«День» продовжує висвітлювати підтримку українців різними країнами світу, цього разу – про поміч Норвегії. Станом на 27 лютого, як зазначено в одній із фейсбук-спільнот українців Норвегії, уряд країни «прийняв рішення про виділення двох мільярдів норвезьких крон (200 мільйонів євро) на гуманітарну допомогу Україні, передачу Україні партії захисного військового екіпірування, зокрема шоломів, бронежилетів та деяких інших предметів військової екіпіровки, замороження суверенним фондом Норвегії (The Government Pension Fund Global) всіх інвестицій в РФ з їх подальшим повним виведенням із російської економіки (на цей час обсяг таких інвестицій становить приблизно 2,5 мільярда євро), приєднання Норвегії у повному обсязі до останнього пакету санкцій ЄС проти РФ». Це на державному рівні. А якою є підтримка жителів Норвегії, «Дню» розповіла заступниця голови «Української громади в Норвегії» Наталія ЛУЦИК.
«ХОЧ І НА ВІДДАЛІ, АЛЕ БОРЕШСЯ З ВОРОГОМ»
— Як швидко українська громада в Норвегії змогла мобілізуватися для допомоги Україні?
— Ми почули про напружену ситуацію ще в листопаді, й було видно, що до чогось іде. Проте того ранку, коли дізналися про бомбардування, для нас просто світ перекинувся. Спершу була паніка, але ми досить швидко консолідувалися. У нас є осередок із постійно активних членів, маємо чати, групи, правління — тобто вже від початку ми мали свої контакти. До того ж у Норвегії немало українок займають ключові посади в багатьох організаціях. У нас є представники, які працюють у службі міграції головними лікарями в певних регіонах, є ті, хто має власні транспортні компанії чи працює у психологічній службі при міністерствах. Тож ми одразу знайшли контакти тих, хто знається на потрібних питаннях і може взятися координувати процес.
Водночас і звернень ззовні було дуже багато. Офіційно українців у Норвегії сім тисяч, і чимало з них або самостійно щось роблять — завозять своїми автівками вантажі, а назад із Польщі перевозять українців, — або приєднуються до нашої громади, запитують, чим можна допомогти. Багато з них кажуть, що краще чимось займатися, бо бачиш результат, і хоч і з віддалі, але борешся з ворогом. Я дозволяю собі читати новини п’ять хвилин на день, щоб просто знати, що відбувається, хоч часом краще й не знати, а просто робити свою роботу, щоб наближати перемогу України. Водночас розумію: те, що ми здійснюємо, буде потрібно й місяцями, і роками після перемоги — і гуманітарна, і медична допомога, і літні табори, і реабілітація...
Я обрала відповідати за гуманітарну допомогу в своєму місті. Один із невеличких пунктів збору ми організували у складському приміщенні школи, де я працюю. Звичайно, мені допомагають дівчата-волонтери, з якими ми цю допомогу сортуємо, підписуємо, групуємо. Однак оскільки я є також заступником голови громади, то якщо до мене звертаються з інших питань, то координую і деякі відправки, зокрема якщо вони не йдуть через Посольство. Крім того, є прямі поставки — наприклад, домовленості між лікарнею в Норвегії й лікарнею в Україні, тоді їм не потрібна громада, вони передають вантажі напряму. Знаю, що багато автомобілів уже поїхали і ще в дорозі, й це, думаю, лише вершина айсберга, тому що є стільки ініціативних людей, які на місцях усе організовують і одразу відправляють, що важко всю цю допомогу відслідкувати.
Також ми організовуємо демонстрації. Серед громадських організацій інших націй, які долучаються до них як співорганізатори, найбільш помітні поляки, білоруси, є навіть одна російська громада. Не думаю, що вона репрезентативна, оскільки це невеличка організація, але вони дуже важливу справу роблять. Потрібно розуміти, що і білоруси, і росіяни виходять на підтримку України, попри страх, що цим наражають своїх родичів у Росії, Білорусі на переслідування. На наших демонстраціях також помітні чеченці, жителі Балканських країн. Тож ідеться насамперед про країни, які знають щось про Україну або й самі були в дещо подібній ситуації (наприклад, вірменська громада теж активно долучається). Причому їхня допомога не обмежується тим, що вони прийшли й постояли на акції. Громади, зокрема, пропонують спільно розробляти анкети для сімей, які хочуть чимось допомогти, і для біженців — тобто долучаються на різних рівнях. Багато на демонстрації приходить і норвежців.
«ПІДТРИМКА УКРАЇНИ ДУЖЕ КОНСОЛІДУВАЛА НАСЕЛЕННЯ НОРВЕГІЇ»
— Наскільки активними є норвежці у підтримці України?
— Їхня допомога дуже велика. Тому що хоч українців у Норвегії п’ять громад («Українська громада в Норвегії» загальнодержавна, ми покриваємо всю країну, водночас деякі регіони мають свої невеликі відділення), але це неприбуткові організації, які не мають свого бюджету, тому дуже залежні від пожертвувань. Ми надсилаємо запити, і лікарні можуть подарувати нам устаткування, виробники харчування — сухпайок тощо. Ми також звернулися і до звичайних норвежців із проханням пожертвувати кошти, адже не завжди дарунки є цілеспрямованими, і нам треба дещо докуповувати, бо усе більшим є запит, наприклад, на обробку ран. Здебільшого ми відправляємо або пов’язане з медичною сферою, або так звану гуманітарну допомогу, фокусуючись на спальниках, карематах, сухій їжі, одязі, бензопилах, генераторах. Тобто допомагаємо цивільному населенню, теробороні, адже законно ми не можемо підтримувати військо іншої держави, наприклад, купувати квадрокоптери, бронежилети, тактичні окуляри, шоломи тощо. У підсумку — уже відправили машин двадцять різного навантаження. Хотіла б ще раз наголосити: українці це організовують, але долучається — грошима чи речами — дуже багато людей. Це дуже консолідувало населення Норвегії. Активно включилися до роботи щодо України й великі організації, як-от Червоний Хрест, «Лікарі без кордонів», які проводять свої акції зі збору коштів.
Наведу ще кілька прикладів. У дуже великій і гарній Національній бібліотеці в Осло є цілий зал, де представлені книжки різними мовами. Українською там було виставлено книжок шість, до того ж однією з них була «Рукавичка», на якій вказано «російська казка». Наша громада вже кілька років пропонувала їм створити українську поличку, навіть посольство кілька книжок подарувало. Однак нещодавно бібліотека зазначила, що має лише 350 найменувань українською, а з приїздом біженців потреба й зацікавлення в українській літературі збільшиться. Тож вони пропонують або закупити видання з України, або щоб українці, які живуть у Норвегії, подарували бібліотеці свої примірники, а вони вже зареєструють їх у системі. Крім того, нам написав Новий театр Осло й запропонував безкоштовний вхід українським біженцям на дитячу виставу. Є ті, хто проводить семінари, тренінги й пропонує показати на заняттях рахунок для збору коштів українцям чи віддати зібрані на тренінгах кошти в Червоний Хрест, на потреби України. Багато такого робиться. І це дуже приємно, що норвежці самі проявляють ініціативу стати ближчими до біженців, українців, пропонують підтримку кожен у своїй сфері.
Підтримка України помітна й візуально. Ратуша міста Осло має дві вежі, які підсвітили кольорами українського прапора. І ті, хто проходив повз неї у перші дні після демонстрації, запитували, що це за знайома мелодія грає. Виявилося, то дзвони на ратуші видзвонювали «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни». Це ж самі норвежці звідкись дізналися! У місті Драммен прапор повісили на ратуші. А в метро на стінах вздовж ескалаторів замість реклами — українські прапори. Особливо приємно, коли норвежці ходять і запитують, чи є у нас український прапор, бо хочуть вивісити собі на балкон, уточнюють, чим можна допомогти, організовують ходи з факелами. Тож вони нас дуже підтримують. І це не просто візуальна підтримка, це й знак, що суспільство за Україну. А це помічається правлінням, парламентом й іншими політиками.
Медіа теж моментально включилися і слідкують за цією темою. Про пандемію вже забули, і, напевно, для більшої частини ЗМІ на порядку денному головним стало питання України.
«ЗРУШЕННЯ Є — РИТОРИКА ПОЧИНАЄ ЗМІНЮВАТИСЯ»
— А як загалом висвітлюється війна в норвезьких медіа?
— Напевно, варто розпочати з висвітлення ситуації в медіа до початку повномасштабного вторгнення. Якщо проаналізувати січень-лютий (це було й раніше, але багато статей з’явилося саме цієї зими), то було видно, що чимало статей містили в собі відгуки російської пропаганди. Маю на увазі терміни, які одразу впадали в око, наприклад, «сепаратисти Донбасу», «громадянський конфлікт». Ми закликали й членів громади, й інших українців писати в коментарях до цих медійників і пояснювати, що це неправда, що не можна вживати ці терміни, адже Росія уже напала у 2014 році, відбувається війна. А коли брали в когось інтерв’ю й запитували, «що будете робити, якщо почнеться війна», ми зверталися до українців, аби ті коментували й роз’яснювали, що війна триває вже восьмий рік. Тож українці працювали в медіапросторі Норвегії ще до 24 лютого, і досить ефективно, адже ми помітили зсуви — у певних медіагруп риторика починає змінюватися.
Наведу такий приклад. Норвезькі медіа до останнього писали Kiev, Odessa. Ми продовжили відому акцію МЗС України щодо написання українських назв латиницею Kyiv_not_Kiev — звернулися до мовної ради, медіа, ставили їм у приклад ті ЗМІ, які вживають Kyiv, Odesa. І буквально за тиждень майже всі ЗМІ змінили написання, крім одного державного норвезького каналу.
Загалом — це важке питання. Проте головне, що зрушення є, лишився практично тільки один канал, який досі тримає свою лінію, а інші дуже змінили власну риторику.
«ВІДІСПАЛИСЯ, ВІДПОЧИЛИ Й ЗАПИТУЮТЬ: ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ?»
— До Норвегії уже почали прибувати біженці з України. Яка допомога, підтримка їм надається?
— Є норвезькі автобусні компанії, які зголошуються відвезти допомогу до кордону, а на зворотному шляху привезти біженців. Є й українські ініціативи, які цим займаються. Це не сфера нашої громади, але чим можемо — підказуємо, наприклад, де який транспорт є.
Потрібно розуміти, що в Норвегії процес отримання статусу біженця, розселення людей налагоджений. Перше, що відбувається, українців заселяють на кілька днів (зараз черги, то може бути тиждень і навіть десять днів) у Національний центр прийому біженців, щоб зареєструвати. Буквально за перший-другий день він був переповнений, тож в ангарах поставили намети (для восьми-десяти людей) з обігрівом і розкладними ліжками. Потім і ці намети були переповнені, й держава безкоштовно надала для біженців готель. Тож умови можуть бути різні — не обов’язково погані, але й не люксові. Однак це тимчасова зупинка, поки не дадуть документів і не стане відомо, де людина буде жити. У Норвегії діє правило рівномірного розселення біженців. І куди саме людина може потрапити — чи на північ, де пів року буде ніч і літом плюс десять або п’ятнадцять, чи в центр, де тепліше, — майже лотерея. Зараз я живу в комуні (щось подібне до нашого ОТГ), де бачила оголошення, що якщо хтось має приватні квартири в оренду, то держава оплатить оренду й заселить туди біженців. Моя комуна з населенням 70 тисяч має квоту, тобто готова прийняти 250 біженців.
Фото з Фейсбук-сторінки «Українська громада в Норвегії Den ukrainske forening i Norge».
Зараз наша громада намагається лобіювати думку, що українці житимуть у Норвегії, допоки закінчиться війна, що в них немає мети залишитися, бо там їхні домівки, рідні, а тому ми наполягаємо, щоб уряд зробив з наших біженців активних членів суспільства, — дітей влаштував у садочки, школи, батькам, якщо вони знають іноземні мови, щоб надали право працювати. Не знаю, чи вже прийнято рішення про те, якими будуть їхні соціальні права.
Тим часом у місті Драммен, наприклад, ми отримали приміщення, що облаштоване як дитяча ігрова кімната, куди наша громада у співробітництві з церквою планує запрошувати всіх біженців і кількох місцевих. І в той час як діти граються, ми надамо суспільствознавчі знання про Норвегію, що таке сімейний лікар і як до нього звернутися, що таке норвезька служба захисту дітей та ін. Тому що є багато нюансів, які ми можемо підказати. Думаємо щосуботи обирати по одній такій темі й мати діалогові групи. Крім того, ми запрошуємо долучитися до української школи «Кобзар» (вона безкоштовна, вчителі працюють на волонтерських засадах, а держава безкоштовно надає нам приміщення) усіх біженців з дітьми дошкільного й шкільного віку, у нас є майстерні, країнознавчі уроки. Діти українців Норвегії теж від цього отримають користь, адже приїхало стільки однолітків, які розмовляють українською. Також біженцям пропонують безкоштовні онлайн-уроки норвезької мови. Оскільки не всі українці знають навіть англійську, вивчити кілька слів, щоб інтегруватися, буде не зайвим.
І ми бачимо — щойно українські біженці трохи відіспалися і відпочили, вже звертаються до нас, запитують, чим можуть допомогти. Деякі вже волонтерять, зокрема, сортують речі, є ті, хто виявив ініціативу вчителювати в українській школі. Цьому сприяло й те, що буквально через два-три дні як почали приїжджати біженці, власники публічного транспорту одразу запропонували: якщо показуєш український паспорт, то їдеш безкоштовно. Тому буває й так, що біженці вже через два дні разом із нами — на демонстрації.
Фото надані Наталією Луцик
