Якщо поставлено завдання, то будь-який урядовець скаже, що для його виконання потрібно три речі: по-перше, указ, розпорядження вищестоящого органу, по-друге, повноважень побільше, по-третє, бюджет. Так було завжди і так буде вічно, доки за справу беруться урядовці, яким потрібно не виконати завдання, а освоїти кошти, при цьому не забути не лише про себе любих, але й про близьких людей, а потім відзвітувати про виконану роботу та досягнуті успіхи. Не дуже важливо, чи будуть ці успіхи насправді. Важливо зовсім інше. Красивий звіт із дібраними справними цифрами і велика піарівська хвиля в ЗМІ, бажано на екранах. А чи буде користь від витрачених із бюджету коштів — це не дуже й важливо. Не вперше і дай Боже не востаннє.
Усе це ми давно знаємо і, що взагалі, страшно, до цього звикли. І проте, безвідповідальність у витрачанні коштів інколи виходить за рамки розумного навіть за чиновницькими поняттями.
Виділяються гроші на просування іміджу України з метою залучення іноземних інвестицій. Що й казати — мета гідна. Нам інвестиції потрібні як повітря. Але чим ближче знайомишся з тим, що задумано і як реалізовуватиметься, так відразу згадуєш те, про що сказано вище. Наші чиновні дядьки, які сидять у високих кабінетах, що, насправді думають, що серйозний бізнесмен обирає країну, в яку збирається вкладати свої кровні, за буклетами в літаках чи відеороликами?
І потім, навіщо винаходити український велосипед, та ще з квадратними колесами. Адже є успішний досвід залучення іноземних інвестицій. Перелік таких країн досить довгий. Дуже успішно вирішив це завдання Сінгапур, перетворившись на іноземних грошах на тигра Південно-Східної Азії. Але нам зовсім не потрібно літати за тисячі кілометрів, як це дуже полюбляють наші урядовці. Вивчити, так би мовити, передовий зарубіжний досвід. Дивно, але після такого вивчення ухвали приймають прямо протилежні. Приклад із нашою пенсійною реформою є ілюстрацією цього. Навіщо вивчали зарубіжний досвід? Все одно зробили так, що краще б не робили взагалі.
Грузія була наша братня республіка в родині народів СРСР. Там не займалися пропагандистським поліпшенням іміджу, а взялися по-справжньому за наведення ладу. Давно відомо, що перешкоджає інвестиціям: корупція і зайве адміністрування. Далі йдуть високі податки, невпорядкованість законодавства і таке інше. От із викорінення корупції й послаблення до найменшої міри адміністрування й почали в Грузії для поліпшення інвестиційного клімату. Було досить складно, особливо важко давалися перші кроки, належало переламати мислення людей, які не могли собі уявити як можна відкрити кіоск, не давши хабара чиновникові, отримати підряд на будівництво, не забезпечивши відкат потрібним людям і подібне.
Проблема не в законах, вони у нас є, були і в Грузії, але не виконувалися. Адже в жодному законі не сказано, що головним завданням перевіряльників є отримання поборів із бізнесу. Навпаки, там усе написано добре і це забороняється. Та хто ж у нас закони виконує? Ось у Грузії й змусили виконувати закони, а щоб біс не поплутав, розпустили перевіряючі організації, максимально спростили адміністрування, замінивши дозвільні процедури повідомними. Гадаєте, що від відсутності санітарного контролю країна занурилася в епідемії та смертність від харчових отруєнь виросла в рази? Нічого подібного! Ці показники якраз зменшилися. Жоден господар ресторації чи кав’ярні не нехтуватиме нормами, інакше в нього відвідувачів не буде. Тому що є конкуренція, оскільки відкрити кав’ярню — немає нічого простішого. Лише за 30 хвилин оформлюються документи на відкриття, а за 20 — на закриття бізнесу.
І без будь-якої пропаганди до Грузії потекли інвестиції. Навіть коли Україна, Росія, Казахстан і інші країни СНД занурилися в кризу, гроші йшли до Грузії. І тут було зростання ВВП. Без усіляких іміджевих заходів вірменський, турецький та інший бізнес перекочовує до Грузії, бо там легко вести справи. Ніхто не заважає. Навпаки, допомагає.
Так може скористатися досвідом сусідів по Чорному морю, не витрачати гроші даремно, а реально скорочувати функції тих, хто «наглядає» і «вирішує», а їх самих звільняти за непотрібністю. Немає урядовця, контролера, який дає дозвіл — немає кому давати хабарі і відкоти. Більше грошей на розвиток бізнесу — зростає ВВП, створюються робочі місця. Тоді обережні іноземці без іміджевих публікацій і телесюжетів прийдуть до нашої країни. А якщо цього не буде — жодна піар-кампанія не допоможе.
