Одним із вагомих аргументів противників незалежності був такий, що Україна не має багатих надр, якими сповна наділена Росія, а, відколовшись від Радянського Союзу, наша країна позбулася потужної сировинної бази. І стосувалося це не тільки нафтогазового комплексу, а всього спектру мінеральних копалин. Міф про бідні, виснажені українські надра, створений радянською пропагандою, прийняла як даність більша частина українського суспільства, з нею погоджувалися навіть стійкі поборники незалежності, серед яких були люди й доволі поінформовані, знанням і досвіду яких довіряли. Та чи це так насправді? Отже, що являє собою територія України з точки зору геології? З таким запитанням оглядач Укрінформу Олена Позднякова звернулася до голови Державної геологічної служби України Дмитра ГУРСЬКОГО.
— За кількістю та якістю родовищ корисних копалин Україна стабільно обіймає перше місце в Європі: при території 0,4 відсотка світової суші, з населенням 0,72 відсотка світового товариства, частка нашої країни у світовому видобутку мінеральної сировини становить близько 5 відсотків, це більше 20 млрд. доларів США на рік. Сюди входить мінеральна сировина та напівконцентрати, концентрати й продукція, яка виготовляється з них.
З 120 видів корисних копалин, які сьогодні споживає людство, в Україні експлуатуються 98. Родовища інших видів готуються до експлуатації або ведуться геологорозвідувальні роботи.
Валова цінність корисних копалин у надрах, які підготовлені до експлуатації, за оцінками Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України та деяких інших наших інституцій, складає 7,5 трлн. доларів США. Провідні сировинні країни світу, такі як Канада, США, Південно-Африканська Республіка, Австралія, оцінюють наші запаси й ресурсний потенціал в 11,5 трлн. доларів. Аби було зрозуміліше, скажу, що на одного громадянина України, навіть такого, який уранці народився, припадає майже 220 тисяч доларів вартості вже розвіданих запасів.
Провідні місця у світі Україна обіймає за багатьма видами корисних копалин. Наприклад, у нас зосереджено майже 7,8% залізних руд, 43,6 % марганцевих руд, близько 20% запасів і ресурсного потенціалу титанових руд, трохи менше цирконієвих, гафнієвих руд тощо. Україна входить у десятку світових лідерів за запасами урану.
— Яким чином виник міф про бідність надр України?
— Річ у тому, що за Радянського Союзу орієнтувалися на коло так званих традиційних корисних копалин. Тобто державним бюджетом виділялися кошти на пошукові й геологорозвідувальні роботи близько 60 видів корисних копалин. За тих часів геологічна політика була такою, що золото чомусь мали розвідувати в Сибіру або в районі Магадану, алмази — на півночі Якутії, платиноїди — на півночі Красноярського краю тощо. Україна, так склалося, не зовсім вписувалася в напрями інтересів союзної геології. Наприклад, заборонялося навіть піднімати питання про розвідку золота в Україні. Жодної копійчини на це не виділялося.
— І тим не менше, чому? З яких причин у радянські часи не виділялися кошти на геологічні розвідки того ж золота? Чому саме такою була політика по відношенню до України?
— Не беруся судити, бо єдина політика, якою я займаюся вже 42 роки, має назву «мінеральна сировина тієї чи іншої країни», в якій я працював. А щодо поставленого вами запитання, то відповім так: був час, коли колючими дротами обносили великі території. Ще дуже молодим потрапив на одне з найкрупніших тоді й найзакритіших родовищ уранових руд, де працювали десять тисяч зеків і ми, 18 молодих спеціалістів.
— Зрозуміло, безплатний труд ув’язнених був важливою статтею радянської економіки, тому й шукали уран, золото й алмази подалі, там, де не треба платити робітникам. Типовий радянський підхід. Та що з українським золотом?
— Підготовлено поки одне, середнє за запасами, родовище — Мужіївське, що на Закарпатті. Його ввели в експлуатацію 1999 року, тоді ж розпочався видобуток золота.
— Можете сказати, чому дорівнюють запаси золота на цьому родовищі?
— Десь усього майже 55 тонн. Та давайте порівняємо ресурсні потенціали України й, скажімо, Російської Федерації, де мені довелося дуже довго працювати в Сибіру, на Далекому Сході, в Читинській, Іркутській областях, у рідній Магаданській, в Якутії. Територія Росії складає 17,8% світової суші, її потенціал оцінюється в 4,5 тис. тонн золота. Ресурсний потенціал України (нагадаю, 0,4% світової суші) — 3,2 тисячі тонн золота. Порівняйте, щоб було зрозуміло.
За роки незалежності зроблено багато, аби провести розвідку й розпочати експлуатацію золотоносних родовищ у Закарпатті, Донецькому кряжі. Тільки на Українському кристалічному щиті шість родовищ: Клинцівське, Майське, Юр’ївське, Балка Золота (сама про себе каже), Балка Широка, Балка Сергієвська, на яких запаси золота дорівнюють 620 тоннам. І хоча шукаємо інвесторів, працюємо над залученням інвестицій, однак коштів бракує, щоб підготувати родовища до експлуатації.
— Наскільки досконально Україна вивчена геологами? Чи вірно, що досліджено тільки 4% її території, як про це повідомляють деякі інформаційні джерела?
— Показник геологічної вивченості країни — наявність докладних карт. З гордістю можна зазначити: в нас дуже розвинуте геологічне картування — основа для прогнозу й пошуків різних видів корисних копалин, основа для встановлення закономірностей розміщення різних видів мінеральної сировини. І сьогодні ми випереджаємо, до речі, не тільки країни СНД, а й Європу. Карти наші оцінюються провідними геологічними службами світу як блискучі. На геологічну карту України вже нанесено більше восьми тисяч родовищ корисних копалин, підготовлених до експлуатації, й ще 20 тисяч виявлених родовищ, які розвідують на сьогодні.
Тільки за роки незалежності, коли ми почали займатися так званими нетрадиційними для України корисними копалинами, на карті України з’явилися позначки сотень таких родовищ. Це й хром, і свинець, і цинк, і золото, й платиноїди, й рідкісні метали, й рідкісноземельні метали, й інші легуючі метали, й мідь. До речі, міді в Україні не було, її до сих пір завозять із Польщі, деяких незалежних країн СНД. А потенціал міді тільки на Волино-Подолії, виявлений на початку 90-х років, складає 25,6 млн. тонн при потребі України сьогодні в 200—230 тисяч тонн. Аби підготувати родовище до експлуатації, потрібні кошти й час.
Щодо названого вами відсотку, можливо, малась на увазі економічна зона України шельфу Чорного й Азовського морів. Вивченість цього району досить висока, а розвіданість і підготовка до експлуатації родовищ нафти, газу й газоконденсату низька, вона складає десь 4% потенціалу.
— Чи дійсно до 70-х років саме Україна була основним постачальником газу й нафти в Радянському Союзі й чи можна стверджувати, що нині наші можливості у цій сфері вичерпані?
— Тут без цифр не обійтися. У знаковому для себе (бо більше такого не досягали) 1976 році українські газовики видобули 76,8 млрд. кубометрів газу, тобто більше, ніж потрібно було для внутрішнього вжитку. Цей газ йшов на всю європейську частину Радянського Союзу з урахуванням Прибалтики, Білорусії та, звичайно, Російської Федерації. Україна видобувала 15,4 млн. тонн нафти — рівно стільки, скільки сьогодні потрібно для економічної безпеки країни. Такі обсяги видобутку забезпечувала потужна геологічна розвідка: розвідувальне буріння тільки глибоких свердловин для видобутку нафти й газу оцінювалось у 650 — 670 тисяч погонних метрів на рік. Але потім просто перестали вкладати кошти в український газонафтовий комплекс, через це не проводилися планомірні геологорозвідувальні роботи. Нині розвідувальне буріння оцінюється в 200 тисяч, а ще донедавна воно складало лише 50 тисяч погонних метрів на рік. Ну як можна, працюючи такими темпами, розвивати мінерально-сировинний комплекс країни?
А тепер щодо вичерпності газоносних горизонтів. Нещодавно уряд України, за нашою підготовкою, провів перший міжнародний тендер по прикерченській ділянці у 12960 кв. км. з глибиною моря від 70 до 2000 метрів. Це ділянка, де ми з нашою далеко не сучасною технікою й технологією працювати не можемо. Виграла конкурс одна з найбільших європейських компаній — «Венко Інтернешнл». Так от тільки прикерченська ділянка, за оцінками вітчизняних і міжнародних фахівців у галузі нафти й газу, може дати щонайменше 300 млрд. куб. м, а за оптимістичними прогнозами — до 3 трлн. куб. м газу.
Уже після проведення конкурсу практично поряд з цією газоносною ділянкою нашими геологами відкрите нове родовище нафти, яке сьогодні оцінюється в 100 млн. тонн. І тому відчуваємо задоволення, що у своїх оптимістичних прогнозах не помилилися.
— А чи зможе Україна забезпечувати себе власними енергоносіями?
— Це незручне питання, бо багатоаспектне. Що ми маємо? Запаси, які експлуатуються, поставлені на державний баланс, по газу природному — це 1,3 трлн. куб. м, по нафті — близько 150 млн. тонн, по газоконденсату — близько 112 млн. тонн. Цифри ресурсних потенціалів по газу й нафті, повірте, теж значущі. Та силами розвідників надр, силами одних геологів велику проблему енергозабезпечення країни не вирішити.
Має бути чітка державна не тільки мінерально-сировинна, але й економічна політика. Можна було б вийти на стовідсоткове забезпечення потреб, якщо одночасно з розвідкою нових родовищ проводити демонтаж старих технологій і технологічно витратного оснащення з залученням технологій енергозберігаючих як у газонафтовому комплексі, так і в інших галузях української економіки.
— Передрікають, що майбутні війни будуть вестись не за нафту, а за питну воду...
— Чиста, артезіанська, підземна — така вода стає нині у світі мінералом №1. Гідрогеологи України зробили все можливе для того, щоб повністю забезпечити Україну екологічно чистими питними водами. Якщо прийняти розвіданий гідрогеологами український потенціал чистих вод за 100%, то в цілому по Україні зараз використовується в тих чи інших регіонах від 8% до 18% цього потенціалу. Але водночас використання дорогоцінного мінералу далеке від ідеалу. Щоб пити екологічно чисту, безпечну воду, необхідні кошти, впровадження нової техніки й водозберігаючих технологій. А в нас досі немає чітко спрямованої державної економічної політики щодо використання підземних вод, екологічно чистих, безпечних для населення.
— А щодо мінеральних вод? Як ними забезпечена Україна?
— Знаєте, більше 30 років я відпрацював тільки в полях, а геологи полем називають і гори, й тундру, й пустелю, й болота, й степ. Доводилося шукати мінерали й у Калахарі, й у Сахарі, й у горах Атласа, й у Сибіру, й на Далекому Сході, й де мене тільки не носило! Так я не знаю жодної країни, яка була б настільки багата всіма всесвітньо відомими типами мінеральних вод, як Україна. На слуху декілька курортів лікувальних вод, які весь час рекламуються в пресі, але це крапля в морі цілющої води, якою нагородила нашу країну природа. І гріх цим не скористатися для оздоровлення нації. Знову ж таки, освоєння їх залишає бажати кращого. Тут є над чим попрацювати.
— Земля, вода й вогонь (тобто нафта й газ) — як то кажуть, ми торкнулися цих найважливіших сфер діяльності геологів. А тепер про гроші. Після набуття незалежності перед геологією постала необхідність переходу до нових економічних методів регулювання використання надр, а також зміни системи фінансування геологорозвідувальних робіт. Чи вдалося цього досягти? З яких джерел фінансується галузь?
— Скажу таке: геологія себе давно окупила. Галузь фінансується за рахунок спеціального фонду державного бюджету, куди надходять від підприємств ставки відрахувань за раніше проведені геологами від імені держави геологорозвідувальні роботи. Кожне родовище тієї чи іншої мінеральної сировини оцінюється від сотень мільйонів гривень до багатьох мільярдів і трильйонів гривень. От з кожної тонни залізної руди, нафти, з кожного грама золота йдуть відрахування за раніше проведені розвідувальні роботи. Це й є той же самий кошт, за рахунок якого геологи розвивають мінерально-сировинну базу України. Але якби ми жили за ці кошти, то геологія як професія зникла б. У рік розпаду Союзу — візьмемо 1991 рік — галузь фінансувалася в сьогоднішньому еквіваленті на рівні 945 млн. гривень. 1999 року, зокрема, служба була профінансована «живими грішми» аж на 76 млн. грн. Звичайно, ми шукали договірні роботи, шукали внутрішнього й зовнішнього інвестора. Цим самим ми зберегли постійно діючу, мобільну, грамотну, високопрофесійну державну геологічну службу України, зберегли й таким чином розвивали мінерально- сировинну базу України.
Перелом прийшовся на 2000 рік. Уряд Віктора Ющенка розрахувався з геологами: держава тільки по заробітній платі заборгувала 25,6 млн. гривень, люди просто животіли. А на розвиток мінерально-сировинної бази виділили 286 млн. гривень. Нинішнього року законом про державний бюджет для галузі виділено 821 млн. гривень. Пройшло вже вісім місяців, а ми профінансовані всього на 39,6%. За таких умов розвивати мінерально- сировинну базу країни надзвичайно проблематично.
Щодо інших джерел фінансування. Насамперед виконуємо значний обсяг договірних робіт, працюючи й із внутрішніми, й із зовнішніми інвесторами щодо різних видів корисних копалин. Крім того, постійно готуються стратегічно важливі для економіки держави об’єкти, під які, сподіваюся, об’являтимуться міжнародні аукціони. Згідно з Конституцією й Кодексом про надра, надра належать народу України, але вони можуть надаватися в користування через систему аукціонів. Той, хто виграв на аукціоні, отримує спеціальний дозвіл на використання надр до 20 років.
— Що саме геологи виставляють на аукціон?
— На аукціоні з надрокористування, що пройшов у травні, були продані 18 ліцензій на геологічне вивчення й експлуатацію надр. З них 12 спецдозволів на видобуток руди титану, вугілля, гранітів, піску, кварцового піску, вапняку, флюсових вапняків, торфу, а також шість ліцензій на геологічне вивчення й дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин. Це руди титану, нафта, газ тощо. Загальна сума аукціонної виручки становить 15,722 млн. гривень. Ця практика тільки розпочинається. Та не все гладко йде: кожного року міняються правила гри, що відлякує інвестора, як вітчизняного, так й іноземного. Ми працюємо над законопроектом «Про надання ділянок надр чи родовищ корисних копалин у користування». Сподіваюся, що це скликання ВР зможе прийняти закон. Тоді будуть створені умови для тих, хто хотів би плідно працювати з надрами, шукати нові поклади, розробляти розвідані родовища, словом, займатися благородною справою. Утім, це ще й дуже вигідний бізнес. Світовий досвід доводить: одна умовна грошова одиниця, вкладена в надра, приносить 6—10 грошових одиниць мінерально-сировинної продукції. Це золоте правило. За останні шість років (2000—2006 рр.) бюджет країни вклав у розвиток мінерально- сировинної бази України 1,79 млрд. гривень, а отримав мінеральної сировинної продукції на 141,2 млрд. гривень. Золоте правило геології працює й на наших теренах.
Провідні місця в світі Україна обіймає за багатьма видами корисних копалин: у нас зосереджено біля 7,8% залізних руд, 43,6% марганцевих руд, біля 20% запасів і ресурсного потенціалу титанових руд;
У 1976 році українські газовики видобули 76,8 млрд. кубометрів газу, тобто більше, ніж потрібно було для внутрішнього споживання — цей газ йшов на всю європейську частину Радянського Союзу;
За роки незалежності, коли почали займатися так званими нетрадиційними для України корисними копалинами, на карті України з’явилися позначки сотень таких родовищ;
Якщо прийняти розвіданий гідрогеологами український потенціал чистих вод за 100 відсотків, то в цілому по Україні зараз використовується, в тих чи інших регіонах, від 8 до 18 відсотків цього потенціалу;
«Золотий» ресурсний потенціал України — 3,2 тисячі тонн золота.
