Сьогодні в 20 тис. 700 школах країни розпочинається новий навчальний рік. Усього за парти сядуть 5,4 мільйона українців, серед яких 400 тисяч — уперше. Як планується, в день знань усі члени уряду відвідають школи й привітають учнів та вчителів з початком нового навчального року. Для педагогів 1 вересня цього року — подвійне свято. З сьогоднішнього дня, згідно з рішенням Кабміну, зарплату працівникам освіти буде підвищено в середньому на 15%.
Утім, деякі школи в Україні, можливо, відкривають свої двері востаннє. Причина — недобір. Як вирішують ці проблеми в Житомирській області? Що зробити, щоб дитина полюбила школу? Про це — в матеріалах нашого журналіста та експерта.
Гніда кобилка, розмірено цокаючи копитами, тягла сільською дорогою візок.. «Що-що, а школа в нас у Колодіївці хороша, — завів розмову візниця. — Нова, двоповерхова, навчаються дітки від 1-го по 11-й клас. Та ось біда: всього 68 учнів, і, може, за рік-два їх стане ще менше. Бо в селі десь 160 дворів — пенсіонерів багато, а школяриків мало. Вчителів — 18 та ще кочегар, прибиральниця й кухар. У цьому році школу не закрили — але що буде далі, не знаємо».
Школа (це в Червоноармійському районі на Житомирщині) дійсно гарна: причепурений фасад, у подвір’ї свіжопофарбовані спортивні снаряди. Але демографічний фактор невмолимий: як відомо, останні 5— 10 років статистика фіксує суттєве скорочення населення України, й передусім на селі. На Житомирщині, зокрема, в Колодіївці 1—2 новонароджених на рік — це вже свято. Не дивно, що за таких умов питання комплектування й утримання сільських шкіл загострилось. Хоча, за свідченнями ветеранів освіти, ця проблема виникла ще за радянських часів, десь на межі 70-х і 80 х роківминулого століття. Про необхідність скорочення мережі сільських шкіл нові керівники Житомирської області, призначені після помаранчевої революції, заявили за кілька місяців після приходу до влади.
За словами заступника губернатора Житомирщини Ірини Синявської, станом на літо цього року освітянська галузь області налічувала загалом 918 загальноосвітніх навчальних закладів, з них 902 школи. В них має навчатися трохи більше 178 тисяч учнів, або на шість тисяч учнів менше, ніж у минулому році. Норматив фінансування — 1536 грн. 76 коп. на одного учня на рік. Із огляду на значні площі, малонаселеність більшості районів і, як наслідок, велику розгалуженість мережі, навіть при застосуванні коефіцієнтів підвищення бюджетного забезпечення утримувати сільські школи стає дедалі важче. За словами І. Синявської, в області 34 школи мають в середньому по 24 учня (фактично один нормальний клас), крім цього, 245 шкіл (27%) належать до малокомплектних, і навчається в них менше 50 учнів (навчання однієї дитини в таких школах обходиться бюджету майже вдвічі дорожче передбаченого нормативом). Функціонували також початкові школи (I ступеню), де навчалось по 2—4 учні. Якість навчання в школах, де менше 50 дітей, на її переконання, здебільшого суттєво нижча, ніж у більших школах, оскільки в «малокомплектках», стверджує пані віце- губернатор, часто значно слабша навчально-методична база. Вчителі, як правило, схильні до невиправданого спрощення навчального процесу, не ведуть позакласну роботу, що в підсумку спричиняє низький рівень знань і, як наслідок, обумовлює значно нижчу конкурентоспроможність їхніх випускників у суспільстві. Щоб коштів було достатньо, треба закрити 100 шкіл, але планувалось це зробити у відношенні до 36 закладів, де менше 50 учнів, і заощадити таким чином 3,5 млн. грн. Школи, куди збирались переводити з них учнів, за словами І. Синявської, мають значно кращу матеріальну та методичну базу для навчання. Проте ці плани наштовхнулися на опір із боку сільських громад, які, у відповідності з законом «Про освіту», мають вирішальне слово в питаннях відкриття чи закриття навчальних закладів у тому чи іншому населеному пункті. На момент розмови згоду на ліквідацію шкіл дали лише 14 громад. І. Синявська вважає, що «відмовників» при цьому не дуже турбувала якість освіти їхніх чад.
Серед шкіл, які, згідно з інформацією управління освіти та науки облдержадміністрації, громади відстояли, — Романівська загальноосвітня школа I—II ступенів (простіше дев’ятирічка), що у Брусилівському районі. В цьому селі — 350 мешканців. В школі, за словами її директора Сергія Ткача — 30 учнів, в першому, другому, третьому класах немає жодного, в інших класах — від одного до дев’яти школярів. У новому навчальному році першокласників не очікується. Працюють разом із директором дев’ятеро педагогів (один пенсіонер) плюс кочегар, сторож, прибиральниця. Сам директор оре освітянську ниву вже більше 25 років. Проходимо з ним класами та кабінетами: одне приміщення — це колишній панський маєток, побудований у 1914 році, друге — колишній адмінбудинок спочилого місцевого колгоспу. Класні кімнати, майстерня — світлі та здебільшого просторі, стіни та стелі чисто вибілені, помітно, що підлоги фарбували зовсім недавно. Комп’ютерного класу немає. Бюджет школи — близько 70 тис. грн., із яких 40 тис. грн. припадає на заробітну плату педагогів і персоналу, а 30 тис. грн. на комунальні, господарські та інші витрати. Кращі учні школи часто ставали переможцями районних предметних олімпіад та інших змагань, випереджаючи вихованців повнокомплектних шкіл I— III ступенів. Частина випускників в останні роки, в цьому також, стали студентами коледжів, інститутів, університетів — і столичних теж. С. Ткач зазначає, що зберегти місцеву школу як дев’ятирічну буде важко, але вважає, що з огляду на те, що в селі є близько 30 сімей, які не проти народжувати дітей, у вигляді школи I ступеню в майбутньому вона має перспективи.
У той же час батьків непокоїть проблема підвозу дітей до укрупнених шкіл. Начальник відділу освіти Малинської райдержадміністрації Віталій Коробейник у розмові з «Днем» відзначив, що на даний час у кожному районі цю проблему вирішують на власний розсуд, а потрібен узагальнений підхід. Зокрема, при створенні парків шкільних автобусів виникають питання, хто з медпрацівників буде контролювати здоров’я водіїв перед виїздом, хто візьме на себе функції механіка, який буде перевіряти технічний стан машин, тощо. Наявність цієї проблеми визнає й І. Синявська. За її словами, в області в цьому році різними шляхами придбали шість шкільних автобусів, і потрібні ще 14 одиниць такої техніки. Однак твердих гарантій від Міністерства науки і освіти щодо допомоги в забезпеченні автобусами область не отримала. В той же час голова облдержадміністрації Павло Жебрівський публічно обіцяв: якщо не буде вирішено питання підвозу дітей із малокомплектних шкіл, які заплановано закрити, до інших шкіл, ліквідовувати їх не будуть.
Тобто очевидно: успіх обласної влади та підпорядкованих їй структур стосовно реалізації планів скорочення мережі сільських шкіл (офіційно це називається «оптимізація») буде залежати як від вміння чітко організувати вирішення питань, які виникають при цьому, так і здатності переконувати місцеві громади. Водночас є дані, що особливо незговірливих будуть обходити через прийняття рішень районними радами, які власне виділяють кошти на утримання шкіл. І тут виникне питання: наскільки це є коректним із погляду закону? Проте найскладнішим вбачається саме психологічний фактор, за яким, окрім іншого, часто криються чисто побутові мотиви (наприклад, необхідність як дітям, так і сільським педагогам доглядати городи та худобу, внаслідок чого їм не хочеться відриватися від своїх домівок).
Думка науковців щодо названих процесів теж неоднозначна. Доцент кафедри соціальної педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат педагогічних наук Наталя Сейко вважає, що з економічного погляду скорочення мережі сільських шкіл, можливо, є виправданим. Старшокласників із малокомплектних шкіл, на її думку, слід переводити в більші школи, щоб вони потрапляли в різноманітніше соціокультурне середовище. Однак для молодших школярів більш оптимальним є навчання в менш наповнених класах і поближче до батьків. Тобто в даному випадку її погляди співпадають із пропозиціями освітян, які вбачають певну перспективу за збереженням у селах, де будуть діти, шкіл I ступеню.
