його не влаштовує. «Мій син служив у внутрішніх військах на контракті, — розповідає мати Валентина Ільницька. — Під Луганськом потрапив під обстріл з установки «Град». Йому відірвало ногу. Рятувався від вогню повзком з ногою у руках. Довгий час не отримував медичної допомоги, тому почалася гангрена. У Дніпропетровській лікарні йому повністю відрізали суглоб, звідти відправили до Києва. Тут рану зашили, але одразу почався менінгіт. Зараз мій син майже одужав. Хотілося б отримати хороший протез, адже йому всього 19 років. Ще все життя попереду».
Представник «Волонтерської сотні» Наталія Воронкова впевнена, хлопцям необхідно дати можливість обирати протези самостійно: «Їхні ампутації — різних ступенів складності. У вищезгаданого Сергія досить важка стегнова ампутація, є люди без кистей рук. Їм може запропонувати протези Львівський завод, а також Харків та Київ, але якістю хлопці не задоволені. Більшість з них хочуть повернутися на фронт. Українські протези не дозволять їм цього зробити. Наші хлопці — найкращі. Вони потребують найкращого лікування та протезування, тому ми повинні дозволити їм самостійно обирати ті протези, які будуть найбільш зручними. Ми плануємо виділяти хлопцям певні суми, які вони зможуть витратити на свій розсуд: купити іноземний протез або пройти безкоштовне протезування в Україні та витратити кошти на реабілітацію».
Сьогодні Фонд допомоги постраждалим в АТО на початкових стадіях створення. Окрім вищезгаданої грошової допомоги, він займатиметься психологічною реабілітацією військових, а також постачанням медичних засобів до шпиталів і зони бойових дій.
