Генеральному секретарю ООН Пан Гі Муну є чим пишатися наприкінці своєї каденції: Паризька угода набуде чинності 4 листопада 2016 року. Це відбудеться на тридцятий день після того, як протокол ратифікували щонайменше 55 країн, на які припадає у сукупності як мінімум 55% глобальних викидів парникових газів. Для цього знадобилося менше року. Для порівняння: Кіотський протокол, попередник Паризької угоди, був підписаний 1997 року, а вступив у силу лише у 2005-му.
Станом на 5 жовтня учасниками Паризької угоди були 73 країни і ЄС як регіональна організація. Серед країн, які ратифікували протокол, такі великі «виробники» викидів, як США, Китай, Індія. Україна ратифікувала угоду одною з перших в Європі — відповідне рішення Президент Петро Порошенко затвердив 1 серпня.
МОЖЕМО РОЗРАХОВУВАТИ НА ОСОБЛИВУ РОЛЬ ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОТОКОЛУ
«Те, що Паризьку угоду підписали менше, ніж за рік, свідчить, що у світі є політична воля протидіяти глобальним змінам клімату. Процеси, які вже запустилися, тепер пришвидшаться», — переконана Ірина Ставчук, експерт з питань зміни клімату Національного екологічного центру України.
Наступний крок — вироблення правил для втілення угоди в життя. Почнуть це робити на 22-ій Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яка триватиме із 7 до 18 листопада у столиці Марокко Марракеші. Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак нещодавно в ефірі телеканалу «112 Україна» зазначив: те, що ми одними з перших ратифікували протокол, дає нам пріоритетне право впливати на формування нових правил.
«Я як міністр екології у складі нашої української делегації візьму участь у Конференції сторін, де ми працюватимемо над створенням цих процедур. Я сподіваюся, що напрацювання нашого міністерства будуть сприйняті світом, і ми будемо не тільки серед перших, хто ратифікував Паризьку угоду, але й серед країн-лідерів, які впливатимуть на ухвалення рішень у майбутньому», — оптимістично заявив в ефірі «112 Україна» Остап Семерак.
Ірина Ставчук вважає, що ми справді можемо розраховувати на особливу увагу під час розробки правил для Паризької угоди, але у цьому контексті важливо, хто представлятиме Україну на міжнародних зустрічах по клімату. «Під час конференції у Марракеші Україна має шанси увійти у якісь робочі групи, керівні органи. Але багато залежить від того, чи зможе українська делегація запропонувати людей, які повноцінно працюватимуть і будуть сприйняті іншими країнами. Справа в тім, що тривалий час склад нашої делегації постійно змінювався, а для кліматичних переговорів це погано. Треба декілька років, щоб зрозуміти, що відбувається у цій сфері, багато побудовано на контактах, зв’язках, розумінні між людьми. Україна у цьому питанні втрачає: бо люди тільки входять у курс справ, як вже не працюють у міністерстві, на зустрічі по клімату їдуть інші. Має бути стабільніша державна політика у цьому питанні», — пояснює Ірина Ставчук.
Певним чином, внеском у боротьбу зі зміною клімату можна назвати два закони, ухвалені Верховною Радою 4 жовтня — №3259 «Про стратегічну екологічну оцінку» та №2009а-д «Про оцінку впливу на довкілля» (більше про це — у матеріалі «Екопрорив» у №180 «Дня» за 6 жовтня). «Закон про оцінку впливу на довкілля позначиться на кліматичній ситуації, бо при плануванні нових вугільних електростанцій чи інших об’єктів більше уваги приділятиметься їх впливу на навколишнє середовище, — каже Ірина Ставчук. — Але ці закони важливі не тільки для зміни клімату, а й взагалі для України. Будується багато промислових об’єктів, і раніше не було чітких, з європейським підходом, правил оцінки впливу на довкілля. Ми давно чекали на відповідний закон, проводили чимало кампаній, а депутати дуже не хотіли його ухвалювати, бо він посилює процедуру екологічної експертизи при побудові тих чи інших промислових об’єктів».
АКТ МІЖНАРОДНОЇ СОЛІДАРНОСТІ
Набуття чинності Паризьким протоколом — не просто підписання паперів парламентарями, це результат консенсусу урядів десятків країн, розбудова міжнародного співробітництва в боротьбі з глобальними викликами, на чому наголосив Пан Гі Мун. За словами Ірини Ставчук, якби під час прийняття угоди США та Китай не досягнули між собою певних домовленостей, процес ратифікації був би набагато складнішим. Угода могла б роками не вступати в силу, бо поріг у 55% викидів неможливо досягнути без її ратифікації Китаєм або Сполученими Штатами.
Більшість країн, які продукують велику кількість викидів, долучилися до боротьби з кліматичними змінами у рамках Паризького протоколу. Один з винятків — Росія. «При чому, справа не в тім, що вони не встигли. У країні проводилося декілька заходів, поширювалась інформація про те, що Росії невигідно ратифікувати Паризьку угоду. Ця країна досить скептично ставиться до протоколу, — додає Ірина Ставчук. — Росія — країна, у якій багато вуглеводнів: нафти, газу, вугілля. На них побудована її економіка, там практично не розвивається використання відновлювальних джерел енергії. Коли приймався Кіотський протокол, там проводилася кампанія стосовно того, що зміни клімату не відбуваються, що все це є природним процесом. Там ще немає перевороту мислення у тому напрямку, що ера викопного палива завершується, і щоб бути конкурентоспроможним у світі, треба змінювати свої стратегічні енергетичні плани, будувати економіку на інших підходах».
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
Так чи інакше, Генсек ООН закликає усі країни-учасниці Рамкової конвенції ратифікувати Паризьку угоду. А ті, хто вже зробив це, тримають курс на зустріч у Марракеші, де протокол набуде чіткіших обрисів.
ДОВІДКА «Дня»
Паризький протокол є угодою в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC) щодо регулювання заходів зі зменшення викидів двоокису вуглецю з 2020 року. Текст протоколу погодили на 21-й Конференції учасників UNFCCC у грудні 2015 року в Парижі. Основні цілі угоди — обмежити глобальне потепління на рівні +2 °C і збільшити здатність країн світу до адаптації до негативних впливів зміни клімату.
