У жовтні в Києві було урочисто відзначено десятиріччя заснування в Україні Програми академічних обмінів ім. сенатора Фулбрайта, призначеної для сприяння контактам між українськими та американськими науковими закладами, науковцями, письменниками, соціологами та ін. За словами директора програми д-ра Марти Богачевської-Хомяк, «десять років — не такий уже й великий проміжок часу, однак бувають десятиріччя, які приносять такі зміни, що їх можна порівнювати зі століттями. Хоча небагато людей, яким прийшлося прожити такий період, можуть це зрозуміти. Для України останнє десятиріччя було періодом багатьох змін і можливостей, надзвичайно яскравих і драматичних. Багато можливостей Україною було втрачено, але багато з них — використано. Так, Програма ім. Фулбрайта стала ще однією ланкою, завдяки якій Україна прилучається до світової спільноти. Фулбрайт — це не просто засіб, який сприяє професійному росту. Найголовніше те, що програма намагається втілити майже ідеалізовану думку про науковця як громадянина Всесвіту, як про людину, яка намагається переступити часові й географічні межі свого існування, обновити свої погляди і сподівання, оцінити — де ти є серед інших людей і цінностей».
Фулбрайт — перша програма обмінів між двома країнами. Зараз кількість українсько-американських програм сягає десятка, серед них такі, наприклад, як «Шкільна програма обміну майбутніх лідерів», «Програма обміну студентами вищих навчальних закладів», «Програма стажування молодих викладачів», «Програма стипендій для аспірантів ім. Е. Маскі» та інші.
До речі, 18—22 листопада Посольство США в Україні традиційно відзначає тиждень міжнародної освіти. Організовуються різні «круглі столи», доповіді, дискусії, обмін досвідом участі у програмах. Відбудеться також телеміст Україна—США: з одного боку будуть українці — випускники наших програм, з другого — студенти штату Колорадо. Участь у телемості (з тiєї сторони океану) візьме також конгресмен від штату Колорадо Боб Шейфер. Він є одним із співголів Парламентської групи конгресменів, яка працює для зміцнення стратегічного партнерства між США та Україною.
Сьогодні ми подаємо розмову з пані Мартою Переймою, заступником аташе з питань культури Посольства США в Україні, яка відповідає за виконання гуманітарних та освітянських програм обміну Україна—США, що фінансуються Держдепартаментом.
— Шановна п. Марто, чи не могли б ви змалювати загальну картину того, на що спрямовані програми обміну.
— В Україні впроваджено широкий діапазон освітніх програм обміну — для школярів-старшокласників, для студентів, аспірантів, для професорів, учителів, а також для директорів шкіл та науковців, які бажають підвищити свою кваліфікацію у США. Всі наші програми спрямовані на розвиток гуманітарних та суспільних, а не технічних та фундаментальних наук. Ми багато над цим думали і вибрали те, що найбільш пов’язане з розбудовою громадянського суспільства. І тому зробили акцент саме на цих галузях. Хоча розуміємо, що не тільки там існує велика потреба у подібних програмах обмінів.
Нашими стипендіатами було чимало відомих людей — Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Ярослав Ісаєвич, Микола Рябчук, які користуються неабиякою популярністю в Штатах, та ін. Антоніна Березовенко, повернувшись до України, отримала запрошення від Колумбійського університету і тепер викладає там українську мову та політику мови, а Ігор Острозький — фізику у Флоридському університеті. Часто запрошують на міжнародні конференції наших випускників, наприклад, Наталю Висоцьку, Ольгу Воробйову, Олексія Гараня, Ярослава Грицака, Тамару Денисову, Світлану Жаботинську та багатьох інших. За нашою програмою саме зараз поїхав до США президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький; там він реалізує важливий проект — збирає матеріали і пише книгу про фінансування вищих навчальних закладів, вивчаючи американський досвід. Хочу наголосити, що він поїхав не тому, що є президентом університету, а тому, що має прекрасний проект роботи в Америці, успішно пройшов співбесіду і гарно володіє англійською мовою.
Зауважу, що на підтримку наших десяти освітніх програм Конгрес Сполучених Штатів щороку виділяє приблизно 25 мільйонів доларів. За роки незалежності, тобто за останні 10 років, за різними програмами у США побувало 25 тисяч українців, зокрема за освітніми програмами — 10 тисяч осіб (є ще програми бізнесові, військові, галузевих керівників тощо). Так, минулого року 3100 українських громадян поїхало до США за нашими програмами. Цими даними дуже пишається наш посол п. Паскуаль.
— Як можна стати учасником обміну між Україною та США за допомогою ваших програм?
— Програми обміну передбачають відкриту, але складну і багатоступеневу процедуру відбору претендентів в умовах конкурсу. Анкети, які заповнюють кандидати, включають не тільки сухі біографічні дані, а, насамперед, чітке визначення мети поїздки до Штатів, іншими словами — тiєї суспільно значущої роботи, яка має бути там виконана.
Найбільш важливим запитанням до людини, яка хоче поїхати до США, завжди є: «У чому полягає ваш проект перебування в Штатах? Чим ви будете займатися в навчальних чи дослідницьких закладах Америки? І яка користь буде від нових, отриманих вами за кордоном навичок для розвитку не тільки української науки, а й громадянського суспільства?» Ми дуже зацікавлені у тому, щоб ті кращі представники вашого народу, яких ми так старанно відбираємо, обов’язково поверталися додому і тут працювали для своєї країни.
Остаточне рішення щодо того, хто є переможцем конкурсу — на основі анкет, результатів співбесіди та наших рекомендацій — робиться у Вашингтоні, у Бюро в справах освіти та культури Держдепартаменту за участю партнерських організацій та університетів чи закладів, де будуть займатися українці.
— Тільки завдяки згаданим вище програмам українець може поїхати на навчання до того чи іншого американського навчально-наукового закладу?
— Ні, це не так. Ще одним виміром нашої діяльності є підтримка безкоштовних консультативних центрів для студентів і науковців, які бажають поїхати навчатися чи стажуватися, чи захищати наукові ступені в США. В центрах кожен може отримати повну інформацію не тільки про наші програми, але й про ті програми і стипендії, які надаються американськими університетами, і звернутися безпосередньо до обраного навчального закладу. Центри гарно обладнані — інтернет, довідкові матеріали про ті американські університети, які надають гранти іноземним студентам. Наші університети, як правило, дуже зацікавлені у тому, щоб мати міжнародних студентів. Цього року до Америки поїхало 420 осіб.
— Чи цікавитеся ви науковою, професійною долею своїх випускників — тих, хто повернувся зi США?
— Так. Ми намагаємося продовжити співпрацю з тими людьми, які стажувалися в США і повернулися додому. Бо добре усвідомлюємо — доки не буде тієї критичної маси людей, які розуміють, що таке демократія, які готові сприяти її розвитку своєю роботою, вельми важко буде просувати політичні, економічні, освітянські та інші реформи. Форми співпраці різні. Зокрема, ми надаємо гранти своїм випускникам задля того, щоб вони могли брати активну участь у різних наукових заходах, конференціях в Україні та за її межами, сприяючи тим установленню наукових зв’язків українців в Європі і в Штатах.
— Наскільки складно відібрати для наукового обміну дійсно достойних людей?
— Це одна з найскладніших проблем. По-перше, ми намагаємося забезпечити широкий діапазон кандидатів. Наші колеги з партнерських організацій, які адмініструють ці програми (Офіс ім. Фулбрайта, Американські ради з міжнародної освіти та Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів IREX), роз’їжджають по всій Україні, зустрічаються з науковцями, студентами, школярами та їхніми батьками і розповідають про свої програми. Серед тих, які уклали найкращий проект для своїх американських занять, відбираються кандидати на співбесіду. Часто, однак, до співбесіди не доходить — деякі люди не розуміють наших вимог, того, якою необхідною є для нас налаштованість кандидата на важливу для українського суспільства працю. Серед таких претендентів зустрічаються люди з великим професійним стажем. Це для нас трохи дивно.
Мені неприємно згадувати, але бувають випадки, коли людина не тільки не заповнює анкету власноручно, але навіть не читає її, зокрема, не знайомиться з тим проектом, який вона нібито збирається реалізувати в США. Така зухвалість. Комісія беззастережно відмітає таких людей. До речі, до складу комісій, які провадять співбесіди, входять не тільки американські спеціалісти, але також українські, зокрема, наші випускники. Для проведення співбесід з півфіналістами деяких програм запрошуємо представників з Міністерства освіти та науки. Ми зобов’язані забезпечити прозорість і відкритість відбору.
— Наскільки важливим є знання англійської мови для претендентів на поїздку до США?
— Для всіх наших програм, окрім однієї, абітурієнт повинен вільно володіти англійською мовою як усною, так і письмовою. Адже немає сенсу їхати до Сполучених Штатів на навчання, не володіючи мовою. Майже всі вони перевіряються тестом ТОЕФЛ. Тільки одна програма не вимагає знання англійської — це програма для директорів середніх шкіл. Започаткували її ми з тiєю метою, аби робота вчителів історії та суспільних наук, що повернулися з США, належним чином підтримувалася директорами. Відбираємо гарних директорів — таких, яких рекомендують вчителі, учні, а також випускники наших програм.
До речі, про англійську мову. Україна зробила європейський вибір, поступово входить в міжнародну спільноту, і англійська мова конче необхідна для багатьох людей різних спеціальностей. Тому при Києво-Могилянській академії працює Ресурсний центр для вчителів англійської мови, який фінансується Відділом преси, освіти та культури Посольства США. Там вчителі безкоштовно користуються найсучаснішою літературою і обладнанням, а також мають нагоду щотижня брати участь у семінарах, тренінгах, які проводяться спеціалістами, носіями мови (в Україні працює сім таких спеціалістів-американців). Деякі вчителі їдуть здалеку цілу ніч, аби взяти участь у роботі Центру.
— Ми весь час говоримо про обмін, але досі не торкнулися американців.
— Так, є й друга мета заходу — забезпечити американцям можливість спілкуватися з українцями, більше узнавати про людей та про країну, з якої вони приїхали. Відомо, що сьогодні американці не дуже добре поінформовані про Україну. Якщо запитати пересічного американця, то, як правило, він знає тільки про Чорнобиль та про корупцію в уряді. А через наші програми американці мають нагоду познайомитися з новою Україною, з її кращими людьми.
Американці також приїжджають до України, зокрема американські вчителі історії; тут вони працюють в українських школах різних регіонів, в містах і містечках, спілкуються з колегами, батьками своїх учнів, з громадськістю. Багато хто з них потім твердить, що перебування в Україні вплинуло на їхній світогляд, змінило погляди на власні домашні проблеми. Згадаю одного з них, який казав: «Мені 50 років, але я ніколи не думав, що в моєму житті ще буде такий момент, який змінює життя — побачивши, як живуть інші люди, українці, я тепер інакше дивлюся на світ. Їхні проблеми і турботи подібні нашим, але вони мають набагато менше засобів для їх вирішення. Однак дають собі неабияку раду з тим, що мають. Це стосується, зокрема, вчителів, які працюють без належного забезпечення навчального процесу комп’ютерами, приладами, книгами. Вони стали для мене зразком і доказом того, що людина навіть у дуже важких умовах може процвітати у своїй діяльності. Скільки дають своїм учням ці вчителі! Попасти сюди в країну для мене було честю». Цікаво, що чимало американців, побувавши один раз в Україні, шукають нагоди приїхати знову — як викладачі, консультанти тощо.
— У програми обміну вкладаються чималі гроші американських платників податків. Як оцінюється ефективність програм?
— Гроші, які США вкладає в освіту України, надаються Конгресом, тобто дійсно платниками податків. Тому наше ставлення до них обережне. До України часто приїжджають різні комісії — дають оцінки нашій діяльності, шукають прояви її ефективності, її впливу на формування громадянського суспільства в Україна. Українці можуть цього не помічати, але життя, освіта в країні змінюється на очах, створюються недержавні організації, втілюються нові методи навчання. Певною мірою це є результат праці наших випускників. Їхні досягнення ми фіксуємо й щорічно передаємо до Штатів — захищаємо той бюджет, яким живуть наші програми.
— Скільки років постійно ви, пані Марто, живете в Україні? Чи помічаєте певні зміни в житті країні?
— Я живу тут недовго — три з половиною роки. Хоча приїжджала до України ще 1975 року. З того часу тут відбулися колосальні зміни. Багато зрушень і за останні роки. Я знаю, що є багато людей, для яких ці зміни дуже важкі й болючі — ми це бачимо на кожному кроці. Але, з другого боку, я щаслива, що маю нагоду працювати саме з такими програмами і такими людьми, які роблять нове і необхідне для країни, сприяють фундаментальним змінам, що відбуваються. Хоча багато хто з українців цих змін не помічає.
P.S. П. Марта Перейма народилася в США, в Баффало, де опинилися її батьки-українці після Другої світової війни. З дитинства вона дуже чітко усвідомлювала своє національне походження, те, що веде подвійне життя — ходила, як усі, до загальної американської школи, а в суботу — до української Рідної школи. Брала участь в українській молодіжній організації «Пласт». У Баффало отримала освіту, здобула титул бакалавра з політичних наук, потім переїхала до Канади (Оттава), де набула ступінь магістра. Темою магістерської праці були церковно-державні відносини в Східній Європі, зокрема проблеми Греко-католицької церкви. Керівником наукової роботи п. Марти був відомий учений Богдан Боцюрків, нині покійний, чим вона й досі гордиться. Марта залишилася пластункою — очолювала літні табори для пластунів у різних країнах. Закінчивши освіту, кілька років працювала в Радянському Союзі на різних американських виставках і мала нагоду побувати в багатьох українських містах. Зараз працює в Посольстві США в Україні.
