Вітчизняний секс-бізнес має маленьку нагоду для оптимізму: начальник столичної міліції Віталій Ярема заявив, що він як приватна особа схвалює легалізацію проституції. Звісна річ, його особиста думка жодним чином не вплине на його службову діяльність як посадової особи, але сам факт того, що таке визнання прозвучало не у вузькому колі друзів, а публічно, щось усе-таки означає.
ПРО ЛІЦЕНЗІЇ ТА ПОДАТКИ
Згадка про проституцію міститься в двох кодексах України — Адміністративному та Кримінальному. Стаття 181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення — заняття проституцією — визначає штраф від 85 до 255 гривень. А з 2001 року існує стаття 303 частина 1 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання за систематичне заняття проституцією (не менше трьох разів) у вигляді штрафу від 850 до 8500 гривень, або виконання громадських робіт строком до 120 годин.
А тепер подивімося, що маємо на практиці. За даними Департаменту з боротьби з незаконною торгівлею людьми МВС України, щорічно на облік ставлять до восьми тисяч повій (якщо дівчина протягом року жодного разу не попадалася, вона автоматично знімається з обліку як людина, яка стала на шлях праведний). На ці вісім тисяч щорічно складають від двох до трьох тисяч адмінпротоколів за статтею 181-1. Це означає, що аж ніяк не кожна молода персона, затримана за проституцію, притягується до адмінвідповідальності. Працівники міліції мають законне право підходити до цієї справи творчо і внаслідок малозначності правопорушення обмежитися усним зауваженням.
Для складання протоколу дівчину можна тримати в міліції не більше трьох годин і потім відпускати. А штраф за проституцію встановлює не міліція і не суд за місцем здійснення правопорушення, а адміністративна комісія при виконкомі ради народних депутатів за місцем проживання правопорушниці. Тобто якщо вона, наприклад, приїхала до Києва з Глухого села Заниділого району Далекої губернії, то матеріали відправлять на село дідусю. Утім, канцелярії не завжди їх і відправляють через причину відсутності конвертів.
А ось за систематичне заняття проституцією за весь час існування цієї статті було осуджено «аж» нуль осіб. Таким чином, можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що в нашій країні проституція заборонена тільки на папері. Тоді є логічним запитання: нащо лицемірити та брехати самим собі — чи не простіше дозволити займатися проституцією, як у порядку індивідуальної трудової діяльності, так і створювати підприємства з надання інтимних послуг. І нехай вони податками поповнюють державну скарбницю.
Легко сказати! Тоді для цього треба прийняти щось на зразок закону про проституцію, де б чітко регламентувалося отримання ліцензії, регулярне проходження медогляду, обов’язкова наявність договору про охорону (захистити дівчину від буйного клієнта), страхування від нещасних випадків (професія все-таки ризикована), а також такі дрібниці, як особисте посвідчення повії (з відвертим фото) і касовий апарат (в інтимному місці). Обов’язково треба врахувати, що собівартість усіх цих витрат виллється в таку копієчку клієнту, що він достеменно піде до дешевих і незареєстрованих путан, а тому доведеться доповнювати каральні кодекси такими статтями як, наприклад, порушення правил заняття проституцією або надання інтимних послуг у невстановлених місцях.
Одним словом, весь дохід від цієї витівки піде на утримання контрольно-ревізорського апарату, а основна маса дівчат, як працювала раніше, так і працюватиме. Тобто вони порушуватимуть закон, а міліція їх за це ловитиме. Тож у реальних умовах жоден серйозний політик ні до виборів, ні після не ризикне вийти із законодавчою ініціативою про легалізацію проституції, щоб не стати загальним посміховищем.
КОНТРОЛЬ ЗА ПРОСТИТУЦІЄЮ: ОПЕРАТИВНИЙ І ФІСКАЛЬНИЙ
Є й інша, не менш важлива причина тримати найдавнішу професію під офіційною забороною. Із погляду криміналістичної тактики, проституція — це коли дві абсолютно незнайомі людини анонімно та без свідків зустрічаються в потаємному місці. При цьому вони оголюються одне перед одним, стаючи безпорадними та беззахисними. Така людина дуже зручний об’єкт злочину, іншими словами — уб’ють, заріжуть і кінців не знайдеш.
Повія може обікрасти клієнта, приспавши клофеліном, або пограбувати з допомогою спільників, заманивши його в заздалегідь заготовану пастку. З іншого боку, дівчина також може стати жертвою садиста-збоченця. А якщо, не дай Бог, справа закінчиться летальним випадком, тоді весь особовий склад органів внутрішніх справ, відкинувши інші злочини, кинеться шукати вбивцю. Бо для міліції немає нічого жахливішого, аніж сексуальний маніяк: сьогодні він тренується на повіях, а завтра чатуватиме на школярок.
Такі злочини — вічні супутники проституції, тому вона приречена завжди перебувати під міліцейським контролем. Для цього й існує стаття 181-1 Адміністративного кодексу. Користі від її штрафів, звісно, як від цапа молока, зате вона дає право затримати повію на законних підставах, доставити її в райуправління, встановити її особу, сфотографувати та зняти відбитки пальців.
На цьому криміналістична функція міліції й закінчується. Зате починається інша — економічна. Офіційно повії податків державі не платять, зате вони платять побори державним слугам, тобто міліції. Причому величина платежів приблизно дорівнює податку на додану вартість — 20 відсотків. Якщо дівчина отримала з клієнта 100 доларів, то міліціонерам вона повинна віддати 100 гривень. Якщо працює на вулиці — то нічному екіпажу, який її патрулює, якщо в сауні — дільничному інспектору, на території обслуговування якого вона розташована, і так далі, залежно від того, в якому місці повія надає інтимні послуги, і хто це місце має можливість контролювати.
Можливостей примусити платити в міліції море. Найзаконніший спосіб — доставити затриману до відділку на три години для складання протоколу. Нібито і невеликий термін, а трудова ніч втрачена.
Можна скласти на дівчину протокол не тільки за проституцію, а й за дрібне хуліганство (стаття 173 КУАП) — за таке правопорушення стягнення накладає місцевий суд, який може дати за нього до 15 діб арешту. Для цього треба тільки написати в протоколі, начебто повія голосно та нецензурно лаялася в суспільному місці і на зауваження не реагувала. Навіть якщо нічого такого не було, судді однаково продемонструють повне розуміння ситуації та відправлять дівчину на кілька діб за грати.
Найжорстокіше покарання — відправити повію до прийомника-розподільника для бомжів на термін до 30 діб, або до встановлення особи. Адже дівчата з собою на роботу паспорта не беруть, а в багатьох він узагалі відібраний, викрадений, загублений. І якщо затримана з провінції, то відповідь на запит, що підтверджує її особистість, йтиме дуже довго. І формально співробітники міліції матимуть слушність: хтозна, може назвалася чужим ім’ям, а сама десь розшукується за вбивство.
КОЖНА П’ЯТА ГРИВНЯ — У КИШЕНЮ МІЛІЦІЇ
Однак від усіх перерахованих вище покарань звільняють тих дівчат, які справно платять правоохоронцям. Причому міліціонери зовсім не вважають це чимось ганебним. На їхній погляд, таким чином вони добирають собі недовиплачену державою винагороду за свою працю. На жаль, боротися з корупцією шляхом підвищення зарплат у нашого бюджету пороху не стане. Обіцяне міністром Юрієм Луценком підвищення окладів простим міліціонерам погоди не зробило. Раніше отримували 300-400 гривень, тепер — 700-800, однак усю надбавку «з’їло» підвищення цін, а нещодавно без жодного шуму в міліції відібрали безплатний проїзд на метро, чого ніколи раніше в її історії не було.
І якщо для офіцерів, які досягли полковницьких і генеральських висот, сто доларів — не хабар, а діагноз, то простому міліціонеру і десятка гривень не буде зайвою. Тому всі грізні накази вигнати проституцію з проспекту Перемоги або з Кільцевої дороги натикаються і натикатимуться на глухий саботаж особового складу.
Марність цих спроб яскраво ілюструє випадок, що недавно відбувся в одному з столичних райуправлінь міліції. Заступник його начальника, проїхавши вночі проспектом, був здивований незвичайно великою кількістю путан і дав по рації команду двом автопатрулям негайно доставити в камери всіх повій. Однак через десять хвилин йому доповіли, що доставляти нікого, бо нікого там немає. Особисто проїхав із перевіркою — справді, всіх дівчат мов корова язиком злизала. Але старий полковник був мудрою людиною й одразу ж запросив усіх шістьох міліціонерів до свого кабінету, попросивши при цьому викласти йому на стіл свої мобільні телефони. А через кілька хвилин почався дивний передзвін: повії навперебій запитували: «Ну що? Ваш «Мухомор» уже поїхав? Можна працювати далі?».
Помилковою буде думка, що міліціонери покривають абсолютно всіх повій: тих, хто не хоче платити, або тих, хто вийшов на роботу вперше, вони безжалісно затримують і доставляють, але старих перевірених подруг намагаються берегти. Цю роками налагоджену систему не похитнуть і раптові перевірки ГУВС і МВС із залученням зовнішнього нагляду з відеозйомкою. Адже в цих вищестоящих інстанціях працюють «теж люди», які вийшли з міліцейських низів, яким нічого не вартує зателефонувати старим друзям, із якими разом топтали землю, і попередити, щоб сьогодні всі сиділи тихіше води, нижче трави.
Але навіть якщо когось і піймають, справу можуть влагодити. Бо самі перевіряючі (як приватні особи) також не вважають ганебним, що міліціонери беруть гроші з повій — нехай беруть собі на здоров’я, але при цьому діляться. І тоді для них є сенс і попереджати заздалегідь про заплановану перевірку, а після її проведення порвати та викинути викривальні матеріали.
А чому ж тоді, спитаєте ви, регулярно з’являються повідомлення про те, що служба внутрішньої безпеки вкотре викрила співробітників міліції, які займалися здирством у повій. Та тому, що винятки тільки підтверджують правила. Адже звичайна перевірка може тільки зафіксувати, що міліцейський автопатруль під’їхав до дівчини, поспілкувався з нею і навіть взяв у неї гроші. Але для того, щоб порушити кримінальну справу та висунути обвинувачення, треба, щоб сама повія подала офіційну заяву про це.
А навіщо їй це потрібно? Яка їй з цього вигода? Навіть якщо знімуть із маршруту цей екіпаж, завтра замість нього приїде інший, і її свідчення жодним чином не покращать умов її роботи. Можливо, брати з неї гроші нові хлопці і побояться, а ось не давати їй працювати вони все одно матимуть повне право. Але в тому й річ, що в сім’ї не без виродка. Згідно з неписаним законом, міліціонер може вчинити стосовно повії тільки одну з трьох дій: або доставити до райвідділу, або взяти з неї гроші, або взяти «натурою». Причому гроші й інтимні послуги тільки за добровільною згодою.
Однак і в міліції зустрічаються такі «свавільники», які хочуть усе й одразу, або здирають такі гроші, що дівчині просто невигідно далі працювати. І тоді вже для неї доцільно співпрацювати з УВБ: якщо посадять поганих міліціонерів, із тими, хто прийде на їхнє місце, вона завжди зможе домовитися, але за розумну ціну. А на всіх співробітників не вистачить жодної служби внутрішньої безпеки. Хіба що одна половина міліції займатиметься тільки тим, що стежитиме за іншою.
