Наталія Кочан закінчила Київський державний університет за спеціальністю «Історія середніх віків». Кандидат філософських наук. Захистила наукову роботу на тему історико-релігійної проблематики. Після захисту дисертації працювала в Інституті філософії НАНУ. Та вийшло так, що предмет та методологія її досліджень «не вписалися» у систему Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ і вона залишилася без роботи. Через деякий час виявилося, що дослідження п. Кочан зацікавили один із європейських навчально-наукових закладів — державний Католицький університет у місті Наймеген (Нідерланди). Так п. Кочан стала однією із тих українок, які не знайшли роботи вдома та подалися за кордон. Її приклад, однак, свідчить, що наші заробітчани, колишні лікарки, вчительки та ін., не завжди працюють там домашніми прислужницями.
Нижче п. Наталія ділиться з нашими читачами своїми враженнями про життя і працю в Нідерландах («Низькі землі») — невеликій країні з 16 мільйонами населення. Країні, де досягнуто найвищого рівня життя й найнижчого рівня ксенофобії у світі. Політики Нідерландів зуміли забезпечити країні нейтралітет у Першій і Другій світових війнах, а сьогодні вона є активним членом мирної Європи, зокрема учасником численних міжнародних програм та дослідницьких організацій.
Нідерланди дали світу чимало мислителів і художників, зокрема Еразма Роттердамського і Рембрандта. Перший університет країни — Лейденський — було відкрито 1575 року; зараз їх тут 14. Вступні екзамени до вищих навчальних закладів складають тільки ті абітурієнти, які не мають атестатів про середню освіту, а плата за навчання — одна з найнижчих у світі.
— Шановна пані Наталю, розкажіть про свої враження від університетського життя Нідерландів.
— Одне з перших вражень — західні університети перестали орієнтуватися на універсалізм знань. Спеціалізація стає все більш вузькою, що неминуче звужує загальний кругозір. Цьому сприяють, наприклад, механічні та формалістичні методи навчання і контролю — рейтинги, комп’ютерні тести і тексти, тощо. Через те випускники минулих років українських університетів дивують нідерландців своєю універсальною освіченістю, рівнем загальної культури. На жаль, деякі українські університети також ступили на подібний звужений і заформалізований шлях навчання.
Сьогодні університети Нідерландів (як і багатьох інших західних країн) переживають не найкращі часи — престиж вищої, тим більш — загальної вищої освіти помітно падає. Те саме стосується і богословського факультету Наймегенського університету, де я виконую свій дослідницький проект. 5 — 6 років тому факультет залишився майже без студентів. Тим більш, що студенти звичайно не йдуть далі ступеню магістра (еквівалент нашого диплому про отримання вищої освіти). Диплом магістра забезпечує їм пристойну роботу і належний доход, і подальше навчання їх більше не цікавить. Факультет вижив завдяки тому, що перейшов на англійську мову навчання і став, таким чином, міжнародним — зараз тут навчаються студенти з усього світу.
Зважаючи на обмежений попит, в університеті надзвичайно великі вимоги до професійних якостей викладачів, професури — шукають найкращих, і не тільки в межах країни. На роботу до нашого університету їздять, наприклад, професори з Німеччини, Бельгії. Професорська спільнота Нідерландів — то дійсно клуб для обраних (в Україні також, але наші «члени клубу» обираються за зовсім іншими критеріями). Скажімо, неможливо уявити собі університетського професора, який не володіє 2—3 іноземними мовами.
В університеті дуже високі вимоги до наукових дисертацій, до їх захисту. Але це не має нічого спільного з бюрократичною системою нашої Вищої атестаційної комісії (ВАК). Там університет запрошує на захист спеціалістів із інших університетів, iз інших країн; підхід завжди вельми суворий, навіть безжальний. Але коли проголосували «за», то претенденту тут же урочисто вручають відповідний диплом, «облачають у докторську мантію» — без тих бюрократичних знущань, якими «славиться» ВАК. А якість дипломів гарантує репутація університетів; тому присвоєння вченого ступеня невігласу, чи шахраю, чи високій посадовій особі, яка спритно зловживає посадовим становищем, там нечувана річ. Наукова етика це не пустий звук, так само як і наукова репутація.
— Чим ви займаєтеся в Католицькому університеті? Наскільки там комфортно працювати?
— Почну з того, що Університет зацікавлений у міжнародній співпраці й тому дуже гостинний. Спочатку я там стажувалася, потім читала курс лекцій, присвячений «Феномену Східних Католицьких Церков» (тобто Церков, які постали внаслідок уній з Римом), а зараз працюю у дослідницькому проекті на цю саму тему. Загалом, я там вже 7 років і мала щасливу нагоду познайомитися зі стилем учбової і наукової роботи.
Працювати там набагато зручніше, ніж вдома. Вражають, зокрема, бібліотеки. Достатньо підійти до комп’ютера, ввести назву потрібної книги — і через короткий час ти отримуєш книгу або копію запрошеного матеріалу, при чому пошук замовлення ведеться в мережі бібліотек всієї країни. Платня доступна для всіх. Дуже гарні також книжкові магазини, де багато каталогів і представлені провідні видавництва всього світу; будь-яку книгу можна замовити будь-звідки. В Україні ж ми досі фактично відрізані від світової літератури — протягом десятиліть бібліотеки наших університетів комплектувалися вибірково-ідеологічно. Тому зараз українські дослідники часто змушені їздити за кордон хоча б для того, аби мати доступ до новітньої літератури.
— Чи відрізняються від наших стосунки між викладачами університету, а також між студентами та викладачами? Що скажете про тамтешніх студентів?
— Всі види університетських стосунків гранично демократичні, незалежно від посад чи ступенів. Так, на кафедрі всі — від керівника-професора до юного лаборанта — звертаються один до одного по імені: «Том», «Пім» тощо. Що іноді шокує приїжджу професуру, особливо Herren Рrofessoren із Німеччини. Те саме у стосунках із студентами на лекціях, які часто мають форму невимушеної бесіди. Подібна демократичність є, мабуть, спадщиною протестантської культури, яка підкреслює цінність кожної людини та рівність всіх перед Богом. Ефектний прояв нідерландської демократичності можна спостерігати ранком у Гаазі, коли депутати Парламенту їдуть на роботу — всі як один, жінки й чоловіки, — на велосипедах.
А щодо студентів, то почнемо з того, що в навчальних групах є студенти різного віку — від 20 до 60 років. Останні — це пенсіонери, які, вийшовши на пенсію, реалізують наміри своєї молодості, отримують знання в галузі, яка їх здавна цікавила. Для літніх людей є також спеціальні річні курси. Методи навчання характеризуються акцентом на самостійній роботі — «за руку» там нікого не водять. Тим самим виховують відповідальність, вміння самостійно вирішувати професійні проблеми. Для цього тут створено всі можливості.
Демократичність спілкування аж ніяк не виключає жорсткого контролю знань: 30 — 40% колишніх абітурієнтів не проходять через університетські «фільтри». Між тим навчання в університеті зазвичай платне. Це $1200 на рік — мізерна у порівнянні з нашою сума, зважаючи на рівень доходів нідерландців.
Хто сплачує ці $1200? Найчастіше — самі студенти, а не батьки, бо, поступаючи до університету, молоді люди 16 — 18 років, як правило, залишають батьківській дім і починають жити переважно незалежно і самостійно. У тому числі самі заробляють на навчання. Необхідність працювати часто приводить до того, що перебування в університеті затягується на кілька років. Працюють студенти в бібліотеках, їдальнях, в фондах соціальної допомоги. Рання самостійність позбавляє їх інфантильності, виховує почуття відповідальності за власне життя.
— Скажіть, чи піклується університет про виховання студентів? У якій формі?
— Університет насамперед декларує повагу до особи студента, до його переконань та стилю життя і не нав’язує йому тих чи інших виховних систем. Однак і не відсторонюється. На вибір студента пропонується низка заходів та організацій, спрямованих на самовдосконалення чи розвиток особистості молодої людини. Як, наприклад, відділ з роботи зі студентами-іноземцями — він включає земляцтва студентів з інших країн і сприяє як вихованню культури толерантності в нідерландських студентах, так і адаптації іноземців у країні. Існують пізнавальні туристичні програми, культурні або інтелектуальні програми тощо. Все це субсидується державою, і все має дуже високий рівень — університет не вмиває рук.
Можна згадати ще й такі повчальні заходи, як камерні концерти для студентів, в яких виконавцями є професори університету. Популярними є концерти церковної хорової музики, особливо східної, тощо.
— Як нідерландці сполучають мовний плюралізм із збереженням рідних мов, старовинних звичаїв?
— Нідерландська мова надзвичайно багата і розвинена, не раз стикалася з тим, з якою любов’ю і навіть ніжністю відгукуються нідерландці про свою мову. Однак функціонально населення Нідерландів зорієнтовано на мови своїх сусідів — британців, німців, бельгійців. Це властивість порівняно малої країни, якій важливо не потрапити через мову у самоізоляцію. За винятком людей старшого покоління, решта населення вільно володіє кількома мовами. Але державна нідерландська мова — з її численними діалектами — також активно розвивається. Все цікаве, що видається у світі, незабаром вже перекладене нідерландською.
Мовний плюралізм не заважає нідерландцям турбуватися про власну культурну ідентичність, зберігати особливості регіонів, включно з їхніми мовами (понад 10% населення говорить фламандською мовою) й діалектами, костюмами та історією. Півтори години автомобілем — і ти можеш опинитися у зовсім іншому світі: так несхожі між собою окремі регіони країни. І всюди музеї великі й малі, і всі вони надзвичайно високої культури та інформативності. Вражає також історична безперервність людського буття — в сім’ях зберігаються меблі, речі, книги, фото минулих поколінь. Багато людей, особливо пенсіонерів, займаються генеалогією свого роду. Там це не складно — архіви відкриті для всіх і зберігаються у такому стані, що можна «спускатися» чи не до ХV століття. То ж відкритість нідерландців до світу дивовижно співіснує із заглибленням у свою історію, минувшину, регіональні особливості.
— Як відомо, північні європейські країни мають зараз дуже низький рівень релігійності. Що ви можете розказати нам про це?
— Дійсно, значна частина протестантських та католицьких церков зачинена, гостро бракує духовенства; дуже помітна серед молоді байдужість до традиційних Церков. Так, при нашому Католицькому університеті є каплиця, але … більшість студентів — не релігійна. Богослужіння, які провадяться в у студентській каплиці, мають зазвичай екуменічний характер — на них приходять люди різних конфесій. Про літургію як таку, про таїнство причастя там не йдеться.
Церковне життя продовжується у громадах, і навіть при відсутності священика. Люди разом відзначають релігійні свята, провадять катехитичні курси та інші релігійні заходи, працюють волонтерами в організаціях соціальної допомоги, підтримують міжнародні стосунки з іншими церквами. Був такий випадок: почувши про моє перебування в Нідерландах, до мене потелефонував представник протестантського Дитячого біблійного фонду — вони зацікавилися Україною, запропонували перекласти українською серію біблійних оповідей для дітей (понад 30 невеликих книжечок), видали ці книги і почали безплатно розповсюджувати в Україні. Все це — особиста ініціатива віруючих. Ще одна риса: у нідерландському суспільстві зберігається високий інтерес до Біблії. Зокрема до Старого Завіту, що не типово для православ’я і католицизму, але традиційно притаманне протестантизму. Багато нідерландців, у тому числі й похилого віку, вивчають староєврейську мову — аби читати Старий Завіт в оригіналі; всі університети в країні пропонують курси для вивчення мов Біблії для усіх бажаючих.
— В Україні добре відомі про Нідерланди такі «несмачні» речі, як легалізація наркотиків (слабких), гомосексуальні шлюби, статева розбещеність та подібне. Як ви до цього ставитеся?
— Коли живеш у країні, це зовсім не кидається у вічі. Те, про що ви згадали, скоріше, стосується артистичних кіл, богеми, загалом певних районів у великих містах. А якщо йдеться про невеликі містечка, то там громади, скоріше, старомодно й суворо цнотливі, ніж навпаки. Нідерландці обговорюють ці проблеми спокійно і завжди зацікавлено запитують у співрозмовника-опонента: «Чи знайдено у вас якісь інші рішення, методи? Окрім, звичайно, безпорадно-репресивних. Поділіться з нами — і ми їх у себе застосуємо». Конструктивної відповіді вони, як ви розумієте, звичайно не отримують. Хоча важко сперечатися з тим, що нідерландське суспільство стало сьогодні до певної міри заручником плюралізму, терпимості, відкритості до світу, до його впливів.
Однак те, про що ви говорите, реально існує. І коли стикаєшся з цими явищами, відчуваєш нестерпний біль. Коли одного разу я, певним чином випадково (не туди звернувши), опинилась у кварталі «червоних ліхтарів», то це був для мене дійсний шок. Вразили і кількість «живих вітрин», й число наркоманів, які навкруги сиділи, лежали, вмирали просто на тротуарах. Хоча настрій у суспільстві такий, що, якби хто-небудь із наркоманів або повій надумав змінити своє життя і сказав би: «Допоможіть!», за привілей його чи її врятувати «билися» б між собою кілька доброчинних громадських фондів.
— Яке враження справили на вас адміністрація та поліція країни?
— Важко навіть уявити більш дружнє ставлення до клієнтів, ніж у нідерландській поліції: ввічливість, щира готовність допомогти і англійська мова на всіх рівнях. Незвичним є й те, що там зберегло свою вагу слово, усне твердження або свідчення, і не завжди панують папери. Скажімо, ти не всі документи належно оформив, треба сходити до житла або запросити з України. І раптом виявляється — тобі вірять «на слово» і авансом видають потрібну довідку чи документ; звісно, для цього треба мати «чисту» історію у комп’ютері поліції. Якісь хабарі «за послуги» там неможливі. І так всюди.
— Відомо, що Нідерланди досягли високого рівня соціального захисту людини. Чи мали ви змогу побачити це власними очима?
— У тій країні людина ніколи не пропаде тільки через те, що бідна, або стара, або хвора. Дозвольте розповісти про нідерландські так звані Соціальні будинки. Це будинки санаторного типу, розташовані звичайно у спокійній мальовничій місцевості; квартири займають старі або хворі люди, які вже не можуть піклуватися про себе. Досить рано діти полишають батьківські оселі й решту віку батьки і діти живуть окремо. (Не дивно, що в Нідерландах відсутні родинні конфлікти, що базуються на «недостатній відстані» між близькими людьми.) Будинки відповідно обладнані: малої швидкості ліфти, зручності для інвалідів у колясках, система пультів для виклику всіх можливих послуг — лікаря, медсестри, прибиральниці, офіціанта, посильного з магазину, а також для включення світла, кондиціонера, для відкриття дверей тощо. Квартири меблюють або самі мешканці власними речами — або це робиться згідно з їхнім замовленням; прямо в помешканнях є добре обладнані кухні, так що людина сама вирішує — йти до ресторану вниз чи приготувати собі їжу вдома. Не забуті й соціальне життя та розваги. Нідерландці приймають такі дома, як даність: «Це не привілей, це наше право».
— Дуже вдячна за згоду відповісти на запитання «Дня».
