Кілька днів тому представники місцевої організації Товариства Червоного Хреста України роздали біженцям 1200 сертифікатів на 200 гривень, які можна використати в одному з продуктових супермаркетів. Крім цього, волонтери Червоного Хреста постійно видають переселенцям одяг, предмети гігієни, іграшки тощо. Здебільшого по таку допомогу приходять жінки з дітьми і пенсіонери.
Зазвичай для Червоного Хреста жертвують звичайні громадяни та підприємці. Заступник голови Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України Ірина Зарубіна розповіла: «Зараз видаємо по відру картоплі на родину. Раніше видавали хліб, пиріжки, виноград — що люди приносять, те й даємо. Тепер місцеві стали жертвувати теплі речі — роздаємо і їх. Найперше переселенці потребують усього, що стосується дітей: дитячого одягу й харчування, підгузків та інших предметів гігієни. У Маріуполі ми розмістили три білборди, на яких написали, що саме потрібно біженцям».
Працівники Червоного Хреста планують видавати грошові сертифікати й надалі — їх кількість залежатиме від потоку втікачів. «Відтоді, як у Маріуполі почали стріляти, туди приїздить менше людей. Але все одно є ті, хто каже, що за будь-яких умов залишаться в місті — загалом, це родини з маленькими дітьми», — зауважила Ірина Зарубіна.
«ВИДАЄМО ПО ВІДРУ КАРТОПЛІ НА РОДИНУ. РАНІШЕ ВИДАВАЛИ ХЛІБ, ПИРІЖКИ, ВИНОГРАД — ЩО ЛЮДИ ПРИНОСЯТЬ, ТЕ Й ДАЄМО», — РОЗПОВІЛИ ПРЕДСТАВНИКИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У МАРІУПОЛІ
У черзі за допомогою від Червоного Хреста стоїть Єлизавета Левченко, котра два місяці тому виїхала з Луганська разом із чоловіком і трьома дітьми. «У Маріуполі живе моя двоюрідна сестра, вона дала нам прихисток. Уже вдруге отримуємо грошовий сертифікат — минулого місяця теж видавали. Ще середній дитині у Червоному Хресті видали триколісний велосипед, малий отримав зимовий комбінезон. Також різні благодійні фонди допомагають продуктами. Гадаю, люди, які виручали інших у мирному житті, допомагають і зараз. Самі, коли жили в Луганську, передавали речі у дитячий будинок, Червоний Хрест. Тепер бачимо, куди ці речі йдуть і як їм радіють», — розповідає Єлизавета Левченко.
Родина Левченків поки планує жити в Маріуполі, хоча в Луганську залишилось фактично все: рідні, квартира, майно. Єлизавета не може працювати, бо наймолодшій дитині лише рік, її чоловік поки не знайшов постійної роботи, підробляє вантажником, водієм. Утім, на думку переселенки, найголовніші складнощі — не матеріальні, а моральні. Єлизавета Левченко наголосила: «У Маріуполі ставлення до переселенців відносно нормальне, але по Україні відверто відмовляють людям з луганською пропискою. Ми стаємо відщепенцями, нас звинувачують у тому, що коїться в Луганську. Але ми — наша родина, друзі — не брали участі в референдумі, завжди казали, що Луганськ — це Україна, розповідали про ситуацію в країні знайомим із Європи. Хочу донести до всієї України: не робіть із переселенців відщепенців, нам дуже важко».
