Голландія славиться своєю толерантністю й рівність громадян тут проявляється в повну силу. Нормальним видовищем тут вважається, коли водними каналами Амстердама фланірують човни з нарядженими людьми нетрадиційної сексуальної орієнтації, звичайною справою вважається критикувати королівську сім’ю (при цьому королева може возити дочок у звичайну школу на велосипеді), а поняття «знаменитість» тут узагалі не існує.
Взяти, наприклад, королівський будинок Ораньє-Нассау. Інститут монархії швидше символізує стабільність Голландії, маючи номінальний вплив на життя країни. Королівська сім’я часто зазнає запеклої критики з боку громадськості: так, у той час як прихильники монархії їдять спеціальний «бісквіт із бісером» на честь народження чергової принцеси, її противники публічно засуджують членів сім’ї Ораньє, так як вони зв’язалися з наближеними нацистів, диктаторів або мафіозі.
Примітно, що й критики вільні говорити що думають, і монархи вільні одружуватися з ким хочуть. Справді, «все можуть королі». Щодо рівності, королівська сім’я вже давно пішла в народ. Ще королева-мати Юліана відвозила своїх дочок- принцес у державну школу на звичайнісінькому велосипеді.
Нідерланди вважають егалітарною державою. Тут не схиляються перед талантом типу «Пушкiн — це наше все». Знаменитостей тут не підносять на постамент (чомусь спадає на думку Микита Міхалков), а культ особистості у всіх його проявах зовсім чужий цій країні. Стирається різниця між багатими й бідними: студенти кричать, що багатії — ідіоти; і багатий, і бідний стоять в одній черзі до лікаря. Часом голландець великі гроші готовий віддати за термінове медичне обслуговування, однак доводиться запастися терпінням і чекати своєї черги — як усі.
Далі — більше: молоді не соромляться ставити під питання погляди старших, а працівники сфери обслуговування ставлять на місце клієнтів, що зарвалися. Життєвий девіз тут: «У мене є власна думка, і ніщо не завадить мені її висловити», тому часом вам доводиться вислухувати нісенітницю, однак висловлену впевнено. Нам здається це дивним, але голландці заламують руки: «О Боже, ми дискутуємо з десятирічною дитиною, чи можна йому з’їсти морозиво! І куди тільки котиться світ!»
На суспільне обговорення виносяться будь-які теми, при цьому рівні свободи чоловіків і жінок ставлять на перше місце. Також надзвичайно важливо відстояти свої права на роботі (навіть повії Кварталу Рожевих Ліхтарів організовують демонстрації і засновують профспілки). До речі, футболіст Євген Левченко, який приїхав у Нідерланди грати за контрактом, спочатку був шокований, побачивши колег, які позиваються з начальством. «Якби я так само поводив себе вдома, не довелось би мені грати!», — констатував він.
Демократичність, неформальний підхід — дуже характерна для голландців риса, яку наочно демонструє офісний працівник у костюмі, плащі й на каблуках, що вранці жене на роботу велосипед.
Ось про що міркую я, сидячи в синьо- білому літаку рейсом «Амстердам-Київ», який ось-ось відірветься від землі. Сірі хмари, немов із картин фламандських художників, що зазвичай приносять дощі цій низині, і ще розгульний вітер. Погода не льотна, і пасажирам ніяково. Але коли голландський пілот запросто говорить у бортовий мікрофон: «Ну, полетіли!», я розслабляюся, неначе вже вдома...
