Пропонуючи розгорнути на сторінках газети обговорення програми виходу України з кризового стану («День», №68), я мав на увазі запропонувати для цього свою філософію і програму, що з неї випливає.
Філософію свою я назвав «неораціоналізмом», і основна її частина викладена в книзі під тією ж назвою ще в 1992 році. Неораціоналізм — тому, що класичний раціоналізм, раціоналізм нового часу зник під ударами релятивізаторів (Кун, Куайн, Фейєрабенд, Поппер, Лакатос та ін.), не впоравшись із задачею раціонального пояснення багатьох феноменів науки новітнього часу. Неораціоналізм відмовляється від надмірної абсолютизації нашого пізнання, властивої класичному раціоналізму, що справедливо критикується релятивізаторами, але зберігає такі важливі характеристики «старого доброго» раціоналізму, як визнання єдиності істини в заданих обставинах і можливість перевірити, обґрунтувати істину через прив’язку її до досвіду. Але найголовніше — метод обґрунтування істини в раціональній науці, всупереч твердженню релятивізаторів, залишається незмінним при зміні будь-яких парадигм (фундаментальних наукових теорій) так само, як при переході від однієї наукової спільноти до іншої й вiд однієї культури і соціального устрою до іншого.
Цей метод виник у процесі розвитку природничих наук і більш-менш остаточно склався в класичній механіці, в працях, передусім, Ньютона і Лагранжа. Але й досі він існує і працює на рівні стереотипу природничонаукової свідомості, подібно до того, як граматика мови існує і працює в мові ще до того, як вона написана.
На базі цієї теорії пізнання я сформулював єдиний метод обґрунтування, тобто записав у явному вигляді граматику науки, що неявно існувала. При цьому дорозвинув і обгрунтував сам метод обґрунтування. Зокрема, за допомогою цього методу даю раціональне пояснення тим феноменам науки, на яких будували свої твердження її релятивізатори. Що це за феномени і твердження і яке пояснення дав їм я?
По-перше, це неоднозначність слів звичайної мови, яка використовується наукою для вираження і своїх понять, і висновків. Якщо слова неоднозначні, то, як стверджують релятивізатори, неоднозначні, а отже відносні, і поняття, і висновки. Я показав, що базисним елементом науки є не слова, а поняття, які можуть виражатися і не словами, а, скажімо, кресленнями, формулами тощо і виникають підсвідомо до їх словесного вираження. Причому це відбувається як у процесі еволюції (вищі тварини також мають поняття типу «вогню» і «води»), так і у процесі морфогенезу (дитина отримує ті ж самі та інші поняття до того, як дізнається слова, що їх позначають), і навіть у голові у вченого (нові поняття). Поняття ж наука здатна робити однозначними, незважаючи на неоднозначність слів, наприклад, за допомогою аксіоматичного визначення (є й інші).
По-друге, наука в процесі свого розвитку, особливо при зміні фундаментальних теорій (парадигм за Куном), змінює і свої поняття, і висновки, і їхнє обґрунтування. Наприклад, час у Ньютона — абсолютний, у Ейнштейна — відносний, швидкості у першого складаються за формулою Галілея, у другого — за формулою Лоренца і т.д. Причому зміна фундаментальних теорій відбувається тоді, коли з’являється «спростовуючий експеримент» для попередньої теорії (дослід Майкельсона для Ньютона). І нарешті, безліч фактів у галузi, яку мають намір описати певною теорією, можна пояснити не однією, а різними теоріями, що виходять з різних початкових понять і аксіом. Це дало можливість релятивізаторам стверджувати, що поняття науки не прив’язані до досліду, а разом з аксіомами є «зручними конструктами пізнання», «епістемологічно порівнянними з богами Гомера», а наукові теорії принципово погрішні. Тобто наукові теорії — це не більш ніж умовні моделі, що дають пояснення наявним на сьогодні фактам, але мають такий же стосунок до дійсності, як твердження «море хвилюється, бо Нептун гнівається». Причому рано чи пізно з’являться факти, які будуть суперечити даній моделі, і тоді ми її просто викинемо і складемо нову, ніяк не пов’язану з попередньою і що так само стосується дійсності, як і та, що тільки дозволяє «пояснити» більше число фактів. А потім буде черговий «спростовуючий експеримент» і т.д.
Зв’язок фундаментальних наукових теорій (парадигм), що приходять на зміну одна одній, між собою і з дійсністю здійснюється через прив’язку до досвіду понять i аксіом кожної теорії. Прив’язка здійснюється за правилами єдиного методу обґрунтування. Суть такої прив’язки виражається одним словом — «апроксимація». Відомо, що сукупність дослідних точок на графіку можна апроксимувати з однаковою точністю (в обмеженій області) різними кривими, що мають різний математичний запис. Цей різний запис і є різними якостями близьких понять теорій, що приходять на зміну одна одній. Адже відносність часу Ейнштейна — це не обивательська відносність, за якою «все відносно». Ейнштейнівська відносність виражається абсолютно чіткою математичною формулою, яка є такою ж апроксимацією дійсного часу, як і ньютонівська. Причому в області швидкостей, далеких від швидкості світла, обидві ці апроксимації дають практично однакове наближення до дійсності. А для швидкостей, що наближаються до швидкості світла, ньютонівська починає «грішити», а ейнштейнівська продовжує ще працювати. Таким чином т еорії, що приходять на зміну одна одній, — це не грецькі міфи, а різні апроксимації дійсності, і через це пов’язані між собою. Змінна теорія з появою «спростовуючого експерименту» також аж ніяк не викидається «на смітник», а залишається, як і раніше, прийнятною апроксимацією дійсності у своїй галузі. Причому обґрунтовується як нова, так і стара теорії за одним і тим самим єдиним методом обґрунтування, але з прив’язкою до різного масиву дослідних даних .
Нарешті, мною показана на прикладі розбору марксизму («Гоління бороди Карла Маркса, або Чи є науковим науковий комунізм», Київ, 1997) можливість застосування єдиного методу обґрунтування в гуманітарній сфері (з відповідною адаптацією) для оцінки міри науковості (обґрунтованість) гуманітарних теорій.
Перейдемо до програми. Iз чого починалася розмова про програму? Вона починалася зі статті Наталі Лігачової про відсутність прозорості («День», №6 від 12.01.2001), де вона писала, що для того, щоб була прозорість, потрібна програма.
Зрозуміло, що йшлося не лише про економічну програму, як це здається моєму критику Анатолію Стройкову («До філософської ідеї — через економічну модель», «День» від 7.06.2001). Економічні програми, задіяні в Україні за західними рецептами, непогані самі по собі, про що свідчить успішність застосування цих рецептів «там у них». Так, як я писав, потрібна прив’язка їх до конкретної дійсності. Але ніяка прив’язка неможлива до такої дійсності, в якій, наприклад, до прибутків населення записуються гривнi, отримані від продажу прихованих цим населенням на «чорний день» доларів. Тому мова може йти лише про програму, яка дає ключик для виходу з цієї ситуації, породженої кризою істини. Ситуації, в якій не тільки хороші економічні програми перетворюються у «хотіли як краще, а вийшло як завжди», але і політичне життя, і журналістика перетворюються на сюрреалізм. Тому і переходять депутати з партії в партію, як футболісти з команди в команду, за принципом: де більше заплатять. Політичне життя і журналістику заливає потоп слів, що втратили значення. «Оптимально», «морально», «віртуально», «системно», «філософія» ліпляться куди завгодно, причому тi, що пишуть i «глаголять», або самі не знають, що вони мають на увазі, або ретельно це приховують. Філософія вживається в контекстах типу «філософія виготовлення ковбаси». Під мораллю можна мати на увазі й «Домострой», і сексуальну революцію, але пишучий може вжити в статті разів 50 це (або інше) слово і так і неясно буде, яку мораль він має на увазі та сповідує. А публіка не в змозі все це осмислити, перестає читати і слухати. Тому більшість газет пишуть тільки про футбол, кримінал, «світську» хроніку і НЛО. І навіть ті нечисленні, які намагаються освітлювати і аналізувати процеси, що визначають якість життя і майбутнє країни, скоро почнуть писати тільки в дусі: «Учора в місті N винищено п’ять тисяч кішок».
Отож, для того, щоб була прозорість і щоб і в політиці, і в економіці, і в журналістиці було менше пустої говорильні й обговорень у дусі чеховського «Листа вченому сусіду», потрібне обговорення, визнання і впровадження запропонованого мною єдиного методу обґрунтування.
За допомогою цього методу можна перевірити на обґрунтованість і економічні, і політичні програми як уряду, так і партій, і звіти про їх реалізацію, і рівень журналістських досліджень. Причому без формальних трюків, на зразок виставляння балів за те, привів тележурналіст iз собою експертів на інтерв’ю чи ні, а по суті.
