Наступний рік має стати знаковим для освітян, адже у 2010 році школи отримають фінансову автономію. З моменту жовтневої зустрічі Юлії Тимошенко з директорами шкіл Києва пройшло кілька місяців. Увесь цей час триває робота над запропонованою урядом реформою. Які плюси та мінуси цієї ініціативи побачили практики вже сьогодні? Звідки пішла сама ідея надання школам самостійності?
Велика група директорів з Києва, та й не тільки, вже багато років висловлюється за надання українським школам автономії, у тому числі — фінансової. Мандруючи Європою, вивчали та спостерігали прояви цієї самої шкільної автономії: подобалися спокійна впевненість колег-директорів, свобода відповідального вибору, демократичність відносин начальників з підлеглими, відсутність потрійних стереотипів. Захотілося спробувати самим. А ще значну фактичну автономію для своїх закладів за роки незалежності здобули наші «старші брати» — вищі навчальні заклади. Нарешті це передбачено в законодавстві про освіту, зокрема, в Законі «Про загальну середню освіту»: загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою, яка має право відкривати рахунки в установах банку, вести самостійний баланс, здійснювати бухгалтерський облік (за рішенням засновника — районної ради).
За роки незалежності поряд з комунальними з’явилися десятки приватних шкіл, які з самого початку своєї діяльності мали значну автономію, самостійно створювали свій бюджет, визначали кількість, якість та вартість освітніх послуг, за які платили батьки; самостійно рахували свої видатки, платили державі потрібні податки й звітували перед податковими органами. Ми, «державники», завжди трохи заздрили їхньому вмінню самостійно заробляти гроші й поводити себе досить незалежно від чиновників — відчувалася інша фінансово-економічна культура. Але, як це не дивно, і серед комунальних шкіл з’являлися автономії. Наприклад, у середині 90-х років за експериментальною програмою всі школи столичного Ватутинського (нині Деснянського) району отримали право під контролем районного управління освіти, але самостійно, розпоряджатися як бюджетними, так і залученими до шкільного кошторису батьківськими коштами. Деснянські колеги розповідали про свою невдоволеність малими обсягами виділених бюджетних коштів, відсутність потрібного фінансування за деякими статтями бюджету, складність спілкування з казначейством, — але, з іншого боку, вони ніколи чомусь не мали бажання віддати ці невеличкі свободи назад до районних управлінь, до централізованих бухгалтерій.
З якихось, поки що невідомих, причин 19 серпня вийшла постанова Кабінету Міністрів № 1007 щодо надання школам економічної та фінансово-господарської автономії, а якщо точніше, про відкриття з 1 січня 2010 року кожній школі України рахунків у районних відділеннях Держказначейства. Постанова підтвердила право школи мати власну бухгалтерію, а директору — бути розпорядником коштів, підписувати платіжні доручення.
Документ викликав велике пожвавлення як серед директорів шкіл, так і серед місцевих керівників освіти. Перші зрозуміли, що держава бере під контроль надходження та використання батьківських коштів, залучених до шкільної економіки — і далеко не всім це сподобалося. Другі визначили, що частина фінансових повноважень і, можливо, частково управління школою відійде до її директора.
Можливо, саме зараз доречно висловити певні аргументи на користь і, одночасно, повідомити про ризики при відкритті шкільних рахунків. Серед позитивів, на які очікують шкільні керівники, — наявність прозорої (для директора, батьків та влади) схеми та обсягів фінансування різноманітних потреб школи; самостійне використання на потреби шкільного бюджету доходу за рахунок оренди тимчасово вільних приміщень та обладнання, здійснення платних послуг; можливість самостійно укладати договори на послуги та матеріальні цінності для школи з найбільш доречними постачальниками; використання економії фонду заробітної плати на самостійне преміювання учителів, інших співробітників. Також школа зможе самостійно планувати діяльність комісії соціального страхування, в тому числі — надання санаторних путівок, самостійно планувати та економно витрачати кошти на тепло- та енергоносії. З’явиться у шкіл можливість наповнювати свій спеціальний рахунок та витрачати його тільки при наявності джерел надходження.
Однак є й певні складності: зокрема, відсутність досвіду, письмових рекомендацій та юридичного супроводу для керівників шкіл щодо правильного оформлення коштів на спеціальний рахунок школи може призвести в початковий період до численних порушень законодавства у веденні бухгалтерського обліку та звітності. Можливий і опір тієї частини директорів, які не мають досвіду легалізованого управління фінансовими ресурсами та звикли до готівкового обігу коштів. Крім того, при відсутності бухгалтерів у штатних розписах шкіл виникає потреба самостійно шукати бухгалтерів, згодних на низьку зарплату. Турбує і відсутність постійно діючої системи підвищення кваліфікації директорів з фінансового менеджменту, перекваліфікації бухгалтерів (у т.ч. вивільнених бухгалтерів районних відділів освіти) та «гарячих» консультативних послуг, відсутність прозорого (нормативного) механізму розподілу коштів загального фонду бюджету між школами; низький рівень їнформування шкільних батьківських громад — через пресу та владні структури — щодо реального стану бюджетного недофінансування тощо.
У будь-якому разі, шкільна освіта має позачерговий шанс на суттєві структурні реформи. Чи відбудуться вони насправді, чи ініціатива Уряду виявиться черговим «пшиком», покаже вже найближчий час.
