Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Немає тренера, але є питання!

Звідки ростуть «ноги» кадрової проблеми українського футболу?
8 жовтня, 2010 - 00:00
«ЗАРУЧНИК» / ФОТО АРВІДАСА ШЕМЕТАСА

Емоції вболівальників від ганьби київського «Динамо» на євроарені вже трохи охолонули, відставка ж Валерія Газзаєва не сказати, що минула непоміченою, але після того, що сталося, виглядала як само собою зрозуміла подія. Другого «БАТЕ» Ігореві Суркісу точно не пробачили б. Більше того, більшість цих самих уболівальників ще задовго до нинішньої єврокампанії киян говорили про безперспективність обраного шляху, а з відставкою російського наставника, якщо в ситуації, що склалася, буде коректно так сказати, зітхнули з полегшенням.

До персони Газзаєва можна ставитися по-різному, але те, що тренер, який неодноразово вигравав чемпіонат Росії і вперше на пострадянському просторі завоював єврокубок, як мінімум, викликає пошану — факт. Але «Динамо» — не команда Газзаєва, це було видно ще з самісінького початку минулого сезону. Було лише три красивих гри на старті сезону. Але це не було заслугою Газзаєва, це Сьомін залишив такий заділ. А Газзаєв почав ліпити команду на перспективу (для виграшу Ліги чемпіонів за три роки).

Ну, та Бог із ним, із Газзаєвим. Принаймні чоловік узяв на себе відповідальність і мав сміливість сказати, що не впорався з покладеними на нього обов’язками (хоча й із запізненням). До нього питань немає. Уже. Питання є до керівництва клубу. У першу чергу, до Ігоря Михайловича.

За великим рахунком, Валерій Георгійович зробив те, що мало й так статися. Можливо, злегка прискорив. Адже проблеми накопичувалися не рік і не два. Складається таке враження, що для Суркісів був авторитетом лише Лобановський. Кого в Динамо не постав — все одно не дадуть працювати (за рідкісним винятком). Суддівські скандали, відсутність поступу в інфраструктурі клубу, м’яко кажучи, невиразна трансферна політика й особисте втручання керівництва разом із витягуванням за вуха, за будь-яку ціну, до Ліги чемпіонів.

Так, важко поєднувати результат зараз і роботу на перспективу. Але від уміння це правильно зробити й залежить кваліфікація тренера. Газзаєв упертий, не терпів противаги (іншого, альтернативної думки), тому й виявився заручником своїх тактичних схем, гордість і самолюбство не дали йому вникнути в реальний стан справ у Києві. І що, Ігор Михайлович про це не знав? А якщо не знав, то гріш ціна такому президентові клубу.

Багато великих клубів спотикається, падає, підноситься, незабаром вони можуть знову впасти й піднестися (Мілан, Ювентус, Ліверпуль). Без цього вони не набираються досвіду, а, відповідно, й великими бути не можуть! Падіння «Динамо» сталося не дуже красиво й навіть з піднесенням затягнули, але віриться, що все ж таки в найближчих кілька років вони піднесуться, сформують класні підвалини й даватимуть красиві бої грандам, з упевненими перемогами.

Газзаєв сказав, що не виходить і пішов. Зі збірною — Маркевич пішов, не зміг у такій обстановці працювати. То, може, це системна проблема? Може, за таких умов професіонали не виживають?

Євгеній МАТЮХА
Газета: 
Рубрика: