Сучасні діти відповідають всім вимогам часу — активні, імпульсивні, багаті на фантазію. Тих, що вирізняються від інших жвавим темпераментом та нестриманістю, щороку у світі стає все більше. Експерти називають таку поведінку гіпердинамічним синдромом, або гіперкінетичним розладом, а в 2004 році ВООЗ визнала її проблемою №1 у дитячій психіатрії. Але лякатися не слід: при увазі до дитини, вихованні в любові та розумінні з часом вона переростає гіпердинамію. Залишається цікава особистість — життєрадісна, творча, комунікабельна. За оцінками експертів, нині українські школи відвідують від 50 до 150 тисяч гіпердинамічних дітей. І це при тому, що загалом у нас — п’ять мільйонів школярів.
РОЗУМІННЯ
Без сумніву, будь-яка вчителька чи вихователька, котра хоча б кілька років попрацювала в дитячому садочку чи школі, мала справу з дітьми, яких як тільки по-доброму не називають — «круть-верть», «Петрик П’яточкін», «дзига», «фігаро». Вони веселі, неспокійні, повні енергії, фантазії, дуже імпульсивні, через що часто заважають педагогу проводити заняття, спрямовують увагу на себе. Поки ці дітлахи маленькі — вони кумедні, коли ж виростають, а поведінка їхня не змінюється, на що є важливі причини, — виникають проблеми. Спочатку — в оточенні (батьків, учителів, друзів, взагалі дорослих), якому вони не дають спокійно жити, потім — в них самих, бо нерідко за це до них починають ставитися вороже, навіть виганяють зі школи.
Психіатри та психологи називають це гіпердинамічним синдромом або гіперкінетичним розладом — дитина понад норму рухлива. В основі розладу — органічне порушення діяльності мозку, яке й призводить до надмірної збудливості. У 2004 році Всесвітня організація охорони здоров’я визнала цей розлад проблемою №1 в дитячій психіатрії, нині в розвинутих країнах їй приділяють стільки ж уваги, стільки ми, наприклад, грипу. На фоні байдужості держави до проблеми, у наші школи ходять від 50 до 150 тисяч дітей з гіперкінетичним розладом — «дивлячись як рахувати», кажуть психіатри. І це при тому, що загалом в Україні — 5 мільйонів учнів.
— Гіперкінетичний розлад — це найпоширеніша патологія і кількість випадків серед наших дітей є дуже великою. Внаслідок цього порушення певною мірою в дитини затримується розвиток емоційно-вольових процесів — дитина є ніби молодшою. Ми щодня стикаємося з ними, але робимо вигляд, що їх не існує. Ці діти мають дефіцит уваги. Діти легко втомлюються, легко відволікаються на уроках. Через свою імпульсивність та нестриманість нерідко стають об’єктом агресії, від чого дуже страждають. Якщо це не лікувати, то в дорослому віці 70—80% з них продовжують мати проблеми — в таких людей зберігається імпульсивність, знижений контроль над своїми емоціями та, відповідно, вчинками, — пояснив координатор Національної програми «Психічне здоров’я в Україні» Ігор Марценковський.
«Проблеми» — це не тільки сварки з сусідами чи конфлікти на роботі, хоча й це — не рідкість. Якщо дитина постійно відчуває що її не сприймають, і що для вчителя — свято, коли її немає на уроці, вона буде почуватися вигнанцем у суспільстві та в будь-якому випадку буде самостверджуватися. Але виходитиме це так, що...
— Якщо дитина вчасно не отримає допомоги, наукові дослідження показують, що з кожним роком її самооцінка падатиме, зростатиме депресія, поведінка стане антисоціальною. Якщо їм не приділити уваги, їхнє життя може стати великою катастрофою — вони мають шанси стати залежними від наркотиків чи алкоголю, зв’язатися з криміналітетом. До речі, такі люди в чотири рази частіше скоюють ДТП ніж інші, — каже директор навчально-реабілітаційного центру «Джерело» (Львів), психіатр Олег Романчук.
Ще більше фарби згущує виконавчий директор Асоціації психіатрів України Семен Глузман, який неодноразово відвідував вітчизняні тюрми:
— Я бачу результат неуваги, байдужості до них держави і суспільства, коли відвідую колонії: ці люди зробили страшні злочини. І багато з них — такі, що завтра їм не можна дати свободу. Ми можемо не звертати увагу на проблему, але тоді ми будемо змушені постійно тримати в тюрмах людей, які могли б там не бути.
ДОПОМОГА
Три роки тому Олег Романчук разом з колегами створили у Львові організацію «Джерело», яка допомагає гіпердинамічним дітям: знаходили їх в школах і дитячих садочках, працювали з їхніми батьками. Досвід роботи з 300 такими дітьми показав, що їхня поведінка змінюється, коли вони бачать інше ставлення до себе — починають більше контролювати свою поведінку. Загалом, вважають експерти, гіпердинамічні діти можуть прожити нормальне життя, реалізуватися, тим більше, що серед них буває багато талантів: історія знає випадки, коли діти з гіпердинамічним синдромом ставали художниками, акторами, музикантами, винахідниками тощо.
— Батьки кажуть: ми не знаємо що робити, маємо проблеми з іншими людьми, бо на дитину скаржаться, кричимо на них, за це нам соромно. Вчителі ж часто почуваються безпомічними... Тим не менше, діти можуть бути адаптованими, якщо ними постійно займатися, зосередитися на позитивному — як ми працюємо зі своїми. Методики давно апробовані у світі. Наприклад, методики поведінкової психотерапії (сімейно-центрована модель та модель мульти-дисциплінарних команд), коли з дітьми працює команда фахівців, навчені батьки. Щоб запровадити це в державі, потрібна реформа в системі психіатрії. Наразі ми думаємо над створенням в звичайних поліклініках міні-програм для дітей з гіперактивністю. Чим раніше виявимо розлад — тим ефективнішим буде втручання, — розповів Олег Романчук.
Вітчизняні експерти кажуть, що нам нічого не потрібно вигадувати — схему допомоги в Європі створили ще в 60-х роках минулого століття. При цьому лікування ділиться на корекцію поведінки та на лікування за допомогою фармакологічних препаратів (які гальмують надмірну збудливість). При цьому більшість фахівців наполягають саме на поведінковій психотерапії, а ліки, кажуть, можна приймати лише при загостренні.
— Нам не потрібно нічого вигадувати. Все вже досліджено, все відомо. Потрібно впроваджувати технології, які десятиліттями працюють у світі. Можливо, нам більше заважають певним чином традиції, якась неорганізованість, дефіцит інформації чи консерватизм, бо навіть з діагностикою гіперкінетичного розладу проблем немає, — каже Ігор Марценковський.
ПОТЕНЦІАЛ
Нині в Міністерстві охорони здоров’я України розробляється протокол допомоги дітям, який, як планується, мають застосовувати у всіх школах. За словами професора, завідувача кафедри дитячої, судової психіатрії КМАПО ім. П.Л. Шупика МОЗ України В’ячеслава Мішиєва, разом з ним будуть розроблені програми виявлення і роботи з дітьми психіатрами, педіатрами та педагогами.
— Протокол — це схема що за чим робити, працюючи з дитиною, та які показники якості лікування. За великим рахунком, подібні є у всьому світі, фахівці його застосовують. Але крім цього потрібно, щоб і батьки усвідомлювали проблему, адекватно до неї ставилися — не нехтували необхідним для дітей лікуванням. По-іншому МОЗ проблеми не вирішить, — зазначила керівник відділу охорони дитинства і материнства МОЗу Раїса Моісеєнко.
Закордонні колеги, зокрема, з Інституту психіатрії лондонського Королівського коледжу, обіцяють допомагати та ділитися досвідом. Власне, тому на днях вони й приїхали в Україну. Самовідданість наших лікарів та велика зайнятість — це те, що їх найбільше вразило в лікарнях.
— Коли ми приїжджаємо в Україну, бачимо багато великих ентузіастів, які мають багато знань та хочуть вчитися. Нам це дуже приємно. По-друге, в Україні є широка мережа закладів, де можуть надаватися такі послуги. Це дуже важливо, бо не у всіх країнах вони є. Всі лікарі, яких ми зустрічали, працюють дуже тяжко, багато годин. В Європі не так багато працюють з пацієнтами. Я вважаю, що ці ваші ресурси потрібно і можна використати. А поєднання їх надає мені оптимізму, — сказав Ерік Тейлор, професор дитячої та підліткової психіатрії Королівського коледжу.
Більше того — психіатри стверджують, що проблема гіпердинамічних дітей, за великим рахунком, є не медичною, а є проблемою ставлення до дітей суспільства. При цьому наголошують, що ця проблема — світова і що її вирішення — це «тест на зрілість суспільства», звісно, й батьків гіпердинамічних дітей. «Батьки мають любити дитину і вірити в неї», — наголошує Олег Романчук. Саме тоді дитина повірить в себе (власне, це стосується всіх дітей). Проявом такої небайдужості, на його думку, могло б стати створення Асоціації батьків, які виховують гіпердинамічних дітей, які є у всьому світі, щоб лобіювати їхні інтереси. Увага до цієї великої кількості дітей і буде піклуванням про їхнє майбутнє та майбутнє держави: попередження багатьох конфліктів у школі, випадків дитячої бездоглядності, наркоманії, алкоголізму, підліткової вагітності, а в дорослих — психіатричних розладів, тієї ж залежності від психостимуляторів, сімейних проблем, безробіття, злочинів, ДТП тощо. Це ще один аргумент на користь того, що діти — найкращий варіант для інвестицій.
