АНКЕТА «Дня»
1. Які уроки ХХ сторіччя ви вважаєте найбільш важливими
для по дальшого розвитку цивілізації?
2. Які тенденції в розвитку українського суспільства на
рубежі сторіч непокоять вас більш за все?
3. Місце і роль науки в житті суспільства в нас і за кордоном
— які вони зараз і якими ви хотіли б їх бачити?
Перший урок. Соціалізм, що вважався тисячоліттями
(з часів Платона та раннього християнств) утопією, виявився можливим і,
як показав нинішній західноєвропейський досвід, безальтернативним.
Суперечки про те, добра чи зла більше в трагічному досвіді
СРСР, вестимуться десятиріччями, якщо не сторіччями. Але навряд чи в майбутньому
викличе сумніви висновок про те, що без СРСР не було б і сучасної та майбутньої
Європи. Гігантський же вибух революції в жовтні, що проклав найглибшу борозну
через Планету, був би, очевидно, лише віддаленим у часі, і міг би завалити
не тих, «кого не шкода». Так що з позицій Вищої моралі Заходу слід було
б компенсувати жертви народів колишнього СРСР; жертви, без яких на Заході
не все було б так комфортно.
Другий урок — урок тотального розвалу та дискредитації
в середині й наприкінці сторіччя, що минає, тоталітарних режимів. Мабуть,
назавжди пішли в минуле часи, коли, як за Сталіна, видатні гуманісти, мислителі
зі світовим ім'ям (Анрі Барбюс, Бернард Шоу та інші) захоплювалися деспотом.
Викриття радянської репресивної практики 30-х років, а також ганьба каральних
акцій в Угорщині, Чехословаччині та Афганістані зіграли в цьому прощанні
з ореолом диктатури і деспотизму набагато більшу роль, ніж перемога над
Гітлером. Бо з фашизмом все було більш однозначнішим.
І все ж поки що не зовсім ясно, яке значення матиме цей
урок для доль людства. Схоже, що диявол деспотизму з планетарного простору
йти не хоче, що він стає навіть небезпечнішим, замишляючи саме наприкінці
ХХ століття нову епохальну авантюру, ховаючись під виглядом янгола.
Дії такого роду вже зараз масштабні й багатогранні. Тут
і економічна експансія Заходу, здійснювана нібито під прапором свободи,
що супроводиться нееквівалентним обміном, і багато разів поглиблюване провалля
між «Золотим мільярдом» та іншими країнами планети. Тут і нав'язані колишнім
країнам СРСР згубні псевдоринкові та псевдодемократичні реформи, що ставлять
розорені народи під контроль кримінальних кланів, котрі курирує США. Тут
і каральні акції проти цілих народів, що проводяться за подвійним стандартом:
одні народи караються за те, що в інших випадках, відносно своїх сателітів,
приховується й, навіть, заохочується. І якщо на адресу одних злочинних
лідерів говориться «так, сучий син, але наш», то через поведінку інших
карають країни, відроджуючи в новому варіанті злочинну сталінську практику
колективної відповідальності народів.
Третій урок — урок Косово. Він лише зовні, та й
то внаслідок своєї «нерозкрученості» здається непорівнянним з двома попередніми.
Але хіба не таким же, суто локальним, випадковим і малозначним явищем здавався
спочатку безкровний жовтневий переворот?! І річ навіть не в тому, що після
югославського конфлікту і незалежно від його результатів, світовий порядок,
швидко змінюючись, стане іншим: проб'є дорогу тенденція двополюсності,
світ поступово покаже зуби новоявленим карателям, знову відкриється дорога
для конфронтації.
Справді нове й найбільш значуще перебуватиме в іншому.
За підсумками операції НАТО—США неминучим стане надлом, а потім і «знеструмлення»
головних інструментів зовнішньої політики США у вигляді системи західних
цінностей.
Нагадаємо, що гігант СРСР завалився у вирішальній мірі
завдяки тому, що ті, хто реально вирішував долю країни (творча, науково-технічна
інтелігенція), тяжіли до соціальної практики та ідеалів Заходу. Права людини,
демократичні свободи, не переслідуваний плюралізм — ось що підпалило бікфордів
шнур. Решта — вже справа техніки.
Нині, на відміну від минулих часів, і президент США вже
не зможе докоряти китайському керівництву в недотриманні прав людини. На
це в США немає морального права. Поступово прийде й масштабне усвідомлення
того, що саме США, зберігаючи комфорт всередині країни, готові, у відповідності
зі своїми інтересами, задушити права цілих народів на вільне волевиявлення,
на благополуччя і навіть на життя. А чи можна переконувати в своїй прихильності
демократії, якщо цинічно ігноруються світова громадська думка та опозиційність,
якщо всередині Сполучених Штатів немає відсічі закликам, що публікуються
в центральній пресі, зробити югославів колективно відповідальними і навіть
стерти їх на порох (газети «Нью-Йорк Таймс», «Нью-ріпаблік» та інші). Подібна
атмосфера, створена в цій, нещодавно ще зразковій країні, нагадує уроки
всенародної ненависті та ідеологічний фанатизм, що культивувалися в СРСР
у 30-і роки. При цьому не є важливим, що цілеспрямоване зомбування суспільної
свідомості спирається на «незалежні» ЗМІ та новітні інформаційні технології;
і що за зонами вибіркового маніпулювання вирує і опозиційність, і плюралізм;
і що всередині країни дотримуються прав людини. Адже усвідомлення подвійного
стандарту, що пронизує політику США, тепер відбувається стрибкоподібно.
І так само стрибкоподібно станеться відторгнення, але не самих західних
цінностей, а сучасних США як претендента на їх тлумачення і повсюдне, з
вигодою для себе, впровадження. Адже споруда демократії не може витримувати
відсутності цілісності; вона невідворотно завалиться під тягарем «затрат»,
що нагромадилися. Тим більше за умов, коли, всупереч пориву народів світу
до суверенності й самобутності, США відкрито й цинічно претендує на встановлення
нового світового порядку з уніфікованими правилами гри, з трактуванням
національних кордонів як перешкод і архаїки, що вже посилюється.
Все це свідчить про те, що світ, особливо під впливом «уроку
Косово» вступає в добу переможної конкуренції «незахідних» цінностей із
західними, вірніше, з їх верховним суб'єктом — США.
Звичайно, США могли б усе ж утриматися на п'єдесталі, але
за умови появи в них «югославського синдрому», аналогічного в'єтнамському.
Але це навряд чи здійсниться. На відміну від минулого, зараз сумніви народу
легко долаються новітніми інформаційними технологіями, здатними переконати
в чому завгодно. Мабуть і з цим злом незаангажовані сили планети рано чи
пізно змушені будуть боротися. Виклик, кинутий незахідному світові зі сторони
США, неминуче обернеться бумерангом, викличе адекватний відгук.
2. Більш за все непокоїть байдужість населення до накопиченої
мерзоти. Байдужість ця — від почуття безвиході, від відчуття некорисності
протесту, від переконаності в непорушності влади кланів і мафії. Це — ідеальне
середовище для обробки свідомості через покірні ЗМІ, а далі — для нав'язування
потрібного рішення і отримання на виборах потрібного результату. Це — благодатний
грунт для розправи з опозицією, для фальсифікації в будь- якому масштабі.
А потім — знов і знов реалізація феодального «права першої ночі». Ночі,
що триватиме п'ять років.
І все ж я цьому не вірю. Життя тоді втрачає сенс. Адже
ми не кролики.
3. У розвинених країнах, яких не так уже й багато, саме
наука, а з нею й похідні від науки — освіта та високі технології — основне
джерело й чинник економічного зростання та високого життєвого рівня. В
Україні науку занапастили, можливо назавжди (мова йде про фундаментальні
науки, що продукують технологічний прогрес). А те, що не буде в нас великої
науки, якою Україна так пишалася, так це точно. Бо подібні втрати, котрі
переривають спадкоємність поколінь, котрі обривають те, що нашаровувалося
сотні років, котрі знищують безцінні й наукові школи, які не відтворюються,
звичайно непоправні. І не треба думати, що цих вчених, яких поки що третирують,
потім можна легко розмножити. Навіть могутня нині Німеччина, перервавши
течію наукової думки, ось уже десятки років не може відновити велику науку.
Ну а відсутність науки для України — це подальше (як і
зараз) перебування на узбіччі, а то й (залежно від результатів виборів)
— в канаві.
