Захисний малюнок власної розробки став справжньою візитівкою для багатьох армій світу. Україні в цьому розумінні пишатися поки що немає чим — наші Збройні сили й досі використовують забарвлення, яке було створене ще за радянських часів. Навіть на показових маневрах солдати одягнуті абияк — у строю можна побачити камуфляжі найрізноманітніших варіантів, а контрактники нерідко взагалі купують одяг за власні кошти, щоб не втрачати час на постійні ремонти. Вочевидь, командування Збройних сил розуміє, що далі так тривати не може. Уже зараз в окремих військових частинах проходять випробування декілька різновидів польової форми. За словами заступника начальника Генерального штабу ЗСУ Юрія Думанського, поетапне забезпечення армії новими одностроями має розпочатись 2014 року. Водночас свій варіант універсального камуфляжу, що отримав назву «Жаба», створив приватний український бренд, який займається виробництвом військового спорядження. Про те, як відбувається розробка захисного малюнку й чи готове Міноборони співпрацювати з недержавними компаніями, «День» розпитав у керівника групи розробників камуфляжу Костянтина ЛЄСНІКА.
«ЗБРОЙНІ СИЛИ КОЖНОЇ КРАЇНИ ПОВИННІ МАТИ ВЛАСНИЙ КАМУФЛЯЖ»
— Що спонукало вас розробити власний малюнок камуфляжу? Це бізнес-проект чи ви зробили це заради авторитету компанії?
— Значною мірою ми робили це заради престижу. Коли створюєш якусь річ із нуля, складно сказати, принесе це фінансовий успіх чи ні. Рік тому до мене за консультацією з приводу розробки камуфляжу для Збройних сил України звернулись високі чини з Міноборони. Вони цікавилися світовими тенденціями в цій царині. Сьогодні наші військові використовують «Дубок», який був створений ще в СРСР. На жаль, його якість нікудишня — він більше демаскує людину, ніж маскує. Крім України, жодна країна СНД не взяла його на озброєння. Саме тоді у нас виникла думка створити власний варіант. Невідомо, звичайно, чи армія його купить, але ми сподіваємось на це. Я вважаю, що збройні сили кожної країни повинні мати власний камуфляж. В Україні до нас ніхто нічого подібного не робив. На мою думку, в Росії також — хоч вони й поміняли вже три варіанти малюнку. Їхня остання розробка викликає у мене багато запитань. Жоден із тамтешніх підрозділів, яким статут дозволяє самостійно вибирати екіпірування, не носить форму Збройних сил Росії.
— Скільки часу ви розробляли камуфляж? Які основі етапи роботи над ним?
— Робота тривала близько року. Спочатку ми зібрали колекцію якісних фото й відео усіх можливих ландшафтів нашої країни. Працювали з тими ж програмами, що використовують у кіновиробництві. Вони дають змогу побачити об’єкт у різних умовах, зокрема, змінювати його положення щодо джерела освітлення. Процес відбувався непросто — постійно виникали суперечки, доводилось багато разів перероблювати. А все тому, що місцевість в Україні надзвичайно різноманітна, і зробити універсальний варіант малюнку дуже складно. Крім того, довго тривали консультації з виробниками матерії, бо одна річ — намалювати на комп’ютері й зовсім інша — те, як це потім буде виглядати на тканині. Західні аналоги не наслідували — почали з чистого аркуша. Із самого початку вирішили не обирати якусь конкретну з поширених сьогодні концепцій — просто дивилися, що краще працює. Ми підібрали кольори, властиві нашій місцевості у теплу пору року, і розмістили їх пропорційно — домінантним став зелений. Малюнок зробили дрібним. Слід враховувати, як камуфляж співвідноситиметься з усім можливим спорядженням, без якого важко уявити сучасного солдата. Якби малюнок був великим, то яка-небудь деталь, зроблена з не дуже якісної тканини, одразу утворила б дисонанс у загальному спектрі.
До речі, один з найбільш вдалих сучасних камуфляжів американський «Мультикам» теж створили цивільні спеціалісти з комп’ютерної графіки. Вони зробили своєрідну революцію у світі камуфляжів саме тому, що зуміли уникнути стереотипів, якими часто мислять військові.
«НА НАШОМУ МАЛЮНКУ ЛИШЕ ЗЕЛЕНОГО — ЧОТИРИ ВІДТІНКИ»
— Скільки людей працювало над розробкою? Чи легко вдалося знайти необхідних спеціалістів в Україні?
— Команда утворилася сама по собі. До неї увійшли наші співробітники, які займаються створенням документальних фільмів та програм. У цьому ж відділі знайшлася й необхідна апаратура. З’ясувалося, що в нашому штаті є професійні географи — їхні знання дуже допомогли в роботі. У ролі консультантів виступили ветерани і дійсні співробітники спецпідрозділів, які давно з нами співпрацюють. Загалом над проектом працювало семеро людей, включно з трьома військовими консультантами.
— Чому ви відмовились від ідеї робити цифровий (піксельний) камуфляж? Адже збройні сили багатьох країн світу використовують саме цю технологію.
— Насправді піксельні забарвлення з’явились ще десять років тому і на сьогодні, на нашу думку, вже віджили своє. Якби ми орієнтувалися на моду, то, можливо, справді обрали би цифровий малюнок. Але наші відеотести показали, що «цифра» не дає жодних додаткових переваг. Ми розробляли військовий камуфляж, а не мисливський — для військових стандартна дистанція для пострілу складає від 100 до 300 метрів. Разом з тим уже з десяти метрів розглядіти «піксель» неможливо. При ближньому вогневому контакті в умовах тотальної (не партизанської) війни ідеально сховатися майже нереально, тому «робота» камуфляжу на таких дистанціях не така важлива. Виняток становлять ситуації, коли є якісь природні укриття. В таких випадках «Жаба» дає можливість бійцеві залишатися абсолютно непоміченим.
— Де розташовуватимуться виробничі потужності?
— Ми шукали партнерів в Україні, але, на жаль, ця індустрія в нас малорозвинена — немає ні тканини необхідного складу, ні барвників. А ті фабрики, в яких вони є, одразу хочуть робити мільйонні тиражі. Зрештою ми вирішили замовити тканину в тайванців. Тамтешні компанії мають замкнутий цикл виробництва, тому можна бути спокійним, що вони зроблять саме той склад фарби й саме ту щільність тканин, про які було домовлено. Навіть американські військові закуповують в них тканину. Дуже важливо точно відтворити колір — якщо він буде просто схожим, необхідного ефекту досягти не вдасться. А на нашому малюнку лише зеленого — чотири відтінки. Шити одяг будемо або в Україні, або так само на Сході.
«ЯКЩО БУДЕ ПОПИТ — МИ ГОТОВІ ЛЕГАЛЬНО НАДАВАТИ СВОЮ ТКАНИНУ ІНШИМ ВИРОБНИКАМ»
— Ви плануєте використовувати «Жабу» тільки для власної продукції чи готові продавати її іншим виробникам?
— Зрозуміло, що ми розраховували передусім на власні сили, — значна частина нашого асортименту буде доступна в новому забарвленні. Але, якщо виникне попит, ми готові легально надавати свою тканину іншим виробникам. Немає сенсу обмежуватися лише власною продукцією, бо існує дуже велика ймовірність, що хтось спробує її скопіювати. Найгірше, що потім люди придбають цю копію й робитимуть якісь висновки щодо «Жаби». Наші товари коштують недешево, але ми не проти, щоб хтось використав новий камуфляж для більш простих і доступних виробів. Ми навіть готові, наскільки це можливо, знизити ціну для інших виробників — усе заради того, щоб споживачі отримали оригінальний товар.
— Чи виявляли інтерес до вашої розробки військові?
— Щоб дізнатися думку професіоналів і зробити необхідні корективи, ми надали зразки для тестів у один із вітчизняних спецпідрозділів. «Жаба» їх зацікавила, зокрема високу оцінку дали снайпери. Щоправда, в цих людей так само склалися певні стереотипи — вони багато років використовують «Мультикам» і їм важко звикнути до чогось нового. Якби ми дали на пробу наш камуфляж військовослужбовцям, що носять теперішню польову форму Збройних сил, гадаю, нічого, крім захоплення, він би не викликав. Спецпризначенцям «Жаба» спершу здалася надто світлою, але під час тестів з’ясувалося, що такий підхід виправданий. Якщо на сухій траві вона дещо поступається «Мультикаму», то в лісі та на зеленому полі показала себе навіть краще за нього. Загалом же оцінка позитивна — в природному середовищі України «Жаба» працює, й це найголовніше.
«ОДИН ІЗ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ УЖЕ ВИСЛОВИВ БАЖАННЯ ОТРИМАТИ «ЖАБУ»
— Чи має ваша розробка перспективи на міжнародному ринку?
— Сам камуфляж і торгову марку ми запатентували. Один із російських військових підрозділів уже висловив бажання отримати «Жабу», щоб випробувати її на Північному Кавказі. Зацікавилися також серби — вони хочуть закупити в нас тканину, щоб шити з неї власні вироби. Але поки що ми притримуємо товар для наших хлопців. Водночас треба реально дивитися на речі — можливо, якийсь український спецпідрозділ і захоче перевдягнутися в «Жабу», але про армію загалом говорити важко. Усе це — передусім політичне питання. Ми б хотіли співпрацювати з українськими військовими, але як усе вийде, ніхто сказати не може. Наскільки я знаю, конкурс на новий камуфляж для Збройних сил трошки відтермінували — можливо, ми ще встигнемо взяти в ньому участь.
— Що думаєте про нову форму прикордонників і камуфляж, який зараз випробовується в ЗСУ? Хто займався їхньою розробкою?
— Прикордонників «одягнула» приватна фірма. Вони взяли той камуфляж, який зараз використовує Українська армія, і зробили його цифровим — «модний» варіант. Це дуже проста процедура. Кольорову гаму, яка, як я вже казав, у нас не працює, вони не змінювали... Натомість камуфляж, який випробовується зараз в ЗСУ, — це цифровий варіант німецького «Флектарну», який видають за нову розробку. Хто над ним працював, я не знаю. Цей малюнок сьогодні вже не актуальний — гадаю, скоро самі німці від нього відмовляться. «Флектарн» надто темний — сьогодні в усіх нових розробках використовують світліші відтінки. Це пояснюється тим, що дистанція вогневого контакту зростає. Темний камуфляж на великій відстані перетворюється на чорну пляму, яку буде добре видно навіть на відстані 300 метрів. Силует має повторювати колір фону, але бути трошки світлішим, бо темний предмет людське око помітить значно швидше, ніж світлий.
Я бачив у наших військових ще якийсь третій зразок — цифровий, схожий на «Мультикам». Це значно кращий варіант, але про нього майже нічого невідомо.
— Чи готове сьогодні Міноборони звертатися до недержавних виробників?
— Не бачу нічого поганого в тому, щоб армія купувала приватні розробки. Найголовніше, що це створює умови для конкуренції. «Мультикам» — найкращий цьому доказ. Навіть збройні сили США не змогли б самостійно його розробити — відповідні спеціалісти просто не пішли б працювати на зарплату військового. Найкращі системи озброєнь сьогодні виробляються приватними компаніями.
