«Розвиток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами» — так називається проект партнерської програми TACIC. Його метою було забезпечення реалізації прав дітей з особливими потребами на рівний доступ до якісної освіти. Під час презентації програми йшлося про експериментальне включення до загальної системи освіти (так звані масові школи) дітей з особливими потребами. На рівні експерименту вийшли чудові результати. 78 дітей з порушеннями у психофізичному розвитку віком від 5 до 12 років змогли добре адаптуватися у 27-ми навчальних закладах, розташованих у семи областях України. Над досягненням такого ефекту попрацювало немало фахівців, які пройшли спеціальне навчання. Це педагоги, керівники навчальних закладів, представники громадських організацій. Основними ж дійовими особами експерименту виступали діти — 712 звичайних дітей прийняли до свого учнівського співтовариства 78 дітей із досить серйозними проблемами здоров’я. Експерти зазначають, що після року спільного навчання «особливі» діти почали на 30% частіше ініціювати спілкування з однолітками, а звичайні — на 45%. Обидві категорії дітей оволоділи мистецтвом самовираження, і експерти відзначили у них позитивні зміни у соціально- емоційній сфері. Здорові школярі внаслідок цього експерименту стали більш терплячими, дружелюбними, почали частіше виявляти взаємоповагу та співчуття. Їхні ж однолітки з відхиленнями у психофізичному розвитку істотно просунулися у розкритті свого творчого потенціалу, в освоєнні навчальних дисциплін, а також у фізичному розвитку.
Однак такі високі результати зовсім не означають блискавичного впровадження цієї програми у практику всіх загальноосвітніх шкіл країни. Програма не може бути прийнята ні як альтернативна, ні як варіативна в масштабах держави. Головна проблема — забезпечення дітей з відхиленнями у розвитку корекційним блоком, без якого їхнє перебування у так званих «масових» школах стає абсолютно безглуздим. Саме у забезпеченні корекційним блоком і полягає суть інтеграції.
Існує кілька форм інтеграції — повна, часткова, комбінована, коли дитина з особливими потребами перебуває у школі весь навчальний день, відвідує заняття вибірково або приходить тільки на позакласні заходи. Заступник директора Інституту спеціальної педагогіки В’ячеслав Засенко вважає, що потрібно експериментальним шляхом з’ясувати, у якій формі кожній із категорії дітей з проблемами у розвитку буде легше сприймати навчальний матеріал за умови забезпечення їм корекційного блоку. Забезпечити ж цей блок зовсім непросто. Для дітей з порушеннями опорно-рухового апарата треба змінювати звичну архітектуру загальноосвітніх шкіл — пандуси, туалети... Для тих, хто не чує, на уроці потрібні перекладачі, а для тих, хто не бачить, — підручники зі спеціальним шрифтом, які під загальноосвітні програми ніхто ще не створював, оскільки в інтернатах діти завжди навчалися за спеціальними програмами. При всьому цьому не треба забувати: поки що майже кожні десяті батьки здорової дитини проти навчання в одному класі з його чадом дитини з порушеннями у розвитку. А також те, що в «масових» школах немає додаткових ставок для дефектологів, соціальних працівників...
На сьогодні в Україні нараховується понад чотириста спеціальних шкіл-інтернатів, серед яких 239 інтернатів для дітей з порушеннями в розумовому розвитку, шість — для сліпих, 22 — для глухих, 29 — для дітей зі поганим зором і 27 — з поганим слухом. У цих спеціальних навчальних закладах навчається близько 70 тисяч дітей. А близько 60 тисяч дітей з порушеннями у розвитку сьогодні стихійно опинилися з волі батьків у школах для звичайних дітей. Адже далеко не кожну таку «особливу» дитину можна безболісно інтегрувати до середовища загальноосвітньої школи. Одних — не дозволить психофізичний розвиток, інших — індивідуальні особливості, а треті можуть виявитися соціально небезпечними в оточенні здорових однолітків.
Фахівці одноголосно стверджують, що модель інтегрованої освіти необхідно продовжувати розробляти і активно впроваджувати в життя. Мережа ж шкіл, готових приймати до колективу здорових дітей і дітей з непростими відхиленнями у здоров’ї, поступово розширятиметься. Подальшою метою проекту, на думку учасників презентації, має стати створення ресурсно-тренінгових центрів. Їхня роль полягатиме у поширенні кращого досвіду по всіх областях України.
