Український антикваріат стає все привабливішим. У іншому випадку чим тоді пояснити той факт, що спроби вивести його за межі країни стають дедалі частішими. Наприклад, не встигли ще забути про рекорд американця українського походження, який намагався вивезти в США 367 ікон, — так знову подія! Днями співробітники Головного управління з боротьби з організованою злочинністю МВС разом з угорськими колегами викрили канал незаконного переміщення предметів антикваріату через державний кордон України з метою подальшого продажу в країнах Західної Європи. При спробі перетину угорсько-австрійського кордону співробітники правоохоронних органів затримали організатора злочинної групи. У нього вилучили 50 антикварних речей, серед них масляні лампи та пряжки готського періоду. Окрім того, в квартирі в Будапешті було знайдено понад тисячу антикварних речей.
ЗАМІСТЬ ІНСТРУКЦІЇ ПОРАДИ МАРГАРЕТ ТЕТЧЕР
Як повідомив «Дню» начальник інформаційно-аналітичного відділу Бориспільської митниці Віталій Майоров, у 2003 році Державною митною службою було зафіксовано 350 спроб незаконного вивезення антикваріату. А за два місяці 2004-го із 120 протоколів про порушення митних правил в 7 випадках предметом правопорушення стали культурні цінності. Працівники митниці згадують, як 28 січня тут затримали картину постфутуристичного авангардиста Соломона Нікрітіна «Навколосвітня подорож» вартістю в 272 тисячі 508 гривень. Картина «хотіла» помандрувати до Греції. Відправником витвору мистецтва було державне підприємство. І хоча на вивезення роботи був дозвіл, як з'ясувалось, отриманий він був без проведення експертизи.
Серед речей, що найчастіше затримують працівники митниці, — картини, монети, табакерки, столове срібло, медалі- ордени, старі золоті годинники, ікони, гравюри, старовинні книги, листи. За словами уповноваженого Державної служби контролю Євгена Галушкевича, для того, щоб вивезти антикваріат, потрібно пройти декілька етапів. По-перше, комісію, яка робить експертний висновок. По-друге, людина повинна довести, що вона є законним власником тієї або іншої речі. Якщо виникає суперечлива ситуація, то проводиться хіміко-технологічна експертиза. А потім вже перевіряється, чи можна занести предмет до Державного реєстру національного культурного надбання. Якщо так, то вивіз забороняється. Якщо ж річ не становить цінності для держави, то служба видає номерний дозвіл.
За твердженням одного з працівників митниці, вищезгаданий реєстр становить перелік тільки вкрадених з музеїв та приватних колекцій предметів, що представляють культурну, історичну цінність для України. Цей список планують доповнити, та поки що не поспішають. Експерти стверджують, що він настільки недосконалий, що за бажання можна вивезти й Золоту Пектораль або Оранту Софійського собору. Тому, кажуть мистецтвознавці, що працюють на митниці, ми керуємося швидше порадами Маргарет Тетчер про здоровий глузд, аніж рекомендованою інструкцією.
Все, що вилучається за судовим рішенням, як правило, знаходить собі нових, більш надійних в плані збереження, господарів. Якщо це ікони, то вони можуть передаватись до церкви чи іншої релігійної установи. Взагалі подальшу долю предметів, які вилучаються, вирішує Міжвідомча рада з питань ввезення й вивезення культурних цінностей. Віра Виноградова, директор Музею західноєвропейського мистецтва ім. Б. і В. Ханенків, розповідає, що подарунки з митниці музей отримує майже кожного року. А нещодавно експозиція поповнилась буддистськими іконами.
«МОНА ЛІЗА» — В ПОДАРУНОК
Щодо так би мовити внутрішнього ринку антикваріату, то сьогодні експерти констатують справжній бум. За словами директора одного з українських салонів Федора Зернецького, останнім часом дуже модно дарувати на дні народження предмети старовини. І багато вельми відомих і маловідомих українців зненацька стають пристрасними колекціонерами. Причину цього явища Олена Гладкая вбачає у прагненні людини купляти старі речі. Це пояснюється її бажанням повернутися в минуле, поринути в ті обставини, за яких їй колись було добре. Тому люди здебільшого захоплюються збиранням антикваріату після 40 років, під час так званих вікових криз, коли починають по- іншому осмислювати прожите.
До того ж антикваріат — розумне капіталовкладення. Адже з кожним роком ціни на витвори мистецтва тільки зростають.
Сьогодні найпопулярнішим є російський антикваріат. На другому місці за попитом — українські художники ХХ сторіччя: Глущенко, Шишко, Шовкуненко, Трофименко. Твори західного мистецтва користуються попитом не стільки як колекційні речі, скільки як інтер'єрні. Вельми популярне західне срібло: великі вази, кубки, столові та письмові набори; а також жанрові сцени в живописі.
— У принципі, на українському ринку антикваріату митців так званого «першого кола» дуже мало, — вважає Олена Живкова, завідуюча відділом західноєвропейського мистецтва Музею мистецтв імені Б. і В. Ханенків. — Це пояснюється історією України, багатою на війни й конфлікти, під час яких шалена кількість раритетів була розкрадена, вивезена або знищена. Через те, що західного антикваріату залишилось більше, коштує він іноді навіть дешевше, ніж вітчизняний.
НЕЗАЛЕЖНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
Нині в Україні має місце тісне співробітництво державних музейних працівників і приватних антикварних контор. На це є ряд об'єктивних причин. Справа в тім, що в Україні, як і в багатьох інших країнах, недостатньо незалежних експертів, які б задовольняли потреби антикварних салонів. За таких обставин цю поки що вільну нішу зайняли музейні працівники. В усній консультації останнього майбутньому власнику витвору мистецтва немає нічого поганого. Це швидше приносить взаємну користь: мистецтвознавцю — практика, колекціонеру — більш-менш точна інформація. Межа легітимності такого взаємообміну проходить через видачу мистецтвознавцями на бланках музею письмових довідок — висновків про цінність (матеріальну й мистецьку) того чи іншого предмета.
— Антикварні салони, що поважають себе, — розповідає Олена Живкова, — супроводжують мистецькі роботи експертними сертифікатами, створеними незалежними музейними спеціалістами. Але чи бувають музейні працівники незалежні від установ, у яких працюють, — це вже інше питання.
Звідси виникає ще одна, суто «музейна», проблема. Іноді до відомих антикварних салонів потрапляють речі високої якості, які би могли бути виставлені поряд із експонатами музеїв. Є два головні критерії — високий художній рівень і добрий стан. «На ринку антикваріату в Києві є дуже багато гідних робіт, — впевнена пані Живкова, — та хто придбає їх для наших музеїв? Наприклад, на Заході власники цінних колекцій виставляють свої скарби в експозиціях музеїв. За таким принципом влаштований «Метрополітен» у Нью-Йорку. Під кожною етикеткою надпис: «Належить банку такому-то». Народ бачить шедеври, і та чи інша фірма черговий раз себе рекламує».
«КУПЛЮ ПІДРОБКУ. ДОРОГО»
Вітчизняний ринок антикваріату сповнений шаленою кількістю підробок. Олена Живкова каже, що навіть у багатих приватних колекціях немало низькопробних робіт. Експерти стверджують, що придбати підробку за купу грошей, а витвір мистецтва — за безцінь можна на «блошиних» ринках. Ті раритетні речі, що колись належали інтелігенції, зараз або здані на комісію до антикварних салонів, або продаються тією ж «елітою минулого» на «хламниках». Хоча тут впадають в очі, в першу чергу, речі заштамповані та серійні — фотоапарати, радіо, намальовані й виліплені атрибути колишнього СРСР, мистецтвознавці кажуть, вдала купівля залежить від цілеспрямованості та загальноосвітнього рівня колекціонера.
Як вони сюди потрапляють — не секрет. «У 70-х роках я був спортсменом-легкоатлетом, — розповідає пан Валерій, один із працівників «блошиного». — Їздив по всіх усюдах, купував, колекціонував. А зараз у мене донька вчиться в університеті, навчання платне, а «блошиний» єдине джерело прибутків...»
