Вони втекли від війни, шукаючи прихистку в спокійних регіонах, але, попри обіцянки держави, змушені й далі виборювати право на нормальне життя самостійно. Офіційна статистика — наразі в Україні майже 500 тисяч внутрішньо переміщених осіб, але волонтерські організації називають цифру у 800 тисяч переселенців. Іва з Луганська пригадує, що виїхали з міста ще 29 квітня, коли була захоплена обласна держадміністрація, і частина тих, хто не виїхав навесні, згодом опинились у полоні терористів. Перший час жили у друзів, поки не знайшли собі житло та роботу, а потім разом із такими ж утікачами організували волонтерську ініціативу «Схід-SOS». Переїхали до Києва усією родиною — з чоловіком та двома дітьми. Меншу дитину влаштували в дитсадок, як каже жінка, без проблем, те ж саме й зі старшою — до школи. Із нею в одному класі навчається ще одна дівчинка з Луганська, а кілька днів тому прибула й кримська школярка — щоб отримати український атестат.
Іва вважає свій випадок не таким складним, як у її друзів, що теж оселились у Києві: «У мого друга, який був у заручниках, терористи забрали паспорт. Дивом чоловіка вивезли з Луганська. Коли вони з дружиною звернулися до міграційної служби щодо відновлення паспорта, його направили в Луганськ. Це в той час, коли там соцслужби вже не працювали. Він був першим клієнтом у центрі видачі паспортів на бульварі Шевченка, 27, протягом місяця йому відновили документ. Зараз ситуація ускладнилась, оскільки паспорти видають лише в Центрі адміністративних послуг на Дніпровській набережній, вони обслуговують за день усього 20 осіб. Люди займають черги з п’ятої ранку. У нас є знайома, в неї 16-річна донька, вони вже двічі заплатили штраф за те, що досі не отримали паспорта, ходять від служби до служби, і без документів не можуть подати заявку на участь у ЗНО».
ЖИВУТЬ 24 ОСОБИ В ОДНІЙ КІМНАТІ
Те ж саме із медичним обслуговуванням. Вагітна переселенка Ганна (ім’я змінено) з липня стояла на обліку в столичній поліклініці. Коли почала оформлювати декретну відпустку, лікар запитала, чому в паспорті нема печатки про те, що жінка — вимушений мігрант, хоча таких штампів узагалі не існує. І хто оплатить майбутній мамі лікарняну відпустку — питання на часі.
Тетяна Ходаківська з Горлівки ділиться своєю історією: уже три місяці з чоловіком живуть у Києві. Через Інтернет знайшла роботу в хостелі адміністратором, тут же і живуть: 24 особи в одній кімнаті з двоповерховими ліжками. Діти в Херсон поїхали, мама Тетяни лишилась у Горлівці. Сестра теж там, вона на боці «ДНР».
«У мене трудова там лишилась, є ксерокопія, однак вона не завірена нотаріально, але я знайшла роботу неофіційно. А от знайомий мій оформляв пенсію в Києві, в Горлівці не встиг, то потикався по соцслужбах та й пішов ні з чим», — розповідає Тетяна. Та зараз її турбує інше — що коли з мамою щось трапиться, не зможе до неї поїхати, бо її ім’я у так званому розстрільному списку. Саме вона була останньою, з ким розмовляв закатований Володимир Рибак, чиє тіло знайшли в річці Торець. Жінка зараз проходить свідком у відкритій кримінальній справі. — «А держава нам назустріч не йде. У часи Другової світової війни, коли евакуйовувалися заводи, людей теж вивозили із небезпечних територій. А зараз вирішувати все треба самому».
А все було б простіше, якби Президент підписав закон про права та статус внутрішньо переміщених осіб. Депутати за нього проголосували ще 20 жовтня. Глава держави мав 15 днів на його розгляд — або заветувати, або підписати. Та нічого не зроблено. Чому? Пояснень теж ніяких немає. Принаймні офіційних. Бо у «Схід-SOS» кажуть, що є коментарі Міністерства юстиції до цього закону, аж на 18 аркушів, їх ніде не публікують, але саме через них закон досі без підпису.
ІЗ 10 ГРУДНЯ ЗАРЕЄСТРОВАНІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ЗМОЖУТЬ ОТРИМУВАТИ ГРОШОВУ ДОПОМОГУ — АЖ 400 ГРИВЕНЬ
Олександра Дворецька, співкоординаторка «Схід-SOS», першою проблемою називає відновлення паспорта, якщо в переселенця його з певних причин нема. Поки новий документ готують у міграційні службі, весь цей час людина не може офіційно влаштуватися на роботу, оформити субсидії, пенсії. «Якщо паспорт є вже на руках, відповідно до Постанови номер 505 переселенця можуть офіційно зареєструвати. Але якщо він не хоче давати хабара й у нього нема знайомих в Управлінні праці та соцзахисту, то доведеться знову ходити по колу. Наприклад, у Святошинському районі переселенців на реєстрацію ставлять аж на середину грудня. Ще півтора місяця треба чекати реєстрації. Після цього, відповідно до постанови №509, можна отримувати грошову допомогу. Але кошти можна отримати лише на банківський рахунок. Та якщо ви раптом кримчанин, то постанова НБУ забороняє кримчанам мати рахунки в банках і вважає їх нерезидентами», — розповідає Олександра.
Щоб відновити трудову книжку, треба звертатися до суду. А стати на облік у центрі зайнятості без трудової книжки — неможливо. Якщо ж підприємці хочуть пройти перереєстрацію, треба готуватися до складної процедури й до того, що податки платити не там, де тимчасово живеш, а там, де прописала держава: кримчани — в Миколаєві, а луганчани — в Сумах, і більше ніде.
Після 10 грудня життя переселенців може ще більше ускладнитися, зокрема тих, хто нині мешкає в місцях компактного проживання. Саме з цієї дати Мінсоцполітики припиняє оплачувати такі види проживання. Бо саме з цього часу вводиться грошова допомога для переселенців. Дієздатним особам передбачено орієнтовно 400 гривень на місяць, недієздатним — орієнтовно 800 гривень, але не більше ніж 2400 гривень на одну родину. Та якщо працездатна людина протягом двох місяців не знаходить собі роботу, виплата зменшується на 50%, ще через два місяці припиняється зовсім.
Такі державні механізми нагадують швидше знущання над людьми, ніж підтримку. Вони вже й без того зневірені та розчаровані. Коли «День» раніше намагався домовитись із переселенцями про інтерв’ю, ті, кому вдалося додзвонитися, відмовлялись, їхня позиція така — ЗМІ багато вже писали про їхні проблеми, а що з того? Де зміни? І що робити далі? Розмова з журналістами справді тут не допоможе, бо це не їхня функція. Але іноді медійний шум та розголос змушують привертати увагу чиновників до проблем простих людей. Саме на це зараз сподіваються волонтерські організації, котрі взяли під своє крило переселенців, що увага ЗМІ та суспільства змусить Президента нарешті підписати довгостраждальний закон.
Закон про переселенців гарантує:
• Тимчасове житло на півроку
• Спрощену схему реєстрації місця проживання.
• Облік у Центрах зайнятості без трудових
• Відновлення соцвиплат і пенсій за місцем проживання.
• Право на продовження освіти
• Гарантовані місця в школах та дитсадочках.
• Створення єдиного реєстру переселенців і отримання такої довідки за один день
• Спрощений механізм реєстраційних дій для підприємців
