Наскільки людина, яка за свою зарплату виконує смертний
вирок, відрізняється від найманого кілера? Наскільки держава, яка наймає
«виконавця», відрізняється від того, хто наймає кілера?
Хотілося б вірити, що страхітливі події на Балканах знаменують
кінець другого тисячоліття, але насправді ними позначений початок тисячоліття
третього. Агресія сербів проти албанців і агресія НАТО проти сербів мають
(якщо не йдеться про політику) єдині цивілізаційні витоки й однакові наслідки
– дегуманізацію суспільства і девальвацію людського життя.
ГОРЕ З РОЗУМУ
Соціальна організація перетинчатокрилих (бджіл, мурашок
і термітів), їх здатність до кооперації при здобуванні їжі, будівництві
житла і самообороні якщо й відрізняється від нашої, то не на нашу користь.
У це важко повірити, але мурашки уміють також розводити ломехузу – тлю,
яка виділяє наркотичну речовину. «Під кайфом» комахи перестають шукати
їжу й опікуватися молоді, – мурашник гине. Чим не люди? «Одружені» білі
гусаки полюбляють гвалтувати чужих самиць, коли ті висиджують гусенят і
не можуть утекти від гвалтівника. Голуб з нового дамою до смерті забивають
його колишню дружину. Самці–шимпанзе часто–густо викрадають у самиць і
з'їдають власних дітей. А у одного різновиду вищих мавп новий ватажок зграї
убиває усіх малюків, народжених до нього і не від нього. Чи не правда –
кожний з цих чинів має відповідники у поведінці людини? Говорячи про те
у поведінці тварин, що за людськими поняттями є злочином, можемо побачити
у них також щось, подібне до кари. Коли горобець окуповує ластівчане гніздо,
зграя ластівок замуровує «злочинця» там, куди його занесло. Зозулі збираються
у зграю, щоб покарати відчима й мачуху, які викинули з свого гнізда чуже
яйце. Попри формальну подібність тваринного «злочину» й «кари» до того,
що маємо у людей, вони принципово відмінні. У тварин йдеться про усталені
інстинкти та рефлекси, а у людини – про їх відсутність, свободу волі і
сваволі. Маємо великий мозок, а відтак – погано унормований поведінковий
й дуже різноманітний «репертуар». Злочинність – одвічна й довічна.
CМЕРТЬ ЗА СМЕРТЬ?
Перечитайте міфи народів світу, і ви упевнитесь, що герої
і мерзотники в свідомості людства розрізняються нечітко, а герой-мерзотник
є фігурою популярною. Кожний злочинець може послатися на вчинки загальнолюдських
героїв, аморальність яких не перевищує його власну. Ромул убив Рема, Рим
стоїть на крові, «І зглянувся Бог на Авеля й на жертву його, а на Каїна
й на жертву його не зглянувся». Усі знають , що було далі. Чи тих, котрі
йдуть до ближнього з ТТ, «калашем», ножем, чи сокирою, теж скривдив Бог?
Мабуть так, хоч вони того й не знають. Закорінена у підсвідомості кривда
є однією з причин криміналу, зокрема у випадках немотивованої жорстокості.
Людина усвідомлює свою смертність. Це усвідомлення спричиняє дії, яких
марно шукати у вовків чи мавп.
Теза: «Ми смертні, але є вічне — піклуймося про нього».
Висновок: самозречення й аскеза.
Теза: «Як не живи, а умреш!». Висновок «гуляймо!» є підгрунтям
життєлюбства, але може спричинити найпаскудніший кримінал.
Теза: «Смерть не виняток, а правило». Висновок: убивати
людей можна. Його тримаються і злочинці, і суспільство взагалі (війна,
смертна кара).
Пан Президент ще до суду над серійним убивцею Онопрієнко
висловився за смертну кару для нього, і його думка збігалася з позицією
громадян. Якщо для правників головними при покаранні злочинця є його запобіжна
ізоляція та подальше перевиховання, то для переважної більшості (а особливо
— для потерпілих) багато важить помста. Зуб за зуб, око за око, кров за
кров, смерть за смерть... Про це можна прочитати у Старому Заповіті. Але
в Євангелії цього нема. Держава, яка дотримується такого принципу, ставить
себе на одну дошку разом із злочинцями.
Нічого не вирішують два благеньки аргументи, які раз- по-раз
використовують прихильники смертної кари. Ось подивіться, кажуть вони,
у половині штатів США людей страчують — то й ми будемо. Що відповісти?
Лише те, що ті Штати смертною карою ганьблять себе так, як і Україна чи
Китай. Гаразд, кажуть вони, заборонимо розстріл, запровадимо довічне ув'язнення...
А де ж взяти гроші на утримання цих мерзотників? Із морально-естетичної
площини питання переводиться в економічну. Якщо так, треба бути послідовними
і страчувати невиліковно хворих, дітей, які народилися ідіотами, чи й пенсіонерів,
яких «ідіотами» зробила нинішня влада. Абсурд!
ДЕРЖАВА ЯК «ЗАМОВНИК»
Кожен (а особливо політики, правники і державні посадовці)
має поставити собі кілька засадних запитань. Чи будь- який суд гарантований
вiд помилок? Нещодавно у США за 5 днів до страти виправдали «злочинця»,
засудженого за згвалтування й убивство. У в'язниці він пробув 12 років.
Новітній метод генетичного дослідження, який не існував на час суду, показав,
що сперма, знайдена у тілі убитої, не могла належати звинуваченому. Скiльки
невинних не дочекались виправдення?
Далі: ось суд визнав за потрібне відібрати людині життя.
Бог дав — суд забрав. То може суддя з-під мантії виймає пістолет і негайно
виконує свій вирок? Ні. Попереду апеляції, клопотання про помилування,
а якщо вони відхилені – дні, місяці чи й роки у чеканні розстрілу. Хто
знає, що є страшнішим – страта чи чекання на неї перед кожним сходом сонця?
Хто має право приректи людину на таке чекання?
В останню мить, коли куля розпочинає свою фатальну траєкторію,
посадовець чи лейтенант внутрішньої служби («виконавець») не перестає бути
сином своєї матері чи батьком своїх дітей. Може, ввечері у сім'ї він хвалиться
своїми трудовими здобутками за цей день? Ні, не хвалиться – заливає душу
горілкою. Наскільки людина, яка за свою зарплату виконує смертний вирок,
відрізняється від найманого кілера? Наскільки держава, яка наймає «виконавця»,
відрізняється від того, хто наймає кілера?
Прошу, шановні читачі, розглядати не правничий, а морально-етичний
аспект цих запитань, і ви побачите, що відповідей нема. Не треба шукати
того, чого нема. Не треба ховатися за спину Конституційного Суду. Треба
готувати громадську думку і забороняти смертну кару. Бандити, гвалтівники
і убивці є мерзотники, але ми – ні, і мусимо триматися на рівні людської
гідності. Можливо напередодні виборів жоден кандидат на посаду президента
не наважиться так чи інакше, але однозначно, висловити своє ставлення до
цієї проблем. Це нормально – такими є правила гри. Проте після виборів
влада мусить прийняти рішення і разом з громадськими організаціями готувати
народ до його законодавчої легітимації. І чим швидше усуватимуться соціально–економічні
передумови криміналу, тим легше буде це зробити.
Нагадуємо, що «День» продовжує полеміку: «за» чи «проти»
смертної кари? Свої думки надсилайте звичайною, або електронною поштою
(адреса: [email protected]
)
