Репортаж Інни Лиховид «Ода каштанам» змусив мене негайно відреагувати на нього.
Каштани досить розповсюджені в європейських містах, де вони ростуть переважно в парках. Минулого літа дуже зраділа, побачивши їх на вулицях Валенсії, де всі парки й зелені насадження на вулицях перебувають в ідеальному стані, причому доглядають за ними українські заробітчани. Зараз на сході Європи каштани стали потерпати від розповсюдження каштанової молі, яка спричинює засихання листків у середині літа, хоча дерева від цього не гинуть. Каштанова міль швидко просувається у східному напрямку: так, кілька років тому я вперше побачила її прояви у Кракові, через рік вже у Львові, а тепер жовті плями з’явилися й на київських каштанах. Проте в Києві про цю міль заговорили набагато раніше, щоб виправдати загибель каштанів, яку раніше пояснювали забруденнням повітря вихлопнимии газами.
Через ЗМІ киян переконують, нібито вилікувати постраждале від молі дерево можна лише шляхом 20 ін’єкцій у нього якогось препарата, кожна з яких коштує 7 дол. Як альтернатива цьому висувається ідея заміни каштанів на інші породи дерев, зокрема екзотичні, такі як магнолія і навіть гінкго білоба (Ginkgo biloba) — голонасінна листопадна дводомна рослина. Це реліктове дерево родом з Китаю, і в нас його можна побачити в ботанічних садах, росте дуже повільно, і лише в 20-річному віці його жіночі екземпляри утворюють схожі на сливу жовті плоди, м’яка оболонка яких сильно смердить. Саджанці цих екзотів коштують дуже дорого, і все це разом доводить абсурдність такої ідеї.
Замість витрачання часу й коштів на фантастичні «прожекти», треба сконцентрувати увагу на проблемі посилення стійкості саме кінських каштанів до негативних факторів. При цьому слід зрозуміти, що основну небезпеку для збереження рослинності на київських вулицях являє штучне засолення ѓрунту, до якого каштани виявилися винятково чутливими, що призводить до їхнього незворотнього засихання. Поява молі, дія якої для них не є смертельною, лише поглибила цю проблему. Київська адміністрація щорічно закуповує величезну кількість солі, яку взимку щоночі щедро розкидають по вулицях замість безпечного і значно дешевшого піску. У шкідливості солі легко переконатися, побачивши, що стан каштанів у дворах, палісадниках і на пагорбах є набагато кращим, ніж на тротуарах, незважаючи на однакову якість повітря й доступиність для молі.
Як біохімік, що досліджує рослинні об’єкти, я маю пояснити, що рослини потерпають від будь-яких солей, оскільки висока концентрація будь-яких іонів порушує в них іонний баланс. При цьому натрій, який є головним катіоном звичайної кухонної солі, а також солей, що засолюють грунти, є токсичним для всіх рослинних організмів, на відміну від тваринних, для яких він є життєво необхідним елементом. Лише невелика група рослин досить непривабливого вигляду пристосувалася до існування на солончаках, обмежуючи транспортування солей у клітини молодих тканин. Посилення солестійкості рослин зараз є однією з головних проблем світового агровиробництва.
На жаль, каштани виявилися дуже солечутливими з-поміж порід дерев, причому заміна натрієвих солей на солі з іншим катіоном не може суттєво покращити їхній стан. Радикально вирішити проблему стійкості каштанів до засолення ѓрунту, укусів молі або інших стресових чинників можна лише за допомогою їхніх генетично модифікованих форм, що містять відповідні чужорідні гени. Проте створення таких форм потребуватиме значного наукового пошуку, часу, а також великих коштів, які міг би надати хіба що якийсь мільярдер-каштанолюб. Проте існує набагато простіший і дешевший вихід з цієї ситуації — за допомогою препаратів із властивостями інсектицидів, які знищують шкідників, або адаптогенів, які посилюють стійкість рослин до дії негативних чинників.
Ще не так давно в теплу пору дерева на київських вулицях кілька разів за сезон скроплювали вночі інсектицидами, заздалегідь попереджаючи мешканців будинків, які зачиняли вікна. Але від цього чомусь відмовилися. У моєму науковому колективі, який працює в Інституті ботаніки ім. М. Г. Холодного НАНУ, розроблено спосіб вирощування на засолених грунтах кукурудзи, яка є найбільш солечутливим злаком. Цього вдалося досягти, зокрема, за допомогою дешевого і практично нетоксичного препарата «Метіур», синтезованого в Інституті біоорганічної хімії НАНУ. На жаль, моя пропозиція випробувати цей препарат на каштанах чомусь не зацікавила відповідні структури київської адміністрації, можливо тому, що постійна закупівля саджанців для заміни засохлих каштанів є комусь вигідною. Необхідно також зайнятися розробкою інших нешкідливих способів для боротьби з обледенінням поверхні доріг.
Якщо нещасні каштани продовжать гинути, то наступні покоління киян знатимуть про них лише з пісень та старих фотознімків. Поки що вони ще маскують вади київської забудови, де зникають останні пам’ятки архітектури. А їхня втрата позбавить Київ чарівності, яка досі приваблює тисячі туристів. Києву загрожує перетворення на нецікаве провінційне місто, у чому будуть винні також його мешканці, які не здатні об’єднатися для захисту міста.
