Спочатку добровольці, котрі все ще без статусу, чекали квітня, коли Верховна Рада нарешті проголосує за закон №1688. Він мав урегулювати це питання. Потім чекали травня, поки закон підпише Президент. А далі чекали ще місяць, доки він набуде чинності та Кабмін розробить підзаконні акти для його реалізації, іншими словами, механізм — які служби і що саме мають зробити, щоб усі не оформлені на цей час добровольці стали офіційними військовослужбовцями. З усіма відповідними правами, обов’язками та пільгами. Однак уряд такого механізму вчасно не підготував.
Щоб ви робили, якби вам пообіцяли хорошу роботу, зарплату та усі переваги, що з цього випливають, а потім — раз, і все скасували? Звісно, обурювалися б та вимагали справедливості. Так само планували вчинити і добровольці, які знову отримали надкушене яблуко замість цілого. 14 серпня ГО «Товариство ветеранів АТО» збиралось іти з пікетом до Кабінету Міністрів. Щоб розповісти чиновникам усе, чому такий варіант їх не влаштовує. А потім пришвидшили розвиток ситуації та пішли на розмову до чиновників самі: до Міністерства оборони, зокрема Волонтерського десанту, та до Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО.
ХОЧЕТЕ ЗМІН? БЕРІТЬСЯ ЗА НИХ САМІ
Тут зрозуміли: на пікет реакції влади не буде. А якщо щось не влаштовує із існуючими законами — треба сідати самим та працювати. І на це чиновники радо погодилися. Тиждень знадобився юристам на аналіз законодавчих актів щодо добровольців, вивчали досвід інших країн, документи Мінсоцполітики, Міноборони та МВС, урядові постанови. І з’ясувалося, що навесні 2014 року держава допустила таке явище, як добровольці, однак механізму, що з ними робити далі, досі немає. Навіть такий довгоочікуваний закон №1688 не вирішував усіх проблем. Він мав стати лише черговою точкою, від якої слід рухатися далі.
Оскільки не давав відповідей на основні питання: на якій підставі добровольців, котрі не увійшли до складу ЗСУ, МВС або ж Нацгвардії через поранення чи інші причини, визнавати учасниками АТО; як їм отримати статус інваліда війни.
«Які саме документи мають підтверджувати участь особи в АТО і як бути з показами свідків, адже їх прийматимуть лише від тих осіб, які брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій, інваліда війни або учасника війни. Тобто якщо цілий батальйон (рота, сотня тощо) не має достатньої документації на підтвердження участі всіх бійців в АТО, окремий боєць цього батальйону не зможе ні подати документи, ні використати свідчення своїх побратимів», — прокоментувала раніше ухвалений закон юридична служба «Азову».
Щоб раз і назавжди закрити питання із проблемами добровольців, учасники «Товариства ветеранів АТО» з аналогічними об’єднаннями взялися за розробку концепції, на основі якої можна готувати черговий законопроект, єдиний та остаточний, який не має більше викликати питань: як оформитися, що треба, щоб довести свою участь в АТО, як отримати ті чи інші пільги. Цю концепцію юристи передали Юрію Бірюкову, раднику Президента, той у відповідь попросив почекати тиждень. Якщо концепцію схвалять в апараті глави держави, ініціативна група готова за короткий термін написати законопроект, але просувати його у парламент має Кабмін або Адміністрація Президента. На думку голови «Товариства ветеранів АТО» Кирила Сергєєва, подання від чергового депутата перетвориться на піар або політичний популізм, чим поверне добровольців на початкову точку відліку — з надкушеними яблуками.
«ВЛАДА УЯВИ НЕ МАЄ, ЩО РОБИТИ»
Зауважте, що всю гору документів та нормативно-правових актів проаналізували не чиновники — а це їхні функції, за це вони отримують зарплату, — а власне колишні бійці. До цього подібного аналізу ніхто не робив. За півтора року військових дій не дійшли руки?
«Чиновники не люблять повністю розбиратись у проблемі, щоб її закрити, вони бачать верхівку айсберга, яку показують по телевізору, хапаються і намагаються вирішити її маленькими шматочками, замість того, щоб прописати один нормативний акт. Захищаючи інтереси добровольців, ми завжди обурювалися повільності влади в цьому питанні, поки не вийшли на головну відповідь. Влада не повільна — вона просто уяви не має, що робити», — коментує Кирило Сергєєв. Коротко він виклав нам основні аспекти розробленої концепції.
«Ідея така, щоби всіх, хто брав участь у військових діях, але не був офіційно оформлений до складу ЗСУ з вини держави (подав документи, але їх довго тримали, так і не оформивши), визнати військовослужбовцями, за інструментом акту службового розслідування, та поставити на відповідний військовий облік. Це ж дозволить претендувати на отримання всіх гарантій соціального захисту, як і військовослужбовцям, — статусу учасника бойових дій, права на отримання земельної ділянки тощо. І якщо завтра — знову наступ російських військ, у військкоматах знову черги добровольців, а з ними не можуть впоратися, ми прописали механізм, як мають створюватися добровольчі батальйони: просто при військових частинах, необов’язково у військкоматах, ведеться набір добровольців, вони на місці можуть пройти коротку медкомісію та швидке оформлення», — пояснив Сергєєв.
ОСТАННІЙ ШАНС НЕ РОЗЧАРУВАТИ
Також у концепції врегульовується питання зі статусом інваліда війни та родини загиблого бійця. Держава має ці сім’ї визнати родинами загиблих військовослужбовців, тільки так вони матимуть одноразові виплати та пенсії, передбачені законом. Повну версію концепції поки не оприлюднюють, хочуть дочекатися реакції від Адміністрації Президента. Адже це справді хороший шанс на порозуміння між бійцями та чиновниками.
«Ми дуже чекали закону №1688, але він виявився «мертвим», бо стосується лише тих бійців, хто прийшов і пішов з батальйону до того, як його приєднали до силових структур. Це на всю Україну буде 10 — 15 осіб. А так держава отримує одразу дві-три тисячі добровольців, офіційно визнаних, котрі стануть у першу чергу оперативного резерву», — описує перевагу концепції голова «Товариства ветеранів АТО».
Об’єднання атошників так наполегливо відстоює це питання не лише тому, що дехто і сам досі не має ніякого статусу. Їм не хочеться розчарувати тих побратимів, котрі воювали, мають досвід та хочуть і надалі захищати державу, але через її байдужість зневірюються абсолютно в усьому. Якщо чиновники почнуть знову тягти час, ризикують лишити державу без добровольчої підтримки взагалі.
