Один із політв’язнів Кремля, український громадський та політичний діяч, член партії УНА-УНСО Микола Карпюк уже п’ятий рік відбуває покарання в російських тюрмах за сфабрикованими звинуваченнями «у злочинах проти федеральних військ, скоєних під час першої чеченської війни». Нагадаємо, у цій справі Микола Карпюк проходить з ще одним затриманим українцем — істориком та журналістом Станіславом Клихом. Спершу вони відбували покарання у місті Грозний, тепер Станіслав Клих у Верхньоуральській в’язниці в Челябінській області, а Микола Карпюк — у Володимирському централі.
Нещодавно омбудсмен України Людмила Денісова мала зустрітися з Миколою Карпюком, проте їй не вдалося цього зробити. За словами Людмили Денісової, як омбудсмена її не допустили, тому що не надійшли відповідні документи, а як приватну особу, бо завершився час подання заяви. У той час акції на підтримку в’язнів Кремля продовжуються.
Про сьогоднішню ситуацію Миколи Карпюка та його справу говоримо із дружиною Оленою Карпюк.
— Що скажете щодо візиту омбудсмена, що не відбувся? Як взагалі з зустрічами?
— Взагалі, як бачимо, зустрічі не відбуваються через низку чинників. Нашого омбудсмена Кремль не допускає до політв’язнів, ведучи демонстративну гру проти України. І цю нецивілізовану позицію вони демонструють світові, показують сутність свого дипломатичного лиця.
А щодо зустрічей із Миколою, то вони регулярно відбуваються. Консул України Геннадій Брескаленко постійно потрапляє туди — раз на місяць їде. З тим у нас, на щастя, проблем немає. Дуже завдячую нашому консулу за його дієвість і активну співпрацю із нами. Він постійно телефонує, розповідає новини, різні нюанси щодо умов. Ми знаємо усю необхідну інформацію про стан здоров’я Миколи, його ситуацію в цілому.
— У деяких політв’язнів уже були зустрічі з родиною, інші зустрічі — анонсуються. Вам щось кажуть щодо можливості побачення?
— По-перше, Микола відбуває покарання в суворому режимі — передбачені одні заборони і навіть передачі не дозволені. Хоча нещодавно в їхньому законодавстві щось змінилось у цьому питанні. Але навіть якщо побачення будуть дозволені — я в Росію не поїду — Микола заборонив їхати туди за будь-яких обставин.
— Як ви оцінюєте ефективність роботи щодо вашої ситуації омбудсмена, громадськості та правоохоронних органів? Хто реально бореться?
— Я, звичайно, не можу знати усіх деталей роботи з визволення, що ведеться, але можу сказати, що дуже хочу вірити, що всі інституції роблять усе необхідне і можливе для того, щоб сприяти просуванню справи вперед і що боротьба ведеться. Щодо перелічених структур... Омбудсмена, як на мене, найбільше потребують ті, хто сьогодні під слідством. Це вагомо. Про ситуацію ми і так дізнаємось через консула, і він тримає ситуацію під контролем. Також хочу відзначити роботу адвоката Іллі Новікова, який, незважаючи на те що судовий процес закінчився, підтримує і всіляко допомагає. Хоча до адвоката Докки Іцлаєва, який був у нас на початковому етапі, теж претензій немає. Він досі підтримує Миколу. З ними нам, безперечно, пощастило. Громадськість, думаю, має все активніше включатись, показувати свою позицію і висловлювати різними методами підтримку. Це може дуже змінювати перебіг справ. Та й для політв’язня, безумовно, важливо знати, що держава і громадяни відстоюють його.
Обіцянками ніхто не годує, що, може, й добре. Бо за такий довготривалий час накопичується втома і зневіра через нереалізованість якихось дій, про які раніше йшлося. Найважливіше — чути конкретні слова щодо подальших дій з визволення і бачити їхнє втілення. До прикладу, під час круглого столу з Президентом бракувало предметної дискусії щодо справ політв’язнів. І хотілось б індивідуального підходу до кожного зокрема, а не загалом. Тому що це окремі історії, за ними — люди та їхні родини, що постраждали і потребують допомоги. Це слід враховувати.
— Коли був обмін полоненими, надія була?
— Так, тоді у мене були сподівання, що Миколу звільнять. І дуже важко після цього, коли надієшся, а воно не справджується. Тоді, напевно, родинам усіх політв’язнів було дуже непросто. Взагалі доводиться абстрагуватись від емоційних моментів, щоб мати силу йти далі.
— Що сьогодні каже адвокат: на що можна сподіватися?
— Річ у тім, що ми пройшли вже всі інстанції по апеляціях. Після вироку подавали апеляцію у Верховний Суд, але її не задовольнили. Тепер нас врятує тільки обмін. Тому що в екстрадиції теж відмовили. Якщо відмовили в екстрадиції, обмін може бути і шляхом помилування, чи за допомогою інших механізмів, які вони застосують. Знаю точно: треба всі методи, які є, використати. У тому числі — привернення уваги до політв’язнів міжнародної спільноти, виводячи все більше проблему в публічну площину. Ми не можемо знати, що саме нам допоможе, але треба безальтернативно і безупинно діяти, щоб досягти бажаного результату.
— Пан Микола передає вам листи, послання через консула?
— Так, Микола передає нам листи поштою. Вітає з усіма святами. Про свою ситуацію він взагалі не пише. Можливо, не хоче передавати свій відчай нам... Про плани теж нічого немає. Часто згадує минулі моменти, аналізує те, що читав.
— Як вдається триматись сьогодні, не опускати руки? Що важливо для родин українських політв’язнів?
— Звісно, не дає опускати руки розуміння, що потрібно жити, робити щось з тою реальністю, яка є. Слід боротися, попри все. Це показував своїм прикладом Микола і маємо слідувати цьому. Тішить, що він — дуже сильна людина і гідно це переносить. А ми маємо боротися і пам’ятати, що колись погане закінчиться. Тому тримаємось і віримо, що все буде добре.
