Удень менеджер Вікторія Стократюк працює в офісі. Уночі — малює маркером на бронежилетах, які купив її хлопець, Герб України і пише «Повернися живим». Потім цей захист поїде у гарячі точки, яких нині немало в Україні, а Вікторія постфактум хвилюватиметься, коли Віталій (так звуть її хлопця) розповідатиме, що був за 10 кілометрів від Слов’янська.
Юрій Бірюков, відомий у соцмережах як «Крила Фенікса», благочинством ніколи не займався. Проте за два з половиною місяці зміг зібрати на купівлю продуктів і бронежилетів для українських військових близько чотирьох мільйонів гривень. І таких історій сьогодні — чимало: українці не чекають, поки держава забезпечить військових.
«День» поспілкувався зі звичайними українцями, які підтримують армію.
ДОПОМАГАЮТЬ УКРАЇНСЬКИМ ВІЙСЬКОВИМ І... РОСІЯНИ
Столичний бізнесмен Юрій Бірюков не міг оговтатися після лютневих подій на Майдані, коли від куль снайперів та силових угрупувань загинула понад сотня активістів. Щоб чоловік відпочив, дружина «витягла» його на море. Проте замість того, щоб лежати на пляжі, Юрій читав новини з Криму.
Першу посилку з раціями чоловік відправив у 79 бригаду 5 березня. Відтоді щотижня він долає на машині щонайменше 1200 кілометрів — їде з Києва до Одеси, Херсона або Миколаєва і повертається назад, щоб знову збирати гроші й закуповувати бронежилети. За цей час через руки чоловіка пройшло майже чотири мільйони гривень. Днями він здійснив одноразовий платіж на 400 тисяч — купував спорядження. Скільки своїх грошей витратив на бензин та ремонт автівки, Юрій каже, вже й не порахує.
Гроші на підтримку українських військових шлють з усього світу. Нас підтримують у Канаді, США, Мексиці, Європі: від Польщі та Словаччини до Франції та Великобританії. Переказували гроші з Монголії, Японії, Ізраїлю, Австралії, Південно-Африканської Республіки, Індії. Допомагають коштами й росіяни. «Майже завжди після переказу грошей вони пишуть мені повідомлення, що їм соромно за свою країну, тому вони хочуть підтримати нас», — говорить Юрій.
Він пригадує один дзвінок: «Десь у середині березня зателефонувала бабуся, сказала, що не має грошей і дуже просила нитки. Я не міг зрозуміти, які й навіщо. Вона мені пояснює: «Ви мені нитки організуйте, я плестиму хлопцям шкарпетки й рукавиці». Нитки ми не організували, звісно, але це дуже зачепило і розчулило».
Юрій вважає, що українська армія тільки народжується. А ще каже, що активісти більше не дадуть її грабувати так, як це робила влада 20 років поспіль. «Ми таку армію зробимо — лялечка буде, а не армія. Ми хлопцям таке залишимо, чого вони не бачили 23 роки. Вони всі спеціалістами гарними будуть, один кращий від іншого», — натхненно говорить Юрій.
«ВІЙСЬКОВІ БУЛИ ПОТІШЕНІ, ЩО ДОПОМОГА ВІД ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ, А НЕ ВІД ПОЛІТИКІВ»
Коли російські війська ввійшли у Крим, таксист із Бердичева Олександр Єрмошин ходив до військкомату. Там йому сказали, що в разі потреби викличуть, але досі не дзвонили. «Я вирішив не сидіти без діла, а допомогти армії. На той час знав, чим займається Фенікс (Юрій Бірюков. — Авт.), зв’язався з ним і підключився до роботи».
Олександр — координатор 26 артилерійської бригади, що стоїть на кордоні з Росією. Чоловік періодично доставляє туди розвантажувальні жилети, форму, засоби гігієни, шкарпетки, камуфльовані футболки. «На що грошей вистачає, те й купуємо», — говорить активіст.
Він пригадує, як спочатку військові з недовірою дивилися на них, питали, яку партію представляють, сприймаючи допомогу як агітацію. Коли познайомилися краще й військові дізналися, що все придбано за гроші звичайних українців, були потішені.
Кошти, розповідає Олександр, пересилають з усієї України та з-за кордону. Часто телефонують жителі Донеччини та Луганщини і просять, щоб чоловік усім розповідав, що вони не хочуть у Росію, просять, аби про них не забували.
Олександр збирає гроші, потім шукає потрібний товар, домовляється про знижку, купує, пакує й доставляє в частину. Перш ніж допомога піде солдатам, її проводять через бухгалтерію і ставлять на баланс. «Сигарети або футболки ми віддаємо просто так, а ось генератори або інші дорогі речі ставимо на баланс. Адже коли ми переможемо, треба, щоб солдати й надалі ними користувалися», — пояснює чоловік. Перед людьми, які пересилають гроші, Олександр звітує: викладає в соцмережі фото куплених речей та чеки.
«Бойовий дух у військових дуже високий, такий ще пошукати треба. Один солдат мені сказав: «У мене вдома город і кредит, я того москаля загризу, щоб тільки швидше додому вернутися город доглядати». Тож у Росії немає жодних шансів», — усміхається активіст. І вже серйозніше додає: «Я вважаю, що на Майдані була не революція, а війна за незалежність, і вона продовжується зараз на сході».
Чоловік тішиться, що допомагає солдатам. Сміється лише, що дружина погрожувала вигнати з дому: «Вона мене дуже рідко бачить, переважно, коли сплю або їм. Напевно, таки вижене. Але я потім повернуся»
«КОЛИ МИ РАЗОМ ІЗ СОЛДАТАМИ КУПУЄМО «РОЗГРУЗКИ» АБО БЕРЦІ, ВОНИ РАДІЮТЬ, ЯК ДІТИ»
Ще півроку тому він був приватним підприємцем, потім став активістом Автомайдану. Вже три місяці киянин Віталій Уманець допомагає армії. «Коли в Криму почали блокувати військові частини, ми поїхали туди, щоб налагодити постачання необхідних речей. Одна група активістів потім повернулася додому, друга залишилась, і їх захопили «зелені чоловічки». Ми визволили друзів, зрозуміли, що їздити в Крим небезпечно, тому вирішили допомагати військовим на материковій Україні, особливо тим, хто стоїть на кордоні», — розповідає Віталій.
За цей час через його руки пройшло кількасот тисяч гривень. «Це мізерні кошти, але вони реально допомагають. Щоб більш-менш підняти на ноги військову частину, потрібні сотні тисяч. Я не знаю, куди дівають мільярди», — каже хлопець.
За його словами, військові найбільше потребують бронежилетів, касок, одягу. Вони досі були у формі старого зразка, і тільки зараз Міністерство оборони зробило замовлення на нову форму. Потрібні солдатам і берці, й розвантажувальні жилети, які дозволяють носити з собою багато потрібних речей. «Коли ми це купуємо разом із військовими, вони тішаться, як діти. Кажуть, що вперше за роки незалежності їм так допомагають», — говорить Віталій.
«Коли солдатам привозимо речі, вони розуміють, що не самотні, а ще розуміють, чому там стоять і заради кого жертвують життям — заради людей, які залишились у тилу і підтримують їх. До армії приходить розуміння, кого вона захищає», — каже активіст.
Зараз разом із друзями та іншими ініціативними людьми Віталій купує переважно тепловізори. Цей пристрій «бачить» тепло, яке випромінює жива істота, це дозволяє дізнатися, коли хтось рухається у бік військових.
БІЙЦІ БАТАЛЬЙОНУ «ДОНБАС» (НА ФОТО) — ДОБРЕ ЕКІПІРОВАНІ. ВОНИ САМІ ЗАБЕЗПЕЧИЛИ СЕБЕ ВСІМ НЕОБХІДНИМ. А ТИМ ВІЙСЬКОВИМ ТА ДОБРОВОЛЬЦЯМ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ, ДОПОМАГАЮТЬ НЕБАЙДУЖІ УКРАЇНЦІ ТА НАВІТЬ РОСІЯНИ / ФОТО РЕЙТЕР
Разом із «серйозними» речами Віталій доставляє в частини й те, що передають рідні солдатів. А недавно його знайомий, учитель образотворчого мистецтва, приніс кілька десятків малюнків своїх учнів. Діти віком від 4 до 8 років зображують на папері олівцями і фарбами українські прапори, калину, військових, Майдан та «йолку». А ще пишуть побажання миру й добра. «Це щоб піднімати бойовий дух, — говорить активіст. — Хоча він і так високий. Особливо зараз, коли почали вбивати наших хлопців. Це вже не просто війна за країну. Солдати воюють за вбитих, за того Сергія, із яким кілька днів тому ночували в одному наметі або курили, а сьогодні його вже ховають».
Допомога армії, зізнається Віталій, перетворилася для нього на роботу. «Я зробив канікули у справах, бо зрозумів, що в якийсь момент ми можемо в Росії прокинутися. Звісно, я хочу заробляти гроші, плавати десь на узбережжі моря, але то буде тоді, коли ми переможемо», — каже хлопець.
«ВІД ДОМУ ЇХ ВІДДІЛЯЄ ТІЛЬКИ РАПОРТ, АЛЕ ВОНИ ЙОГО НЕ ПИШУТЬ»
«Колись у мене будуть діти, і вони спитають: «Тату, а що ти робив, коли була війна?» Мені треба буде щось їм відповісти», — розповідає столичний ІТ-спеціаліст Віталій Дейнега.
Він написав на сторінці у соцмережі, що готовий витратити 10 тисяч гривень на бронежилети і допомогу постраждалим, закликав долучатися. «Я думав, що таким чином зберу по друзях тисяч 30. За перший день разом із моїми грішми було близько 17 тисяч гривень. Перша посилка із карематами і мультитулами — маленькими наборами інструментів, де є ніж, викрутка тощо, які дозволяють у польових умовах полагодити зброю, — поїхала буквально наступного дня на Арабатську стрілку, звідки на материкову Україну періодично намагаються пробратися озброєні «гості» з Криму.
Хлопець відразу виклав фотографії того, що передав військовим, і йому продовжили надсилати гроші. Щоб зібрати більшу суму, Віталій вибрав у телефоні список контактів, які теоретично можуть допомогти. Вийшло 98 людей. Хлопець телефонував їм і говорив, що вони можуть долучитися до проекту грішми або допомогти в поширенні інформації, подзвонити своїм друзям. Потім Віталій почав працювати з бізнес-партнерами. «Я стараюсь обідати або пити каву з людьми, запрошувати їх у гості. Спам в Інтернеті може принести якісь гроші, але особистий контакт набагато ефективніший», — ділиться таємницями збирання коштів Віталій.
«Сергій, мій знайомий, дав 1500 гривень, потім підвозив мене і згадав, що в нього племінник служить у 80 бригаді. Після цього Сергій дав мені ще майже 20 тисяч гривень на цю бригаду. Ми накупили хлопцям бронежилетів, приладів нічного бачення, рукавичок, ліхтарів. А Сергій почав працювати зі своїми контактами», — розповідає Віталій.
Віталію щодня перераховують близько десяти тисяч гривень. «Чотири бронежилети на день — це непогано», — усміхається хлопець. Він купує захист четвертої категорії. Такі захищають від автомата Калашникова і від снайперської гвинтівки. «Деякі хлопці стоять у касках, розрахованих на масові акції. Такі витримають бруківку, але не кулю. На блокпостах солдати у «броніках» другої категорії, які захищають від пістолета і ножа. Досі в нормальних бронежилетах стояли тільки ті, кому їх купила мама або привезли такі, як ми. Тільки зараз Міноборони нарешті почало закуповувати засоби захисту. Тому ми переключаємося на рації», — говорить Віталій.
Найбільше він запам’ятає, як возив посилку в Ізюм Харківської області. Його контролюють українські військові. Віталій із водієм проминули містечко, і їм сказали, що треба ще трохи проїхати. «Це «трохи» було десь 150 кілометрів, ми фактично об’їхали Слов’янськ, і на межі міста зупинилися. Ми проїхали шість українських блокпостів, де нас перевіряли. Якби їх контролювали сепаратисти, ми б із київськими номерами просто там лишилися. В кінці було справді страшно. Ми дивимося на карту і розуміємо, що за наступним пагорбом уже Слов’янськ. Я подзвонив військовим, і вони сказали почекати 15 хвилин та не виходити з машини. За цей час один автомобіль перекрив дорогу, і під’їхало два військових джипи з крупнокаліберними кулеметами. В кожній машині — приблизно по 10 людей, без бронежилетів, але озброєних автоматами. Джипи зупинились, а далі все, як у комп’ютерній грі. Звідти з нереальною швидкістю вискочили військові, кожен узяв на мушку свій сектор, після цього один із них підійшов до нас і забрав вісім бронежилетів і їжу. Вони прикрили наш від’їзд. Підготовка дуже помітна, адже ці хлопці — миротворці, більшість із них були в Іраку, Сьєра-Леоне та інших гарячих точках», — пригадує Віталій.
На наступному блокпості він познайомився з добровольцями — правоохоронцями зі Львова. Вони написали рапорт, що готові їхати на схід рятувати країну. Від дому їх так само відділяє один рапорт, але вони його не пишуть. І жодної думки про те, щоб перейти на бік Росії, як це зробили окремі колеги з Донеччини та Луганщини, не мають. «Такий бойовий дух — це те, що вселяє найбільший оптимізм», — говорить Віталій.
ІТ-шнику допомагає його дівчина Віка. Вона, за словами Віталія, — надійний тил. Дівчина поширює інформацію, допомагає звітувати щодо надходження і витрат грошей. Коли бойові дії закінчаться, пара планує організувати велику благодійну вечірку. Всі зібрані кошти підуть на допомогу родинам постраждалих солдатів із 95-ї бригади.
ДО РЕЧІ
Кіровоградці допомагають розвідникам
Допомогти своїм землякам-військовим взялися і кіровоградці. Зокрема студент-магістрант Сергій Мороз вирішив «опікуватися» бійцями 3-го Окремого полку спеціального призначення (ОПСП), тобто армійського спецназу розвідки. Хлопець пояснює: «Із багатьох причин не можу боротися пліч-о-пліч з нашими побратимами проти терористичної загрози в східних регіонах України. Але я вирішив для себе, що чому б мені не спробувати допомогти з тилу? Тому приєднався до громадянської ініціативи EuroArmyMaydan, одним із засновників якої є мій давній знайомий Іван Жеков (живе в Києві), яка переросла у Благодійний фонд «Підтримай армію України». Завдяки спільним зусиллям цієї громадянської ініціативи врятовано багато життів, адже було закуплено дуже багато бронежилетів, касок, пристроїв нічного бачення та іншого необхідного на фронті спорядження».
Бійці 3-го ОПСП, що, на жаль, уже не дивно, на разі не мають ні бронежилетів, ні кевларових касок. «Щонайменше 25 бронежилетів мінімум 4-го класу (ціна одного в межах 6500 грн) та мінімум 25 касок кевларових (М1,М2, німецьких) (ціна одиниці в межах 3500 грн)», — пише про найгостріші потреби кіровоградських військових Сергій Мороз.
Реквізити волонтерів: Благодійний фонд «Підтримай армію України»
ЄДРПОУ 39199337
р/р 26002052731795 (UAH)
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 300711
Призначення платежу: благодійна допомога «Кіровоград 3 ОПСПН» або «Кіровоград 79 Аеромобільна» — відповідно
Картка Приватбанку: 4149 4377 1589 9173 на ім’я Гайдук Олександр Леонідович
