Глухуватий старий відкриває на дзвінок двері.
— Здрастуйте!
— Здрастуйте!
— Ви, чи що, потребуєте догляду?
— Що?!
— До смерті доглядати!
— А! Так! Так!
— Подивитися можна?!
— Чого?
— Квартиру! Адже міняємося!
— А я ніби не збирався.
— Не зрозумів? А забезпечена старість?
— А! Так! Так! Дивіться.
— Ну-с. Еге! Так! Старий будинок. Це добре.
— Старий! Старий!
— А вам, пробачте, скільки буде?
— Сімдесят вісім.
— Це добре!
— Що?
— Добре, кажу! Життя побачили. Воювали?
— Так! Так! Я у війну, чоловіче добрий, артилеристом був. Поранення маю!
— Поранення? Це добре. А здоров'я як?
— Спасибі, не скаржуся.
— Тю! Що значить — не скаржитеся! Напевно, це не підійде!
— Що!
— Не хворієте, чи що?
— У моєму віці, молодий чоловіче, це не хвороба, а стан. Само собою. Печінка болить. Серденько поболює. Поперек пострілює...
— А! Це добре!
— Що?
— Берегти треба здоров'я! Ну, та ми потурбуємося, можете не сумніватися.
— Тільки у мене умова!
— Яка?
— Щоб похорони мені за першим розрядом!..
— Само собою!! Можете не турбуватися.
— І щоб із музикою. Щоб військовий оркестр і салют із рушниць!
— Ну, ви утнули!
— Так, адже беріть до уваги мою житлоплощу плюс хвору печінку.
— Тільки оркестр. У вас сантехніку міняти треба.
— А печінка?
— Обіцяю вінки. Від міністерств і відомств.
— І щоб ордени на подушечках!
— Нагороди маєте?
— Аякже! Медаль «50-річчя 40-ї річниці».
— І все?!
— Так ось, щоб ви й потурбувалися. Щоб не менше п'яти штук!
— О! Ні! Не піде! У вас ось і стеля давно не білена...
— Гаразд! Три! Але врахуйте інфаркт.
— Та що ви одразу ж! З інфаркту й починали б. А то торгуєтесь, як базарна баба. А совість не замучить? Нагороди-то?
— А небіжчику байдуже! А людям приємно — таку людину втратили. Щоб ридали. Я вам ось що скажу. У нас тут на третьому поверсі одна живе, так вона за пару тисяч такий концерт закотить! О! Що ви! Минулого тижня інваліда з другого парадного ховали, вона так кричала, думали, її ховати збираються. Фахівець! Що ви! Сорок років у торгівлі.
— Це можна! Тільки вже ж і ви не затримуйте!
— Не сумнівайтеся! Печінка, серце... Знову ж, рани болять.
— А ми вам путівочку організуємо на все літо... на Київське водосховище.
— Це можна. Моє водосховище своє відіграло. Слухайте, молодий чоловіче, що я скажу! Якби ви мені організували, щоб з виїздом на гарматному лафеті... Не перебивайте! Не перебивайте! Я б знову вживати почав. При хворій печінці — вірний шанс.
— Е-е! Будинок без ліфта!.. Сантехніка!.. Стіни!..
— Можу в запій піти, якщо коштами підсобите...
— Ех! Де наша не пропадала! Квартира, батечку, дуже потрібна.
— То, може, прямо зараз і почнемо? Я б у магазин сюди-туди.
— Давай, батьку! Лафет, салют, оркестр! Все буде.
— І я про те ж! Помирати — так з музикою...
№203 23.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
