Коли ці три норкових манто разом зі своїми хазяйками влетіли до виставкової зали, голосно сміючись, вже насолодившись щедрістю розслаблених гаманців своїх супутників, то й не збиралися нічого калічити. Та так вийшло, що одна зачепила недоречно величезною сумкою фуршетний витончений ряд, інша вхопилася за ручку керамічної скульптурки і відважно смикнула, голосно реагуючи на те, що ручка відвалилася, а третя — жадібно і дуже швидко ковтаючи сири, облила хорошим червоним вином пару, що стоїть поруч. Отже, плями будуть складними.
Ці панночки були з числа тих, кого на модних показах не садять у перший ряд. Вони самі пнуться з усієї сили, аби туди потрапити і потрапляють, наївно вважаючи, що у нас, як і в Європі: перший ряд — значить, перша лінія по життю. Засвоївши рекомендації одного всюдисущого журналу, яка звучить так: якщо просочилася, то неодмінно каблуками угвинтись у підлогу, а нігтями — в стілець. Інакше знесуть такі ж самі. Втім, багато хто з офіційно запрошених пані, точніше, деякі з них, починали теж із самозахоплення.
Мимохідь понівечивши чарівну дотепну скульптурку такси-саквояжа, вона не сконфузилася, не стушувалася, а продовжувала цілеспрямовано відволікати на себе увагу чоловічої половини сімейних і несімейних пар. Дружини злегка зблідли і тим самим самозапрошенкам лише додали куражу. В них були великі плани на цей вечір і далі — треба було думати, з ким піти в денне і нічне по життю. Адже у когось є new money, а у них кожна сотня на обліку. Ось і працює розум, не затьмарений, втім, зайвою вагою. А навіщо він їм? Адже ще класик сказав — аби вчиняти розумно, одного розуму замало. Все ж останнього в них удосталь. До того ж, натренувавшись на «взятті Бастилії», у вигляді гучних і, природно, вельми дорогих прем’єр (лише не для них), особливо важкодоступних дорогих вечорів, іншої тусні, вони добре вивчилися, як чіплятися за якірні точки, угвинчуватись у багате суспільство.
Якщо виникне, наприклад, розмова про Баден-Баден, миттєво пригадає (недавно виписала з якогось журналу, заготовивши ніби шпору), що там лікувалися від ревматизму Достоєвський і Гоголь. Вони там писали і тут же програвали гонорари в казино. Звичайно, розповідати треба вміти, аби виходило так, ніби вона мало не поруч стояла.
Якщо розмова піде про їжу, з виглядом знавця співатиме про білу спаржу, яку зрізають лише з квітня по травень десь у Німеччині. Вона знала назву цієї місцевості, але боялася помилитися. Душка проникливо базікатиме, тренуючи свою відмінну пам’ять, для підтримки повновагої євробесіди і ознайомить з повним списком відомостей з цього питання. Виявляється, таємничу спаржу зрізають лише до сходу сонця, лише так вона зберігає смак, і що чудасію цю прирівнюють до трюфелів.
Всі довкола зойкають — звідки такі тонкощі, а юна пані вже взялася за троянди. Авторитетно радить — варто прикладати рожеві пелюстки до обличчя, аби надати йому свіжості. А рожева роса — кращий засіб від запалення очей. Цікаво, якщо троянди нині — справжній хімічний завод, як бути з можливими опіками. Кажуть, їх навіть нюхати не рекомендується. Напевно, віднімала рецепт столітньої давності, тоді це ще працювало.
Через секунду легко і вільно говорила про моду, вірніше, здивувала знаннями з історії моди (вчора допізна повторювала текст). Всі, хто слухав, дізналися, що, виявляється, свого часу американці в моді були китайцями — крали у французів викрійки, ескізи, навіть етикетки. Їх відучили великими штрафами, а потім вдалося задушити «патронажем» — офіційним продажем викрійок. Щось вона ще знала про королев крою по косій, і про таємниці фабричного Китаю... Потік був практично невичерпний, навіть подумалося — пролазливе дівча. Готується до кожного вечора, як вчителька до відкритого уроку: ретельно, вибірково, старанно. Отже, заслуговує на увагу.
Ті ж, хто дійсно щось знає не з чуток, зазвичай голосно про себе не заявляють, їх і так слухають. Погодьтеся, все це не так помітно, а тут потрібен швидкий результат.
Завжди знайдуться жертви — краща їжа для таких хижачок. У них, до речі, особливо гостро розвинений нічний зір. І хай вона поки що горобець, який навіть не народився випадково в дорогій стайні, так хочеться стати породистою конячкою.
Найцікавіше, що все це працює. Перекладаючи з обтічного — дружини вже в середині вечора розуміють, що не варто так часто відпускали свого чоловіка одного в ці світські джунглі. Тут як на мінному полі: невдалий крок — і шлюб скалічений.
Поглянеш на дивовижну мордочку юної хижачки — що там може бути в голівці, напевно, одні ефемерні, некомерційні фантазії. Яка, проте, смішна короткозорість. Нехай досі до неї не приходили чоловіки, аби залишитися, нічого, вона може бути і третьою. Вона — піхота любовної війни, труднощів не боїться. Підтримає розмову з отельєром і з політиком, з ресторатором і з ученим (ні, останніх тут майже немає), з артистом, але тільки якщо відомий. З інших і взяти нічого. Зазвичай такі юні ще не спокушають силіконовими родовищами — все при них своє. Чоловікам багатим вже наскучили домашні старання їх дружин. Прудкі крихітки врахували всі нюанси і, перекроївши пораду відомого модельєра на свій лад, засвоїли — розмовляючи з чоловіком, говори лише про нього. Знай, коли бути забавною, коли млосною, якщо вдасться, то й розумною. Втім, останнє — майже надмірність.
Найголовніше — вона знає відповідь на одвічне і дуже гостре питання: навіщо чоловікові свобода? Звичайно, аби втратити її.
З нею, звісно.
Не ходіть, діти, до Африки...
