Цілком поділяю висловлене в інтерв’ю для «Дня» (№ 212 за 2000 р.) зауваження професора В.Здоровеги про те, що наша журналістика дуже слабка, якщо говорити про матеріали на економічні теми. Усе, що доводиться читати останнім часом про нашу економіку, її ринкову трансформацію, якесь фрагментарне або емоційно-описове.
Як громадянин, не байдужий до проблем нашої молодої держави й українського суспільства, хотів би бути краще поінформованим фахівцями з ряду актуальних проблем, які або замовчуються, або висвітлюються надто скупо й поверхово. Зрештою, могли б і ми, творчий актив нашого «Дня», долучитися до глибшого їх з’ясування, а навіть зініціювати цю потрібну справу.
Що конкретно маю на увазі?
1. Лихом для України є наявність у нас, зокрема у східному та південному регіонах, великих високозатратних підприємств, роками не здатних адаптуватися в ринок, продукувати прибуток, а не збитки, приносити користь нашій країні, а не посилювати її залежність від Росії високим споживанням енергоресурсів, того ж російського газу. Щороку спалюємо його набагато більше, ніж, наприклад, Польща, а валового внутрішнього продукту на одного мешканця країни у доларовому еквіваленті отримуємо у 2,5 — 3 рази менше.
Які конкретно збиткові підприємства і галузі все-таки треба згортати, а одночасно яких економічних заходів вживати для зменшення гостроти проблеми безробіття, підвищення зайнятості у депресивних регіонах? Як може прислужитися цьому підвищення рівня економічної свободи, застосування досвіду деяких колишніх радянських республік, тієї ж Естонії, західних сусідів з колишнього соцтабору, де власне економічної свободи набагато більше, ніж в Україні, і що їм це дає?
2. Чи здатний Кабмін цілком самостійно і відповідально вести свою політику, що узгоджується із задекларованою ним же, Кабміном, урядовою програмою? Чи всім в уряді вистачає для цього бажання і сили волі?
Серед недавніх заяв Л. Кучми названо й такий негативний російський чинник, як «жорстке офіційне і ще більш жорстке неофіційне протистояння утвердженню і зміцненню економічного суверенітету України», і що «справа українського державного суверенітету виявилася набагато складнішою, ніж це видавалося». Українській громадськості не цілком ясно, про що, власне, йдеться, які конкретні умови ставить Україні Москва, з якими далекосяжними планами, і як протидіє цьому наш уряд?
3. Про справи приватизаційні. Процес «великої приватизації», його прозорість чи непрозорість чомусь не стали постійною темою виступів наших економістів та економічних публіцистів в українських мас-медіа.
4. Не обговорюємо або дуже скупо й однобічно дискутуємо такі дражливі питання, як:
— що важливіше: мати сталу роботу і стабільний середній заробіток чи кращі можливості швидко збагачуватися, хай це друге й пов’язане з певними ризиками і не всім доступне?
— країни Євросоюзу з метою запобігання відмиванню «брудних» грошей та інших фінансових зловживань і махінацій у принципі домовилися про скасування протягом найближчих років банківської таємниці. Чи в Україні збереження банківської таємниці сприяє розвиткові бізнесу, зростанню економічно активності в інтересах суспільства, чи воно вигідне комусь для якихось інших цілей?
Це лише окремі питання, до яких, на мою думку, варто привернути увагу суспільства, роблячи його активним економічним суб’єктом, демократизуючи існуючу систему відносин, що стихійно, в інтересах анонімної меншості сформувалася в державі. До питань, які мали б краще висвітлюватися, належить також необхідність регулярних публічних звітів найбільших підприємств і корпорацій, тим більше, монополістів у своїх галузях чи регіонах — незалежно від форми власності (наголошую — передусім корпорацій), оприлюднення для широкого загалу достовірної економічної статистики, без «таємниць для вибраних», у т.ч. й даних зі сфери зовнішньоекономічних відносин, українського імпорту та експорту і його економічних результатів.
Вважаю, що така відкритість інформації та обговорення важливих проблем сприяли б ефективному подоланню негативних процесів та кризових явищ у нашій державі.
