Повномасштабне військове вторгнення, яке 24 лютого 2022 р. здійснила росія в Україну, а також тотальне порушення агресором міжнародного гуманітарного права та правил ведення війни спричинили масові жертви серед мирного населення та масштабне руйнування цивільної інфраструктури. Це змусило мільйони людей покинути свої домівки у пошуках безпеки, захисту та допомоги. За словами Верховного комісара ООН у справах біженців Філіппо Гранді, в Україні відбувається найшвидша міграційна криза з часів Другої світової війни. Лише за півтора місяці повномасштабної війни країну покинуло понад 10% її мешканців.
СКІЛЬКИ ВИЇХАЛО І КУДИ
Кількість вимушено переміщених осіб наприкінці квітня 2022 р. становила більше, ніж 12 млн. осіб, з яких за межами України – 5 млн. Переважна більшість тих, хто змушені були покинути нашу країну – жінки і діти (90%).
Основними реципієнтами втікачів з України здебільшого стали країни, з якими вона межує. У перші дні війни ці країни значно спростили процедуру перетину кордону. Найбільше наших громадян (2,9 млн.) прийняла Польща, що становить близько 60% усіх біженців. Значно менше виїхало до Румунії (774 тис.) та інших країн-сусідів.
Кількість осіб, прибулих з України від початку війни у сусідні країни (станом на 22.04.2022 р.):
- Республіка Польща – 2 884 764
- Румунія – 774 094
- Російська Федерація – 578 255
- Угорщина – 485 618
- Республіка Молдова – 431 468
- Словацька Республіка – 352 286
- Республіка Білорусь – 23 900
Серед інших країн найбільше біженців з України зареєстровано у Німеччині (366,3 тис.), Чехії (304 тис.), Болгарії (185 тис.) та Італії (100 тис.).
Особливе занепокоєння викликають ті, хто вимушено потрапив на територію росії, адже невідома навіть точна їхня кількість. За офіційними даними, у російській федерації (РФ) перебуває 578 тис. біженців з України. Однак, за словами уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, ця кількість є значно більшою, що становить більше, ніж 700 тис. Адже відомо, що ще 21–23 лютого з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей було вивезено до росії 113 тис. осіб. Ба більше, вже під час війни мешканців міст і сіл, які опинялися під окупацією ворога, теж примусово вивозили до РФ. Поки що їхню кількість встановити неможливо. За оцінками української влади, лише з Маріуполя та його околиць вивезено до 40 тис. осіб. Надходить інформація, що наші громадяни деякий час вимушено перебувають у спеціальних фільтраційних таборах, а потім потрапляють у віддалені депресивні регіони росії.
ЩО ЧЕКАЄ НАШИХ ГРОМАДЯН ЗА КОРДОНОМ
Польща, яка прийняла найбільшу кількість громадян з України, здійснила низку заходів, щоб зробити їхнє переміщення та перебування у своїй державі комфортним. Зокрема, для українців максимально спростили правила в`їзду в країну (кордон можна було перетнути навіть за внутрішнім паспортом) та запровадили безкоштовний проїзд на всі види громадського транспорту. Для цього не потрібно звертатися до кас чи спеціальних центрів допомоги, а достатньо лише пред’явити паспорт України безпосередньо у транспорті. Слід зауважити, що поступово майже половина країн ЄС почала запроваджувати безкоштовний проїзд для біженців з України (Словаччина, Австрія, Румунія, Німеччина, Угорщина та ін.). Інші країни забезпечують безкоштовний проїзд для українців на окремих видах транспорту (напр., лише на залізниці), визначених перевізників чи у межах певних великих міст.
Вимушено переміщеним особам, які отримали тимчасовий захист у Польщі, присвоюється ідентифікаційний номер PESEL, що надає доступ до медичного обслуговування, ринку праці та освіти, а також передбачає одноразову виплату у розмірі 300 злотих (приблизно 2100 грн.) на дорослого і 500 (3500 грн.) – на дитину. Додаткову одноразову фінансову допомогу (700 злотих) українці можуть отримати в рамках програми ООН. Крім того, у Польщі діють соціальні виплати у рамках різних програм допомоги сім’ям з дітьми, зокрема, допомога для купівлі шкільного приладдя, а також співфінансування плати за перебування дитини у яслах, дитячому клубі чи опікуна. Тобто навіть матері з маленькими дітьми мають змогу працевлаштуватись. Діти з України отримують можливість безкоштовно навчатися у державних школах, навіть не знаючи мови (школа організовує для них додаткові уроки з вивчення мови), а студенти – продовжити навчання. Попри те, що у Польщі розгорнулась широка мережа волонтерської допомоги українцям, поляки отримують додаткове заохочення і від свого уряду. Так, особи чи організації, які надають житло та харчування українцям, отримують 1200 злотих на місяць (8500 грн.), однак лише протягом 60 днів.
Другою країною за кількістю прийнятих вимушено переміщених з України осіб стала Румунія. Шукачі притулку в Румунії мають можливість безкоштовного проживання та харчування в одному з шести регіональних центрів, якими керує Генеральна імміграційна інспекція. Українці, як і інші іноземці, отримують право працювати на тих самих умовах, що й громадяни Румунії, через три місяці з моменту подачі заяви щодо тимчасового захисту. Уряд цієї країни разом із громадянським суспільством розробили платформу Dopomoha, яка полегшує процедуру отримання притулку, пошуку житла та роботи. Громадяни України, які в’їхали на територію Румунії за біометричним паспортом, мають право на безкоштовну медичну допомогу та огляд протягом 90 днів.
Серед країн, які не межують з Україною, найбільше її мешканців (від початку повномасштабної війни) прийняла Німеччина. Потрапити сюди українці можуть безкоштовно з Польщі, а також з Угорщини, Австрії та Чехії. У деяких районах Німеччини процедура оформлення тимчасового захисту для громадян України максимально спрощена (достатньо відправити відсканований паспорт та заповнену анкету електронною поштою до відомства у справах іноземців). Тимчасовий захист передбачає обмежений перелік медичних послуг. Повноцінне медичне страхування мають лише працевлаштовані біженці, а для цього українцям необхідно оформити спеціальний дозвіл. Якщо людина не мешкає у спеціальному гуртожитку, наданому соціальними службами, і не отримує речову допомогу (одяг, харчі, меблі), то вона має право на фінансову підтримку від держави у розмірі 367 євро на місяць на дорослу особу. Розмір допомоги на дітей залежить від їхнього віку (до 6 років – 249 євро, від 6 до 17 р. – 326 євро, дорослі віком до 25 р., які мешкають з батьками – 294 євро). Для українців організовують безкоштовні курси вивчення німецької мови, а школярі та студенти мають можливість продовжити своє навчання у Німеччині. Основною проблемою тут є значний дефіцит житла, особливо у великих містах, а також надто високі ціни на його оренду. Очевидно, що у місцях тимчасового розташування (напр., спортзали шкіл) немає належних умов. У зв`язку з цим для українців, які шукають житло, було створено спеціальну платформу Wunderflats, де його пропонують безкоштовно чи зі значними знижками. Крім того, існує можливість отримання соціального житла, вартість якого компенсує держава.
ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ НАМІР ПОВЕРНУТИСЬ
Безсумнівно, позитивним є те, що громадяни України отримали можливість врятувати своє життя та зберегти психологічне здоров'я. Тим більше, що фактично вся територія нашої держави більшою чи меншою мірою все ж перебуває під постійною загрозою повітряних атак ворога. Водночас такий масовий виїзд населення (здебільшого це молоді люди до 40 р. з вищою освітою) разом із загиблими військовими (3 тис. військовослужбовців) та значними цивільними втратами (лише в одному заблокованому м. Маріуполь загинуло більше, ніж 10 тис. мирних жителів!) становить загрозу демографічній, економічній і соціальній безпеці держави. Тому після закінчення війни надзвичайно гостро постає проблема повернення наших громадян на батьківщину. Її вирішення залежить від багатьох факторів. Природно, що першою і необхідною умовою є перемога України, встановлення мирного і безпечного середовища проживання й швидке відновлення зруйнованих міст, населених пунктів. Однак багато залежить і від мотивів та попередніх намірів самих переселенців. З першого погляду, досить оптимістично виглядають результати дослідження соціологічної служби Центру Разумкова, проведеного у березні 2022 р. на пунктах пропуску через державний кордон у Закарпатській області. Вони свідчать, що більшість осіб, які їхали за кордон у зв’язку з воєнними діями, планували повернутися в Україну після закінчення війни (79%). Лише кожен десятий респондент висловив твердий намір залишитися за кордоном, а решта (11%) вагалися з відповіддю. Цікаво було б опитати тих самих респондентів, але вже у країнах, де вони влаштувалися, через певний проміжок часу. Є підстави припустити, що відсоток охочих повернутись буде значно нижчим. Крім того, трохи більше від половини опитаних – мешканці Сходу та Півдня країни, 45% – мешканці центральних областей і лише 4% – західних областей України. Тобто учасниками опитування стали в основному вихідці з населених пунктів, де безпосередньо відбувалися бойові дії, або тих, які знаходилися поблизу лінії зіткнення, або ж їхній населений пункт зазнавав обстрілів та авіаударів. Оскільки такого ж дослідження на пунктах пропуску Львівської області не було проведено, то, виходячи лише з власних спостережень, можемо припустити, що відсоток охочих повернутися міг би виявитися значно нижчим. Адже значна частина людей (здебільшого із західних регіонів України) використовували умови спрощеного виїзду, щоб вивезти дітей за кордон (без нотаріально завіреної згоди батька) чи реалізувати наміри щодо влаштування свого життя за кордоном. Однак це питання потребує детальнішого вивчення.
Далі – швидкість повернення вимушено переміщених з України осіб буде залежати, який саме спосіб легального перебування за кордоном вони обирають (статус «вимушеного» туриста, біженця чи тимчасового захисту). Щодо першого варіанту, то ним можуть скористатися усі власники біометричних паспортів, що дозволяє їм перебувати на території країн ЄС до 90 днів. Якщо вони забезпечені житлом (зупинились у родичів, знайомих), не потребують матеріальної допомоги, то і не зобов’язані реєструватись у країні перебування. Очевидно, що ця категорія переміщених осіб буде повертатися першою, і відсоток повернення серед цієї групи буде найвищим.
Однак здебільшого ті, хто рятуються від війни, оформляють статус біженця або просять тимчасового захисту. У рамках цих статусів особа отримує певною мірою схожі права (проживання, право на працю, доступ до житла, медичну та соціальну допомогу, доступ до освіти для дітей та підлітків), однак способи їх отримання та позбавлення, нормативне регулювання є різними. Тут важливо зазначити, що 4 березня 2022 р. Європейський Союз уперше активував статтю 5 своєї директиви щодо забезпечення мінімальних стандартів надання тимчасового захисту у випадках масового напливу переміщених осіб (2001/55/EC від 20.07.2001 р.). Таке рішення надало право українцям жити, працювати і отримувати допомогу в 26 із 27 країн – членів ЄС, уникаючи затяжного процесу подання документів на отримання притулку та тривалого очікування відповідного рішення.
Слід зауважити, що термін тимчасового захисту становить один рік і може припинитися скоріше, якщо закінчиться війна, або, при потребі, його можна продовжити. Статус біженця гарантує право безстрокового проживання на території відповідної країни. При цьому процедура розгляду заяви на отримання цього статусу має свої особливості в різних країнах ЄС (вилучення паспорта особи на період розгляду заяви, який може тривати 6-9 місяців, заборона покидати державу та неможливість працевлаштування протягом цього строку). Враховуючи існуючі переваги і недоліки кожного статусу, вибір переміщеної особи залежить від її мотивів, про що йшлося вище. Тобто ті, хто прагне повернутися додому відразу після закінчення бойових дій, обирають тимчасовий захист.
ПРОЦЕС УЖЕ ПОЧАВСЯ?
Дослідження показують, що більшість українців, які покинули свою батьківщину у зв’язку з війною, мають членів родини, які залишилися в Україні. З одного боку, це може стати вагомим стимулом для повернення. Тобто за оптимістичним сценарієм, значна частина переміщених за кордон осіб повернеться в Україну після закінчення війни. Дійсно, вже наприкінці березня Державна прикордонна служба України фіксувала збільшення потоку українців у напрямку в’їзду в країну, попри те, що війна ще триває. А 16 квітня вперше з початку повномасштабної війни прибуло більше людей, ніж вибуло. Зокрема, кількість прибулих становила 38 тисю, 35 тис. з яких – українці. Якщо на початкових стадіях війни в Україну в’їжджали в основному чоловіки, які бажали стати на захист незалежності своєї країни, то ближче до великодніх свят потік прибулих помітно збільшився і складався в основному з жінок з дітьми, а також трудових мігрантів та студентів, які здобувають освіту за кордоном. На порталі оперативних даних Управління Верховного комісара ООН у справах біженців зазначається, що з 28 лютого до 24 квітня в Україну в’їхало вже понад мільйон українців. Оскільки такі транскордонні переміщення ще не вказують на стійке повернення і можуть виявитися маятниковими, то цю цифру поки що не вираховують із загальної кількості тих, котрі виїхали за кордон від початку війни.
Очевидно, що чим довше триватиме війна, тим більше людей буде виїжджати. Крім того, для багатьох українських біженців цього часу може бути достатньо для того, щоб влаштували своє життя за кордоном. Тоді після припинення дії воєнного стану до них зможуть приєднатися чоловіки, які зараз не мають права виїзду за межі України. Тобто, за песимістичним сценарієм, закінчення війни може призвести до нової потужної хвилі міжнародної міграції за рахунок родичів тих, хто виїхав під час війни, а також тих, кого буде гнати страх перед бідністю (що часто є наслідком післявоєнної економічної кризи).
Реалізація оптимістичного сценарію залежить від оперативності й комплексності дій державної та місцевої влади. Оскільки через військові дії росії 220 тис. українців втратили житло, тому, одночасно з поступовим його відновленням, необхідно розширити мережу спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян. Поряд з цим якнайшвидшого відновлення і модернізації потребує соціальна інфраструктура (дороги, школи, садочки і т.п.). Лише після вирішення цих нагальних проблем механізми щодо повернення громадян в Україну можуть бути дієвими. Основою для розробки таких механізмів мають стати результати соціологічного моніторингу актуальних проблем, потреб та намірів осіб, які вимушено покинули свою країну. Такий моніторинг також має визначити актуальність та можливості формування моделі циркулярної міграції. Водночас необхідно проводити активну інформаційну та агітаційну політику, яка має формувати розуміння та усвідомлення громадянами своєї важливості, значущості свого внеску у процеси відновлення, відбудови рідної країни.
