Людям властиво прагнути до легких грошей — хтось шукає більшу зарплатню, хтось грає в лотерею чи робить ставки в казино. Однак ні ті, ні інші ніколи й нізащо не відмовляться від абсолютно безкоштовної пропозиції грошей. На цій довірливо-споживацькій струні звичайно й грають люди більш винахідливі — квартирні крадії.
Крадіжки особистого майна займають серед кримінальних злочинів одне з перших місць — лише 2005 року за офіційною статистикою їх у столиці було розкрито 52 тисячі. І це лише випадки, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Адже втрата майна на суму меншу, ніж 525 гривень, згідно з чинним законодавством, є адміністративним, а не кримінальним злочином.
Нещодавно кореспонденту «Дня» довелося стати свідком складання протоколу по одній із квартирних крадіжок. Оперативники приїхали через шість годин після виклику й побаченому та почутому анітрохи не здивувалися. Кажуть, зараз такого шахрайства — хоч греблю гати, особливо серед соціально незахищених верств населення — безробітних, самотніх, пенсіонерів, ветеранів. Схема злочину проста до смішного: на вулиці до людини літнього віку підходить дівчина, представляється працівником соціальної служби й пропонує написати заяву про надання додаткових пільг, на які «ви, як ветеран, маєте право».
Потрібно віддати належне винахідливості злочинців: ветерани й пенсіонери саме ті люди, котрих найпростіше визначити в натовпі — за віком. Крім того, саме їм властиво чекати від держави нових незвичайних пільг і додаткових виплат до маленької пенсії. Переважна більшість літніх людей уважно стежать за новинами, які стосуються пенсійного законодавства й готові повірити, що черговий перерахунок коштів відбувся, поки вони виходили до магазину, й це миле дівчатко справді несе в сумочці гроші для пенсіонерів...
Коли пенсіонерові вже заговорено зуби, стає ще простіше: дорогою до помешкання псевдослужбовець розказує жертві, які саме нещастя готує йому як соціально незахищеному громадянинові держава й як одна заява допоможе вийти сухим із води. У квартирі людину відволікають — заводять до кухні чи іншої віддаленої кімнати й затримують там на певний час. Поки «представник соціальної служби», наприклад, диктує довжелезний текст заяви чи звернення, до квартири проникають інші учасники крадіжки й виносять гроші, коштовності, дрібну побутову техніку.
Переважна більшість — до 90% крадіжок — відбуваються в квартирах багатоповерхових будинків. Це значно простіше, ніж «працювати» в сільській місцевості чи приватному секторі, адже зазвичай контакти між мешканцями таких будинків досить слабкі, освітлення погане, й зовсім не на всіх під’їздах встановлені кодові чи магнітні замки як засоби захисту від сторонніх. Як показує статистика, більшість квартирних крадіжок відбуваються в робочі дні й у час, коли працездатні громадяни перебувають, здебільшого, на робочих місцях — тобто з десятої ранку й до другої години дня. Так і виходить, що, навіть побачивши незнайому людину біля власної квартири, не кожен киянин вгадає — сусід це, сусідський квартирант, гість чи злодій.
Перш ніж запросити до свого дому незнайому людину, подумайте сім разів і краще все одно не пускайте. Надійніше відвідати відповідну установу самостійно чи принаймні зателефонувати. А ліпше й зовсім не заговорюйте з незнайомими: безплатного сиру останнім часом немає навіть у мишоловках. Якщо ж аргументи незнайомих здаються достатньо переконливими, не поспішайте вести гостя додому: обов’язково попросіть пред’явити посвідчення, сказати адресу й телефон служби, яка направила працівника. Річ у тім, що більшість соціальних служб попередньо зв’язуються з клієнтом телефоном чи поштою, запитують документи для оформлення пільг, складають акти на стандартних бланках. Більше того, щоб оформити субсидію чи пенсію, пенсіонер має сам прийти до соціальної служби, а самотня людина — самостійно зателефонувати до територіального центру й повідомити про свої потреби. «Приходити до територіального центру не обов’язково — можна просто зателефонувати, — пояснює заступник начальника центру обслуговування самотніх непрацездатних людей Ніна Буланова. — Людина, яка потребує обслуговування, має сказати своє ім’я, адресу, деякі інші вихідні дані. Далі вже ми надсилаємо запит до лікарні чи до ЖЕКу, щоб з’ясувати стан справ. Коли складені всі акти, клієнт сам обирає дні, коли до нього приходитиме працівник, сам призначає час. І, звичайно, кожен співробітник центру має стандартне посвідчення».
Остерігатися однак варто не лише пенсіонерам: за словами міліціонерів, байки для кожної категорії населення інші. Якщо ви робітник — вас покличуть узяти з собою документи, бо на роботі аврал, якщо студент — посилатимуться на проблеми з інститутом, якщо віруюча людина — проситимуть показати ікони. Словом, для кожного добирається індивідуальний підхід, настільки тонкий і точний, що навіть недовірлива людина може піддатися на переконання. І тут уже невідомо, що краще — слухняно виконувати вказівки «ведучого» чи вийти з кімнати й спробувати зупинити правопорушення в протистоянні з двома-трьома озброєними людьми.
Працівники міліції радять громадянам бути насторожі й виконувати елементарні правила безпеки. Зокрема, не залишати ключів під килимками чи в поштовій скриньці, не показувати малознайомим людям, де й скільки коштів зберігаєте, просити всіх представників усіх служб, які намагаються проникнути в помешкання, пред’явити посвідчення, й при виникненні хоча б найменшої підозри — не відчиняти двері. Ще краще — організувати чергування мешканців будинку в робочий час або укласти договір про охорону квартир із державною службою охорони. Крім того, кожному громадянинові варто знати оперативні телефони соціальних, страхових, аварійних служб свого району, щоб при необхідності переконатися в чесності намірів сантехніка чи монтера. І, безумовно, якщо у вашому під’їзді ходять незнайомці й дзвонять в усі квартири — не вагайтеся й викликайте міліцію.
