27 січня цього року колишній голові селища Коцюбинське, що під Києвом, Ользі Матюшиній підпалили автомобіль. Місцеві мешканці знають її ще й як активну захисницю селища від забудови та нищення його зелених зон. Про інцидент Матюшина розповіла на своїй сторінці в ФБ. Також додала, що поліцейські, які прибули на виклик, відмовлялися виконувати свої обов’язки, слідчо-оперативна група приїхала навіть без ліхтаря, бодікамери поліцейських не працювали, а її мобільний телефон правоохоронці намагалися облити невідомою рідиною.
Зрештою, захисту як такого потерпіла не отримала. Її випадок правозахисники найімовірніше зарахують до цьогорічного списку переслідувань за громадську діяльність. Днями в Центрі прав людини ZMINA презентували доповідь про порушення прав громадських активістів у 2020 році. За минулий рік зафіксували 101 випадок переслідування за громадську діяльність (про це «День» згадував у №14 — 15 від 29—30 січня ц.р.). Для порівняння — у 2019 році таких інцидентів зафіксували 83. Кожен випадок нападу, підпалу чи погроз завершувався заявами до поліції з вимогою відкрити кримінальне провадження. Досі по жодному з 101 інциденту не проведено належного розслідування. Відповідно, нікому не висунуто підозру і нікого не покарано. За таких умов захищати права колег, односельчан чи просто однодумців стає не просто неможливо, а й небезпечно.
КАРТИНА ПЕРЕСЛІДУВАНЬ У ЦИФРАХ
Оскільки будь-який звіт передбачає наявність даних та аналітики, наведемо деякі з тих, що підготував Центр прав людини ZMINA. Його дослідниця Анастасія МОСКВІЧОВА пояснює, що не було жодного місяця, коли б правозахисники не фіксували випадків переслідувань. Торік їх найбільше сталося в лютому, вересні та грудні. «Власне, карантинні обмеження навесні не зменшили кількість переслідувань. У цей час фіксувалися випадки зловживання притягненням до адміністративної відповідальности за проведення мирних зібрань. Приміром, під час акції протесту «Весна на граніті». Це продовжують робити органи правопорядку й цьогоріч. 19 січня було складено протоколи про адмінпорушення на акції проти ультраправого насильства, — додає Анастасія. — Самі активісти, які зазнавали переслідувань за участь у роботі виборчих комісій, під час спілкування з нами в межах дослідження, говорили про те, що, можливо, є зв’язок між проведенням виборів та їхніми переслідуваннями в інші періоди року. Ті, хто зазнав переслідувань минулого року, раніше балотувалися на виборах, не всі пройшли в місцеві ради, але є позитивна тенденція, що в них була можливість балотуватися. Бо метою переслідувань є намагання зробити, щоб ці активісти мовчали та припинили свою діяльність».
Із зафіксованого 101 інциденту переслідувань найбільше було спроб залякування, погроз чи інших форм тиску — 22, фізичних нападів — 21, спроб знищення чи пошкодження майна — 18, юридичних переслідувань — 10, випадків дискредитації — 9, по 7 інцидентів зафіксували експерти щодо перешкоджань мирним зібранням та незаконного затримання, чотири порушення приватности та три випадки перешкоджання діяльности громадських організацій.
«Дискредитація відбувається часто через сайти, соцмережі, цього року були активні телеграм-сторінки. Інколи дискредитаційні кампанії розгорталися паралельно з судовими позовами активістів, — продовжила правниця. — Так, 31 грудня 2020 року був тиск на Оксану Романюк із Інституту масової інформації, бо вона розповіла в інтерв’ю про роздачу за гроші журналістських посвідчень одним із інформаційних агентств, що зареєстровано при громадській організації. Поліція Камінь-Каширського почала провадження за заявою головреда згаданого інформагентства за нібито завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Це провадження досі розслідується, а на цьому тлі на сайті агентства з’являється багато інформації з негативною конотацією про Оксану Романюк, Наталю Лігачову та інших медіаекспертів».
Щодо фізичних нападів на активістів, лише в чотирьох із них було оголошено підозру нападникам, зокрема, щодо нападу на активіста Володимира Савченка, який виступає проти незаконної забудови в Одесі. Тільки після третього нападу, з ножем та молотком, на неповнолітнього активіста-вегана Антона зі Львова поліція відкрила провадження. Тепер батьки підлітка сподіваються, що розслідування таки відбудеться, а винних покарають.
«Цього року задокументували 18 випадків пошкодження майна активістів. У 2019 році було 11 таких інцидентів. Якщо йдеться про підпали будинків та автівок, що належать активістам чи їхнім родичам, то на кінець року не було відомо про жоден випадок, коли поліція оголошувала комусь про підозру та передавала таке провадження до суду. Тож ці злочини залишалися в основному безкарними», — зазначає Анастасія Москвічова.
І йдеться не лише про розголошену в ЗМІ історію підпалу будинку активіста Віталія Шабуніна, керівника Центру протидії корупції. Невідомі палили будинок та машину активістам «Пласту» — Степану та Олександру Красіличам у грудні. Раніше «День» розповідав про погрози, що надходять на адресу освітньої експертки Світлани Благодєтєлєвої-Вовк через її антиплагіатну діяльність. Розробники звіту розповідають про випадок, коли під двері будинку ОСББ приносили труну, чим домоглися усунення з посади голови об’єднання. А до помешкання родичів згаданого Шабуніна наприкінці грудня невідомі принесли гранату чи її муляж.
РИЗИКОВІ АКТИВНОСТИ
Традиційно експерти виділяють три ключові види діяльності, що стали за останні роки найбільш ризиковими для громадських активістів чи організацій. Це антикорупційна діяльність, захист прав ЛГБТІК-спільноти та захист довкілля. Ця тенденція зберігається з попередніх років із незначними змінами.
Так, один із випадків тиску на активістів, які захищають права ЛГБТІК-людей, стався у вересні минулого року в Одесі. Там прибічники праворадикальної організації «Традиція і порядок» кілька разів заклеювали агітаційними плакатами вхід до ком’юніті-центру Queer home Odesa, забивали сірниками та заливали клеєм замкову щілину дверей. Ця серія інцидентів продовжилась і в жовтні 2020 року.
Анна ЛЕОНОВА, виконавча директорка «Гей-альянс Україна», зізнається, що нині бути правозахисником в Україні — особливо важко: «Мені здається, що далі від Києва ти живеш, то важче захищати права людей. Вважаю 2020 рік переломним у негативному сенсі, переслідування ЛГБТІК-активістів стали постійними. На декого нападали лише тому, що вони зовні нагадували комусь представників спільноти. Минулого року збільшилось залучення гомофобними угрупованнями підлітків, яких не карають за хуліганство та напади. Поліція не хоче працювати зі злочинами на підґрунті ненависті. Під час Одеса-прайду постраждало багато активістів та волонтерів. Били всіх, кого вважали учасниками прайд-заходу. Також нападали на людей, які гуляли містом або йшли на прайд, проте змінили наміри в зв’язку з агресією. За годину після евакуації учасників зібрання ми почули заяви від поліції, що жоден учасник не постраждав. Ми подавали заяви, але справи не відкривалися. Комусь може здатися, що це резонансні випадки, але ми постійно отримуємо повідомлення від наших активістів про булінг. Поліція жодним чином не реагує на наші звернення».
Переслідування за антикорупційну роботу торік найбільше зачепили голову ЦПК Віталія Шабуніна та голову координаційної ради БО «100% Життя» Дмитра Шерембея, їх звинуватили в «присвоєнні» коштів, а в квітні 2020 року паралельно проти обох активістів була розгорнута дискредитаційна кампанія на різних медіаплатформах. «Ми втягнуті в 20 судових процесів та чотири кримінальні справи за фейковими обвинуваченнями. Але все це — лише марна спроба загальмувати роботу нашої організації та заткнути нам рота», — вважає Дмитро Шерембей.
Свою історію переслідувань розповів екологічний активіст Юрій Ягусевич із села Прибірськ на Київщині. Він зафіксував роботу важкої техніки на березі річки Тетерів, звернувся в поліцію. У відповідь йому двічі підпалили стайні. Чоловік займається розведенням рідкісної породи поліських коней.
«Я живу в конкретному місці, в якому хочу захистити луг, ліси, природу, при чому є ж закон про прибережні зони, які не можна чіпати. Коли я бачу порушення, викликаю поліцію та пишу заяву. Але ні разу не було відповіді, — розповідає Юрій. — Поліція приймає заяву, бо мусить так робити, а далі робить вигляд, що проводить розслідування. Але нуль реакції, ми не знаємо реально, як вона працює. Під час одного зі звернень вийшло так, що я зачепив місцеву багату людину, від якої через сторонніх осіб мені надходили погрози. В що я не повірив. Але за два тижні в мене згорів ангар. Звичайно, була написана заява, але коли брав акт про другий підпал, мені сказали, що першого підпалу не було, було необережне поводження з вогнем сторонньої особи, хоча це приватна територія. А робота з підозрюваними виглядала таким чином — поліція пішла просто по місцевих алкоголіках, збирати свідчення».
12 ДИВНИХ ЗАКОНОПРОЄКТІВ
Чому подібні інциденти виникають з року в рік? Через безкарність. Винятковою правозахисники називають справу Катерини Гандзюк, де розпочалося слідство над замовниками її вбивства. Як додає голова правління ZMINA Тетяна ПЕЧОНЧИК, це ще не кінець історії, а щоб досягти цих результатів, кілька років тисячі активістів проводили акції, виступали на найвищих форумах. Виходить, захист потопаючих — справа самих потопаючих.
Не вселяє ентузіазму і парламентська робота в цьому напрямі. Замість того, щоб готувати законодавство для посилення захисту громадського сектору, депутати реєструють досить дивні проєкти законів. За минулий рік у Центрі прав людини ZMINA нарахували 12 законопроєктів, ухвалення яких значно ускладнить діяльність громадських активістів та організацій. Прийняття цих законів загрожуватиме свободі асоціацій і мирних зібрань, спровокує дискримінацію правозахисників і громадських активістів.
«Низка положень цих законопроєктів є дискримінаційними, наприклад, було три законопроєкти, які намагаються досі прирівняти адвокаційну діяльність громадських організацій до комерційного лобізму, тобто пресконференція, якщо на ній присутні органи влади, буде вважатися актом лобіювання, — пояснює правова аналітикиня ZMINA Олена ВИНОГРАДОВА. — Передбачаються суворі санкції, навіть кримінальна відповідальність, щодо активістів та правозахисників, які не реєструватимуть свою діяльність як комерційний лобізм. Є законопроєкти, які спрямовані на те, щоб не допускати вихідців з громадського суспільства на посади в державних органах влади чи в державні підприємства. Це порушення міжнародного права. Подібних обмежень не існує в жодній демократичній країні, а те, що це реєструється в парламенті, свідчить про спрямованість депутатів, які реєструють такі законопроєкти, — вони не хочуть розвивати Україну як правову та демократичну державу».
Деякі проєкти законів пропонують ввести поняття іноземного агента для громадських організацій та активістів, які отримують фінансування з-за кордону, приміром, від ЄС чи Ради Європи. «Це дивні ініціативи, бо ми є членом Ради Європи, намагаємось стати членом ЄС, НАТО, тобто декларуємо цінности цих організацій, як депутати можуть вносити подібні законопроєкти, — дивується Олена Виноградова. — Це суперечать Конституції, всім деклараціям, які заявляються від імені України на міжнародних форумах. Ці ж законопроєкти пропонують перевірки громадських активістів на поліграфах, пропонується вилучити термін гендеру, просувають нібито традиційні сімейні цінности, хоча такого поняття не існує не лише в Україні, його не існує взагалі в світі. Тіньова мета цих законопроєктів — дискредитація України в правовому міжнародному полі».
Крім репутаційних втрат, така законотворча діяльність ризикує завершитись ще й втратами фінансовими. Як підрахувала Олена Виноградова, впродовж 2014 — 2019 років Україна виплатила своїм громадянам через Європейських суд із прав людини понад один мільярд гривень. Це кошти з нашого бюджету за те, що держава порушує наші ж права. І це тільки за рішеннями одного міжнародного органу за порушення однієї конвенції.
