Кожне видання живе за своїми законами й виконує свою, висловлюючись піднесено, місію. Хтось заявляє про бажання працювати в ім’я націоформування, хтось переслідує просвітницькі цілі, а «Факты» вже протягом 10 років розповідають про життя — таке, яким воно є. Дехто вважає це негідним, вписуючи газету в розряд «жовтої» преси. Хоча, мабуть, насправді має рацію читач, який уже протягом десятиріччя «за» «Факти», як кажуть, голосує своїми грішми. Про те, в чому полягає запорука стабільної популярності газети — наша розмова з головним редактором «Фактов» — Олександром Швецем.
— «Фактам» — 10 років, наклад газети — понад 700 тисяч примірників. Як вам вдається утримувати свого читача?
— Потрібно любити й поважати читача так само як себе. Потрібно постійно про це думати. Так само як, хочемо ми того чи ні, ми постійно думаємо про себе й про своїх рідних і близьких. Бо так влаштована людина: вона постійно думає, чи зручно їй, чи все гаразд із його рідними, чи не голодна його дитина і як вона зараз. Точно так само потрібно постійно думати про читача, потрібно проживати своє життя разом із читачем, думаючи про те, якими проблемами він зараз живе. І весь час перевіряти це на собі, бо читач — це така ж людина як і ми з вами, він живе такими ж проблемами і йому так само боляче, коли рушиться будинок чи хворіє його дитина. Йому так само страшно, коли відбуваються політичні потрясіння. І коли ви постійно про нього думаєте, і не один раз у вигляді добродійності чи до якогось свята, а коли ви робите це постійно й живете цим, то читач не може цього не відчувати. Кожну верстку ми дивимося з погляду зручності для читача — щоб його не дратувало що-небудь у зовнішньому вигляді газети чи некоректність наших кореспондентів щодо тих, кого він може поважати. Некоректності, а тим більше грубості не повинно бути взагалі ніколи і ні за яких обставин. Це ображає й нас самих, і наших читачів. Для когось ці речі можуть здатися дрібницями, на які не варто звертати увагу в журналістській та редакторській роботі. Для мене це не дрібниці, а основоположні принципи роботи з читачем. Він це відчуває й цінує. Тому нам стільки років і, мабуть, тому нам вдається втримати свого читача.
— Яким ви взагалі бачите свого читача? Що він, на вашу думку, цінує в газеті «Факты»?
— Почасти я вже відповів на це запитання. Те, про що я говорив вище — це те, що він відчуває на рівні підсвідомості. Зручність у формі подачі, в інтонації, в коректності опису тих чи інших подій — це так чи інакше робить прочитання газети комфортним. Професіонально він, можливо, і не здатний дати цьому оцінку, але він цей комфорт відчуває в газеті, яка відповідає його прагненням, відчуттям, світовідчуванням з приводу того, що відбувається у нас в країні і в світі. Це приваблює його в газеті і цінує він саме це. Ось, наприклад, за яким принципом створюються центральні матеріали, що є стрижнем газети. Це життєві історії, дуже характерні для життя наших людей, характерні для того, що найбільше в той чи інший момент їх непокоїть. Ці життєві історії — як документальні телесеріали з реальними, не вигаданими, героями, які живуть серед нас і живуть нашими проблемами та бідами. Герої, яким можна реально допомогти, бо вони прямо тут, поруч — у нашому місті чи в сусідньому. І від того, чи зможемо ми відреагувати на їхню біду й допомогти, залежить життя їхніх дітей, родин. І коли читач допомагає цим людям, він бачить результат і те, як змінюються їхні долі прямо в нього на очах. Іноді він навіть може спостерігати ці життєві серіали з його ж участю. Це дуже міцно прив’язує читача до газети. Я це знаю по собі, за своїми знайомими — починаючи від колег у колективі, до дуже далеких знайомих, які беруть участь у долі наших героїв. Спочатку вони з’ясовують їхні координати, що їм потрібно і яким чином це передати. А потім розповідають про свої враження, про те, як вони комусь допомогли і про те, як змінюється до кращого життя цього героя. Це ж настільки здорово! Наші читачі починають розуміти, що не можна жити лише власними бідами. Ми газета масова, ми голослівно не закликаємо допомогти всьому світові, бо всьому світові допомогти неможливо. Допоможіть тому, кому можна допомогти. І нехай сьогодні це буде одна людина, а завтра — інша. Ось тоді ми щось зможемо змінити в нашому житті і, за великим рахунком, у житті нашої країни.
Наша газета по-житейському зорієнтована, але, окрім цього, ще й соціально і політично, але ми не можемо розмірковувати всерйоз про політику, бо для цього існують серйозні суспільно-політичні видання. Такі як вельми шанована мною газета «День», із головним редактором Ларисою Івшиною, з якою я давно знайомий і товаришую. Ми не робимо ставку на чітку соціальну чи політичну визначеність, ця визначеність скоріше життєво- проблемна.
— Декілька років тому ви були гостем «Дня» і говорили про тонкощі масової журналістики. А де межа між масовою та «жовтою» пресою. І як «Фактам» вдається балансувати на ній?
— Я не дуже люблю анекдоти, але в нашій газеті анекдоти виходять на останній шпальті і я сам їх добираю. Бо не кожному дано відчути грань. Я люблю слухати добрі анекдоти. Щоправда, я не вмію їх добре розповідати, бо для цього потрібен талант. Є анекдоти добрі, а є вульгарні. Саме в цьому і полягає різниця. Одні анекдоти ви сприймаєте нормально. Інші — не сприймаєте взагалі, бо там бувають мати-перемати, хамство, про яке неможливо говорити в присутності жінок та інтелігентних чоловіків. Ось моя відповідь. Можна говорити про все, окрім того, що є негідним стосовного того, хто говорить. Не можна припускатися хамства, підглядання через шпарку замка. Та й узагалі підглядати не можна. Якщо цих «заповідей» дотримано, то значить це доброчесна газета, якою я вважаю газету «Факты». А якщо періодично чи системно їх не дотримуються, значить це непорядна газета. Дуже часто жовта преса припускається того, чого ми, масове видання, допустити не можемо.
— Тобто ви класифікуєте своє видання як масове? — Масова доброчесна газета.
— У тому ж інтерв’ю для «Дня» ви говорили про те, що головне для редактора — це читацький попит і комерційний успіх. Невже це — єдині стовпи, на яких має бути побудоване якісне видання?
— Звичайно ж, ні. Читацький попит — це як фасадна частина цих стовпів. Бо це кінцевий результат того, про що я говорив, відповідаючи на попередні запитання. Стовпи якісної журналістики — це професіоналізм і порядність тих, хто робить видання. Для мене це два поняття, що визначають якісну журналістику. Якщо є і те і інше, то якісний продукт завжди може бути створено — раніше чи пізніше.
— У вас досить конкурентів. Так, газета «Сегодня» керується схожою з вашою концепцією. У чому унікальність «Фактов», висловлюючись мовою маркетингу, унікальна торговельна пропозиція, яка забезпечує стабільно високий тираж і прихильність читачів?
— Ми — газета відмінна. Від інших. А наша відмінність, у тому числі від інших масових видань, у тому, що, окрім освітлення всіх інших питань, які в більшій чи меншій мірі можуть цікавити читача, у нас є стрижень. І стрижнем є ті самі життєві історії. Вони не вигадані, не відірвані від нашого часу, не відірвані від нашого з вами життя. Це історії з найболючіших точок нашого життя. Розповіді про те, як людина потрапляє в характерну для нашого буття непросту життєву ситуацію і як знаходить із неї вихід. Це стосується не лише хвороб, трагедій на дорогах, шахрайства та інших речей. Резонансність основних наших матеріалів побудовано на специфічних принципах: це резонансно цікаві матеріали та резонансно корисні, такі, з яких може мати урок кожен читач.
— А ідеальний кореспондент «Фактов» — яким він має бути?
— Ідеальних людей не буває. Немає й ідеальних кореспондентів, редакторів і ідеальної газети також немає. Максимально відповідний для концепції нашої газети журналіст — це той, який дотримується наших принципів, творчої концепції нашого видання, коли в основі публікації лежить резонансний факт, відновлений для читача вустами героїв, свідків цієї резонансної історії, експертів і журналіста. Пересічний зразковий, ідеальний журналіст «Фактов» дотримується цього підходу і є порядним професіоналом. У принципі, близькими до цього образу є дуже багато моїх колег, але ідеальних — немає.
— Якою ви вбачаєте стратегію розвитку газети надалі? Чи змінюватиметься концепція, рубрики, верстка, чи «Факты» залишаться «Фактами»?
— Кардинально не змінюватиметься. Буквально днями змінила свій вигляд газета «Україна молода». Добра, професійна газета, вона так змінилася зовні, що я не можу до цього звикнути. Можливо, згодом її читач до неї звикне, але я не прихильник кардинальних змін. Я б не хотів, щоб кардинально змінювалася газета «День». Я звик до неї такої, якою вона є, я ціную її такою і тримаюся за неї таку. Точно так само мені здається, що «Факти» склалися. Вам подобається «український» хліб? Мені він подобається з дитинства. Він мені подобається ще й тому, що він однієї і тієї ж форми, одного й того ж кольору, одного й того ж смаку, одного й того ж запаху. Я не хочу, щоб він через якийсь час вийшов у іншому кольорі та в квадратному вигляді, з іншим запахом. Тоді я зміню свій смак і перейду на що-небудь інше. Мені подобається він такий, яким я його знаю, живучи в Києві все своє життя. Головне в хлібі — щоб він був свіжим. Те ж саме з газетою. Якщо вона сподобалася читачеві і багато років він любить її такою, то головне в ній для читача — щоб вона була свіжою.
