На початку минулого навчального року на Донбасі діяло 107 вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації. За словами голови парламентського комітету з питань науки й освіти Лілії Гриневич, станом на перше червня 2015 року із зони АТО вивезли 16 вищих навчальних закладів. Наразі у переміщених навчальних закладах здобувають освіту понад 39,5 тисячі студентів. Навчальний процес забезпечують 2844 науково-педагогічних працівники. Хоча більшість університетів уже змогли почати навчання, їхня адаптація до нових умов триває і досі.
УНІВЕРСИТЕТ — ЦЕ ЛЮДИ
Проблеми у переміщених навчальних закладах виникають на кожному кроці. За словами представників евакуйованих навчальних закладів, максимум, який змогла дати держава за останній рік — це робочі приміщення. Завдяки ним частина університетів змогли відновити навчання на денній формі.
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського зараз знаходиться у Кривому Розі. За словами виконуючого обов’язки ректора Оксани Черненко, їм у користування надали законсервовані навчальні площі. Однак, для здійснення навчального процесу їх часто не вистачало.
«Часом наш університет нагадував сільську школу, — розповідає пані Черненко. — В одній аудиторії могли навчатися чотири різних групи з різних курсів. У нас дуже хороші викладачі історії, тому часто траплялося так, що всі чотири групи слухали істориків, замість того, щоб працювати зі своїм викладачем».
Крім площі, для роботи університету необхідна і матеріальна база, а також правове поле, в якому інституція зможе виконувати свої функції.
«Будь-який університет — це, насамперед, люди, — каже Лілія Гриневич. — Лише потім — приміщення і обладнання. Тому перше завдання — це забезпечення елементарних побутових умов для студентів та викладачів. У цьому питанні нам дуже потрібно партнерство чинних навчальних закладів та наукових установ, які є на території України, і які можуть посприяти роботі. Також необхідна допомога місцевих адміністрацій, які можуть посприяти пошуку нових приміщень. Друге завдання — зберегти інституційну спроможність вишів. Їм треба дати час на адаптацію. Це стосується як ліцензійних умов, питань акредитації, нормативів чисельності студентів на одного викладача. Зрозуміло, що ці нормативи не можна застосовувати до евакуйованих вищих навчальних закладів так само, як до всіх інших».
Для того, щоб університети мали можливість відновити втрачену матеріальну базу, Лілія Гриневич пропонує дозволити закупити відповідне обладнання за кошти державного бюджету, збільшити порогову суму державних закупівель, а також скасувати мито для ввезення обладнання, яке надходить із-за кордону.
ВСТУПНА КАМПАНІЯ-2015
Одним із важливих елементів, який має підтримати життєдіяльність евакуйованих університетів, стане цьогорічна вступна кампанія. Представники вузів уже б’ють на сполох, адже розуміють, що вступники та батьки радше оберуть університет із гіршим іміджем, який працює в стаціонарному режимі, ніж той, який переїхав та, інколи, не має навіть власної повноцінної бібліотеки.
«Ми хочемо підтримати ці вищі навчальні заклади та розуміємо, що державне замовлення — це найбільш прямий спосіб дати фінансування евакуйованим закладам, — розповідає пані Совсун. — До нас зверталися університети, які просили дозволити їм приймати випускників без зовнішнього оцінювання. Їм я хочу нагадати, що зараз у нас є категорія людей, які мають право на вступ на основі іспитів — це люди, демобілізовані в цьому році. Я думаю, що університетам варто було б попрацювати з цією категорією вступників».
Особливу увагу Інна Совсун радить звертати на вступ іноземців. Деякі університети вже беруть дозволи для того, щоб запрошувати їх на навчання, але в такому випадку Міністерство просить їх звертати увагу насамперед на власні можливості.
«До нас вже зверталися деякі посольства, які запитували, чи варто сюди їхати, — розповідає Інна Совсун. — Ми відповіли, що це питання університету і його готовності до роботи. Але зі свого боку просимо всіх брати на навчання іноземців лише у тому випадку, коли ви можете забезпечити мінімальний рівень якості навчання. Інакше це може вдарити по вашому ж університету і призвести до того, що вже наступного року нових студентів не буде».
До слова, частина іноземних студентів, які продовжили навчання у вишах «ДНР» та «ЛНР», висловлювали незадоволення тим, що отримали дипломи самопроголошених республік, які не визнають у світі. За словами Інни Совсун, останній рік навчання, який вони провели на окупований території, Міністерство освіти зарахувати не може, але зі свого боку пропонує повторно пройти курс у підконтрольних міністерству закладах, зокрема і в евакуйованих університетах сходу.
Окрім вищих навчальних закладів, протягом року з території Донбасу вивезли десять наукових установ. За словами заступника міністра освіти і науки з питань науки Максима Стріхи, ця цифра не передає тієї катастрофічної ситуації, яка насправді склалася. За його твердженням, переміщення дослідницької бази Донбасу за масштабами таке ж, ніби перемістити всю наукову інфраструктуру Естонії чи Латвії. Оперативно евакуювати матеріальну базу не вдалося, оскільки цим питанням, до того ж, почали займатися надто пізно.
«Одна з помилок, якої припустилися влітку минулого року — не було використано всі можливості для евакуації обладнання. — розповідає Максим Стріха. — Ніхто не взяв на себе політичної відповідальності, а коли врешті зрозуміли, що це потрібно робити — стало пізно. Зараз критично важливе відновлення наукової роботи у цій сфері. Ми не можемо говорити про повноцінний університет без науки, але все залежить від матеріального забезпечення. Сьогодні вже є реальна можливість отримати велику кількість обладнання, але цьому суперечать особливості нашого законодавства. Варто ще зазначити, що проблема включає не лише евакуйовані університети, а й ті, які співпрацювали з установами, що зараз лишилися на окупованій території».
Якщо гуманітарним інститутам вдалося повністю відновити свою роботу, то технічні поки в стані очікування, розповідає віце-президент Національної академії наук України Сергій Пирожков.
«Річ у тім, що інститути гуманітарного профілю, які переїхали до Києва, вимагають мінімальних умов для праці: робочий стіл та комп’ютер. Такі ж установи, як Фізико-технічний інститут, безумовно, не можуть працювати без обладнання та реактивів, відповідних лабораторних умов. Це створює нерівні можливості для роботи, тому Академія наук намагається індивідуально підходити до кожної проблеми і шукає реальні шляхи до вирішення питання», — підсумовує науковець.
