Упорядник книжки «Маршрути поколінь» кандидат історичних наук, журналіст і вчитель історії Луцької гімназії №14 Леся Бондарук каже, що цей факт спонукав декого з ідеологічних противників зітхати: мовляв дожилися німці, фінансують бандерівців... Але німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє», завдяки якому і з’явився на світ цей путівник із підзаголовком «Героїчними стежками УПА на Волині», за її словами, якраз і підтримує міжнародні проекти у сферах критичного погляду на історію та гуманітарні заходи для жертв націонал-соціалізму. Це той фонд, який було засновано для виплати компенсацій колишнім підневільним робітникам фашистської Німеччини.
До того, як з’явилася книга, маршрутами повстанської слави Великої Волині, описаними у ній, пройшлися волинські пластуни. Вони зібрали 90 свідчень учасників повстанського руху, мали кілька таборувань у місцях, які є особливо значимими для історії цього руху. Це і невеличке село Вовчак, оточене непрохідними болотами і лісами, де наприкінці літа 1942 року й було створено військову базу Ковельського і Любомльського округів ОУН, тут розташувався головний штаб УПА-Північ і військового округу «Турів». Це про Вовчак іде мова, коли звучить пісенний рядок «Десь там далеко на Волині родилась армія УПА...» В окрузі цього села з’явилися помешкання (землянки) для повстанців, діяли склади зброї, ремісничі цехи, шпиталь на 120 місць, школа молодих командирів УПА, котру закінчили дві сотні юнаків, тобто це була справжня інфрастуктура, котра забезпечувала діяльність місцевих загонів УПА. Цікавий факт, що крім місцевих мешканців і власне українців за національністю в загоні УПА воювали і немало червоноармійців різних національностей, які втекли з табору для військовополонених під Володимиром-Волинським або потрапили в нього іншими шляхами. Загальна чисельність повстанців у Вовчаку становила понад 1000 чоловік! Опісля радянська влада від бандерівського села не залишила і сліду: трактори розорали навіть могили загиблих повстанців... Сьогодні у Вовчаку про минуле нагадує лише стенд та старий сільський цвинтар, де збереглося небагато могил.
Василь Кушнір, який на Волині очолює Братство колишніх вояків УПА, каже, що дуже хотілося б на цьому місці створити меморіал на зразок того, який і досі діє у волинському селі Лобн на Любешівщині, де стояло з’єднання червоних партизанів під командуванням генерала Федорова. Тут є шикарний музей, відтворені партизанські землянки. Кушнір пригадує, як чимало років тому, працюючи в одній з волинських шкіл, він організував триденну поїздку для учнів по місцях національно-визвольної боротьби. Після чого багато хто з них зізналися, що завдяки побаченому і почутому від живих свідків історії по-іншому почали дивитися на цю історію, а дехто й кардинально змінив світогляд... Прикладом того, як важливо, особливо молоді, знати істинну історію, може бути випадок однієї з працівниць видавництва «Терен», яке на гарному поліграфічному та інтелектуальному рівні видало путівник. Вона — родом із селища Колки, в якому вояки УПА створили так звану Колківську республіку, адже патронували кілька районів Волині та сусідньої Рівненщини. Саме це поліське містечко було місцем перебування головнокомандувача УПА Клима Савура. Якщо коротко, то на території Колківської республіки була Україна. Діяли школи, лікарні, Клим Савур навіть збирався проводити земельну реформу і наділяти селян ґрунтами. Та через кілька десятиліть пам’ять про острів української свободи, як ще називають Колки часів УПА, корінна мешканка містечка і не знала про ті події... Одним із перших читачів і експертів путівника став колишній провідник ОУН Луцької округи 91-річний Степан Семенюк, який нині мешкає у Польщі.
Волинські пластуни на доповнення до путівника, який видавці збираються передати у школи, бібліотеки й музеї, готують і шість стендів, які розкажуть про ту героїчну історію. У книзі дуже багато унікальних і рідкісних знімків, а також детальні карти маршрутів, причому передбачено як маршрути автомобільні, так і велосипедні та пішки. Інша річ, що крім героїчної історії УПА Волинь наразі немає більше чого запропонувати бажаючим прилучитися до цієї історії: туристична інфрастуктура до цих об’єктів не розвинута. Проте, як стверджує керівник волинських пластунів Ліна Остапчук, життя в палатці, вогнище під зорями та ще спогади останніх ветеранів УПА на місці, де минала їхня бойова молодість, допомагають краще зрозуміти, що вело цих людей і якими були їхні принципи.
