Чим усе ж таки закінчаться вибори й коли настане горезвісна стабільність, чи подорожчає хліб і з якою ціною на газ нам доведеться зимувати?.. Здається, «час змін» став перманентним станом для країни, породжуючи не лише політичні, економічні та соціальні катаклізми, а й наші власні проблеми, стреси й страхи. Як гідно їх пережити й просто радіти життю — такому швидкоплинному? Подеколи кожний з нас ставить собі ці питання...
«Я научилась просто, мудро жить. Смотреть на небо и молиться Богу...» — писала 19 річна Ахматова. Напевно, це великий успіх — переживати подібний душевний стан у такому юному віці. Але одним дається ця життєва наука порівняно легко — за прикладом батьків, завдяки гармонійному вихованню, а комусь щастить менше й доводиться довго боротися з власними «драконами», щоб здобути мир у душі. «Щастя», «гармонія», «добрий настрій» — за великим рахунком, усі ці слова означають одне — адекватність поведінки і сприйняття дійсності, тобто психологічне здоров’я. Це здоров’я, яке не можна виміряти термометром, лінійкою або терезами, проте психологічний стан людини відчувається в усьому — способі життя, працездатності, звичках, зрештою — в її мові й погляді. Як його не втратити і як розвивати власну особистість, розповідає «Дню» психолог, бізнес-тренер Олексій ШНЕЄР.
— Олексію Едуардовичу, побутує думка, що здоров’я — це коли людина добре почувається й бажає добра всім, хто її оточує. Наскільки це так?
— Я думаю, що поняття здоров’я можна розділити на суб’єктивне розуміння — я здоровий і мені добре — й об’єктивні показники: тиск, температура й т. ін. А те, про що ви говорите... Людина іноді перебуває в такому маніакальному стані, коли чудово почувається, в неї найвища працездатність, вона бажає всьому світу добра, однак цей стан не вважається здоровим. У абсолютному розумінні здорових людей немає, тому що будь-яка людина пройшла свою особисту історію, й нікому з нас не вдалося уникнути дитячої травми. Усі ми перебуваємо на невротичному рівні — це коли ми добре адаптовані до реальності, добре функціонуємо й разом із тим у нас є низка психологічних захистів, які приховують внутрішній конфлікт і придушують спогад про травму. Людина — істота складна. Комп’ютер можна повністю полагодити, а в людині іноді її несправність є її індивідуальністю. А вважати, що якщо ми станемо схожими один на одного й це є здоров’ям, — напевно, це неправильно.
— Тоді що є тією межею, яка відділяє здоров’я від розладу?
— Одним із показників здоров’я вважається добра адаптованість людини до реальності, вміння її тестувати, а також відрізняти зовнішню реальність від власних, внутрішніх фантазій. Наприклад, що відбувається насправді: в кімнаті, де я сиджу, холодно чи це мене морозить? Він хоче мене образити чи це я так про нього думаю, бо злюся на нього? Добре адаптована людина — це не нудна людина, вона може собі дозволити найекстравагантніші вчинки, але тоді, коли це доречно, а не скрізь і завжди. Людина мало усвідомлена, у якої слабкий зв’язок із реальністю, чинить екстравагантно, й це викликає подив. Ті самі вчинки може здійснити здорова людина, тільки для цього вона знаходить цілком відповідне місце, час і учасників подій. Часто це і є показником здоров’я.
— Наскільки важливі для відчуття себе повноцінною людиною спілкування й соціальні контакти?
— Спочатку треба з’ясувати, що таке спілкування. Воно складається з багатьох речей: це й людська мова, й невербальна взаємодія, й тілесний контакт. Якщо я весь день говорю, це не є спілкуванням.
— Дуже хворі люди теж цілий день можуть говорити, звертаючись до якихось своїх власних образів. У той же час, люди можуть цілий день промовчати, але це буде повноцінним спілкуванням: закохані можуть годинами сидіти мовчки, тримаючись за руки.
— Але кожна людина хоче бути почутою...
— Гадаю, що для багатьох людей проблемою є те, що вони не можуть знайти собі вдячного слухача. Тому що говорити любить більшість, а слухати — це велика рідкість, а чути — це взагалі ексклюзив. Особливо страждають від відсутності аудиторії немолоді люди: їм здається, що вони мають дуже великий накопичений досвід, який потрібен усім іншим, але виявляється, що вони перебувають у вакуумі й ніхто не хоче їх слухати. Це важкий стан... Але є декілька професій, у яких слухач дається разом із дипломом. Наприклад, вчитель, якому дається повний клас дітей, які зобов’язані його уважно слухати, й військові, які отримують у своє розпорядження солдатів. Гадаю, ці професії розхолоджують людей, тому що якщо людина бореться за свою аудиторію, вона прагне розвиватися, вдосконалюватися, старається бути цікавою. Але якщо це їй дається у 22 роки за правом папірця, то мотивація для саморозвитку знижується. Може, ви помітили, що люди подібних професій відчувають, що вони в цьому світі все знають...
— Технічний прогрес спростив життя людей, але чи зробив він їх щасливішими й... здоровішими?
— Технічний прогрес має як позитивну, так і негативну сторону. Замість приходити в гості, ми стали телефонувати, а тепер перенесли це спілкування на екран. Це сурогатні замінники людської потреби в соціальних контактах. Якщо немає можливості отримати в натуральному вигляді, набагато простіше отримати на екрані. Це спрощує життя, але забирає дуже багато речей... Думаю, що по якомусь часі ця ситуація мусить змінитися. Наприклад, колись мені здавалося, що епістолярний жанр себе вичерпав — люди перестали писати листи у зв’язку з появою телефону. Зверніть увагу, що зараз він почав повертатися, тому що з’явився Інтернет. Гадаю, що на наступному витку щось має змінитися, й усілякі чати стануть допоміжним інструментом для того, щоб люди знаходили один одного простіше.
— За даними останніх епідеміологічних досліджень, проведених ВООЗ у 20 країнах світу, й Україні зокрема, ми — другі після США за кількістю випитого спиртного. Причина — у соціально-економічній ситуації?
— У кожного своя причина втікти від реальності. Бувають тяжкі переживання, пов’язані з близькими людьми, з сім’єю. І вони настільки нестерпні, що наша психіка шукає захисту. Кожний знаходить свій психологічний захист: хтось усамітнюється й пише картини, хтось п’є, хтось лізе на скелі... Люди систематично напиваються тому, що в тверезому стані їх щось не влаштовує — в собі й у житті. Коли люди вип’ють, є шанс, що полегшає. Крім цього, це традиція, один із способів зняти з себе різні прикрощі, складності. Те, що в країні одним із найпопулярніших способів знімати із себе внутрішнє напруження є алкоголь, свідчить про те, що в цьому суспільстві немає інших способів зняти напруження. Зокрема — психологічної допомоги...
— Чи є взаємозв’язок між довірою людини до інших людей і її психологічним здоров’ям?
— Довіра, як базове почуття, що передбачає від початку добре ставлення до інших людей, гадаю, це — рідкісна й добра риса. А полярність і все, що виходить за рамки реальності, — це розлади... Крім того, є таке поняття, як близькість. Це щось, що ріднить людину зі світом, із деякими людьми. Це ситуація, коли людина може довіритися. Далеко не кожний це вміє робити. Сім’я, близькі стосунки, сексуальні стосунки — це можливості довіритися, виявити свою слабкість. Але нас виховують у традиції сили. І людина може все життя прожити зі стиснутими кулаками, але якщо вона при цьому усвідомлює, що буде позбавлена любові — це її вибір. Любов і довіра не передбачають сили, вони передбачають слабкість — уміння просити допомоги, бути відкритим. Або людина ризикує — відкриває свої почуття, любить, дише на повні груди (незахищеність — це, дійсно, певною мірою ризик), або позбавляє себе радості життя. Якщо людина постійно слабка або постійно сильна, це теж розлад. Людина — істота динамічна. Якщо вона вміє бути сильною, слабкою, сумною й веселою, тоді вона — вільна й здорова людина.
— Що ви можете порадити людям, які хочуть залишатися психологічно здоровими?
— У нас зараз набула популярності профілактика: люди ходять у басейни й спортзали, купують тренажери — піклуються про свій фізичний стан. Думаю, що це нижчий рівень турботи про себе, бо є психічне здоров’я, де потрібна та ж сама профілактика. Наприклад, якщо ми їдемо на машині й у нас пробите колесо, ми можемо іноді зупинятися, підкачувати колесо та їхати далі. А можемо зупинитися, щоб дізнатися, чому це нас увесь час перекошує й веде в бік: заклеїмо його або замінимо та їхатимемо довго й спокійно. Ось коли ми займаємося тільки фізичним тілом, ми «підкачуємо» його, як колесо, якщо ж замислюємося над причиною «поломки» — це буде турботою про психічне здоров’я... Під профілактикою я розумію намагання спробувати пізнати себе: зрозуміти хто ти, чого ти прагнеш, наскільки ти вільний, у чому твоя залежність, слабкість і сила.
— Чому в нас немає масових звернень по допомогу до психологів і психотерапевтів?
— Для багатьох людей це — дорого. Але ця послуга не може бути безкоштовною. Людина має за це щось віддавати, має бути обмін. Оплата гонорару терапевта — частина терапії. У психологів і психотерапевтів є правило, яке свідчить, що оплата цих послуг мусить бути відчутною для пацієнта, але не руйнувати його бюджет. Якщо цього немає, ймовірно, робота не буде гідно оцінена. А коли людина за щось платить, то намагається щось отримати. Інша річ, що ці послуги можуть бути більш-менш дорогими. Є робота індивідуальна — це коштує дорожче, є робота в групах, вона не менш ефективна, але дещо дешевша. Крім того, робота потребує послідовності й систематичності.
— Я знаю випадки, коли людині легше звернутися до психіатра по допомогу, ніж до психолога...
— На прийомі у психіатра від пацієнта не потрібна робота. Лікар його вислуховує, знаходить патологію, виписує пігулки або інші процедури й відстежує результат. А на прийомі в психотерапевта або психолога від пацієнта вимагають роботи, напруження — людина сама мусить до чогось прийти, в чомусь розібратися. Цього не всім хочеться. У нас є звичка: я йду до лікаря, прошу пігулку — й у мене перестає боліти...
— А чи може допомога близької людини бути такою ж ефективною, як допомога психолога?
— Пожалійте ви, врешті, подругу... Якщо щось відбувається, треба не займатися самолікуванням, не «висіти на вухах» у друзів, а звернутися до фахівця, щоб він допоміг розібратися в тому, що відбувається насправді.
— А наскільки людина сама собі може бути «психологом»?
— У кожної людини є внутрішні стани, для неї більш-менш комфортні. Якщо в людини є внутрішній стан комфорту, навряд чи вона звертатиметься по допомогу. Якщо ж у неї часто з’являються дискомфортні стани, якщо вона постійно переживає внутрішнє напруження, ймовірно, є сенс із цим розібратися. Можна спробувати зробити це самостійно. Часто такі спроби приречені на невдачу, оскільки, щоб розібратися в собі, потрібен співрозмовник — людина, через яку можна замкнути зворотній зв’язок. Наприклад, є комп’ютер і він несправний. У нього є певні програми, які дають йому можливість деякі несправності усувати самостійно. Але є такі, з якими комп’ютер самостійно впоратися не може: для цього потрібен оператор — людина, яка його полагодить, або інший, більш справний комп’ютер. Якщо говорити про людей, то таким «оператором» може бути психолог або інша людина — більш «справна» або, принаймні, з іншими «несправностями». Тоді є шанс щось змінити. Наприклад, часто для того, щоб полегшало, людині достатньо просто виговоритися, відкрити душу, виплеснути агресію, привернути чиюсь увагу й здобути розуміння. У такому разі хтось інший може надати свої вуха й здатність співпереживати, однак проблемою або «несправністю» цього «іншого» може бути невміння потурбуватися про себе, нездатність жити своїм життям і вчасно відмовляти, якщо допомога іншим робить його власне життя просто нестерпним. Пам’ятаєте ваше запитання про допомогу близької людини?
— А коли треба звертатися до фахівця?
— Людина знайшла для себе спосіб впоратися зі своїми станами. Але бувають ситуації, коли ці випадки починають викликати дуже багато дискомфорту, потребують великих енергетичних витрат і їх стає занадто. Тоді слід звертатися до фахівця. Те, що людина погано почувається, щось з нею коїться, щось у неї в житті не так, називається симптомом. Якщо є симптом, отже, є причина його появи... Тоді можлива робота в декількох напрямках. Наприклад, якщо є важкий симптом, можна звернутися до фахівця й щось з цим зробити, якось його змінити, наприклад, він може стати не таким важким і не так заважати жити. Для цього фахівцю потрібно не дуже багато часу. Але варто враховувати, що ефект при цьому буде нестійким. Симптом має властивості змінюватися й даватися взнаки якось інакше... Але якщо ми хочемо розібратися з причиною, що викликає цей симптом, тоді це буде триваліша й глибша робота. Термін взаємодії з психологом передбачити неможливо: це може тривати від однієї зустрічі до декількох років. Окрім того, коли людина починає працювати з психологом, ймовірно, в неї з’являються й інші запитання, які вона вирішуватиме. І це перетворюється на свого роду профілактику.
