Здоров’я не купиш — каже народна мудрість. Однак іноді здорове життя таки має свою ціну. «Орієнтовно середня вартість трансплантації нирки за кордоном становить 65 тисяч доларів, кісткового мозку — 120 тисяч, серця — 100 тисяч, печінки — 135 тисяч», — наводить цифри економістка ГО «CASE Україна» Наталя ЛЕЩЕНКО. Команда «CASE Україна» нещодавно проаналізувала ефективність програми лікування українців за кордоном. У ході дослідження і були виведені вказані цифри за операції.
«Для громадян країни із середньою зарплатою трохи вищою за десять тисяч гривень ця сума непідйомна. За відсутності необхідного лікування вдома єдиним виходом у такій ситуації може стати державна програма лікування громадян за кордоном», — додала пані Наталя. Програма фінансується зі державного бюджету ще з 1992 року. Цього року на лікування 450 осіб за кордоном за програмою передбачено один мільярд гривен.
Але — пацієнтські та громадські об’єднання чекають на розвиток трансплантації саме в Україні, що з року в рік обіцяє МОЗ. Це менші витрати і для державного бюджету, і більше врятованих життів. Доки трансплантація в Україні тільки стає на рейки, експерти радять попрацювати над недоліками програми лікування наших громадян в іноземних клініках.
«Зважаючи на потреби пацієнтів, зростаючі суми та велику вартість, уряд мав би регулярно відстежувати та аналізувати ефективність цієї програми, формально це є. У програми є паспорт, яким затверджено стратегічну мету — збереження здоров’я, збільшення тривалості життя та зменшення захворюваності. А от інші показники визначені досить формально, вони не дозволяють оцінити, якою мірою профінансовані заходи допомагають досягти поставленої мети. Встановлюючи вартість програми, уряд бере обсяг програми з попереднього року і закладає їх у бюджет. Упродовж року відбуваються протестні події, і під час бюджетного року програма може роздутися у кілька разів, — пояснює Наталя Лещенко. — Але ніхто не відстежує ефективність наданого лікування за кордоном».
«Ще один темний момент — як саме МОЗ визначає клініку, яка буде надавати послуги нашому громадянину. Одна і та ж сама послуга може бути надана декількома клініками. Але в порядку не прописані принципи відбору клініки. Останнім часом були внесені зміни до цього порядку — кошти, які залишаються на рахунках клініки, можуть бути використані на лікування інших громадян. Але всупереч порядку уряд не відслідковує історії пацієнтів одразу після лікування. Від цього потерпають пов’язані бюджетні програми, наприклад, програма забезпечення ліками. Багато з пацієнтів після трансплантації потребує довготривалого лікування. Часто МОЗ не знає про залишки невикористаних коштів», — констатує експертка.
За прогнозами фахівців, на становлення трансплантації в Україні знадобиться мінімум п’ять років, якщо все робити своєчасно. Тож на цей перехідний етап програму лікування за кордоном варто удосконалити. Принаймні, зробити дані про формування черги на лікування прозорою, адже пацієнти часто звертаються до МОЗ із запитаннями, то коли ж відбудеться очікувана операція, чи виділено на це кошти, а у відповідь чують прохання почекати. Як засвідчив державний аудит, є випадки безпідставного зволікання надання дозволу на лікування за кордоном для окремих громадян, що часом призводить до несвоєчасної допомоги.
«Наразі електронний реєстр заяв досі в розробці. З невідомих причин одні заяви розглядають нагально впродовж кількох днів, а інші — впродовж пів року. Для онкохворих, погіршення стану яких настає непрогнозовано швидко та для яких тривалий процес має незворотні наслідки, збільшення часу очікування на терапію означає в кращому випадку підвищення вартості лікування, в гіршому — найгірше, — доповнює пані Наталя. — Є також приклади зловживань з коштами програми. Зокрема, державний аудит програми наводить приклади, коли для лікування одного і того самого хворого виділяли кошти і з державного бюджету, і з кишені благодійників водночас».
Ще один недосконалий момент програми, як уже згадувалося, співпраця з іноземними колінками. Обсяг компенсації лікування за рахунок бюджету ніяк не обмежують і не регулюють, дають із бюджету стільки, скільки каже клініка за своїми тарифами. Разом з тим звітуючи про виконання бюджетної програми, уряд вказує середню вартість лікування одного громадянина України за кордоном, а вартість окремих, навіть схожих медичних випадків, може суттєво відрізнятися.
