На минулому тижні юні представники національних співтовариств і земляцтв Києва взяли участь у конкурсі «Квітни, мово, зірнице слова», де змагалися за найкраще володіння українською мовою, а також демонстрували знання мови того народу, з яким їх пов’язує сімейний родовід. Такий конкурс у Києві за традицією присвячувався річниці Всенародного референдуму на підтвердження Акту незалежності України. З ініціативою організувати таке дійство шість років тому виступила Державна бібліотека для юнацтва. Цього разу, за традицією, молодь виступала в яскравих національних костюмах, декламувала вірші й виконувала пісні українською та рідною мовами. Директор (одної з декількох у Києві) вірменської недільної школи, ім. Месропа Маштоца Каріне Тумасівна Тумагаян сказала «Дню»: «Організації таких заходів в Україні зближують національності, допомагають долати мовний бар’єр. Я вважаю, що, живучи в Україні, оволодіти українською мовою — наш обов’язок. Подібні конкурси стимулюють у дітей бажання її вивчати. Чим більше мов ми будемо знати, тим упевненіше почуватимемося в цьому житті. Ми — вірмени, курди, німці, естонці, росіяни — сьогодні продемонстрували, що ми також частина українського народу, громадяни однієї єдиної й неподільної країни. Я була на Майдані. Там люди відстоюють не конкретного президента, вони відстоюють правду, а це означає, що вони відстоюють нас. Мені було дуже приємно (я це як філолог можу стверджувати), що учасники конкурсу українською мовою говорили чистіше, ніж своєю рідною. Це свідчить про те, що мовний бар’єр вони вже подолали й українська мова для них стала рідною. Я навіть зіткнулася з тим, що на уроках вірменської мови діти легше й швидше сприймають аналогії та приклади з української мови, ніж з російської. Нам дуже потрібні такі конкурси не лише в масштабі одного міста, а й усієї країни. Це згуртовує молодь усіх національностей, консолідуючи українську націю і зміцнюючи суверенітет держави».
Про те, що багато представників різних національностей назавжди поєднали своє життя з українською землею, говорило багато учасників конкурсу. Наприклад, Тетяна Кан, кореянка за походженням, у свої 14 років своє майбутнє пов’язує з Україною й дуже хоче стати хорошою співачкою. На конкурсі вона напрочуд проникливо виконала популярну пісню «Лебедина вірність» українською мовою, за що була удостоєна диплома першого ступеня.
Заступник начальника Управління у справах національностей і міграції КМДА Володимир Горовий підкреслив, що цього року в конкурсі з’явилася новинка — реферат українською мовою з історії створення національного співтовариства в Києві. Він сказав, що у зв’язку зі складною ситуацією в країні цього року не змогли взяти участь усі бажаючі, оскільки багато студентів були в цей час на Майдані. До речі, в столиці України живуть представники 135 національностей. Нараховується 62 національні громадські організації, які мають міський статус і більш як сто — з всеукраїнським і міжнародним статусом.
Наталя Терес, доцент кафедри української історії етнополітики, сказала «Дню»: «Україна має найдемократичніше законодавство у сфері національних відносин. Зверніть увагу на те, що росіяни протягом 15—20 років не порушували російське питання в Україні. А їх у нас 11 мільйонів, з яких 60% народилися в Україні. Російський чинник сьогодні у нас не спрацював, навіть за тих умов, що було обіцяне подвійне громадянство й статус російської мови як другої державної. Росіяни, які живуть в Україні, цінять її як державу, тому вони не піддалися на провокації. Просто представники різних етнічних груп відчувають, що вони потрібні Україні. Усі національні співтовариства в нашій країні — це містки до інших держав. Але українська політика має бути ще зваженішою щодо національних співтовариств. Наприклад, фінансові витрати на організацію мовного конкурсу зовсім невеликі, а емоційну віддачу важко переоцінити», — вважає Н. Терес.
