У даному випадку я хочу виступити адвокатом влади, тому що, безумовно, державні інтереси існують. Інша справа, як саме ми повинні тлумачити поняття державних інтересів і хто ці інтереси визначає. Якщо державні інтереси монополізуються якоюсь групою людей, що перебувають при владі, то це, безумовно, погано. Якщо державні інтереси відображають інтереси суспільства, то це елемент позитивний. І з огляду на інтереси суспільства не можна, звичайно, обмежувати права громадян на отримання інформації, але регулювати ті процеси, які відбуваються в інформаційному просторі, безумовно, потрібно. І регулювати їх потрібно знову ж таки, виходячи з двох позицій. Перша позиція — це позиція суспільно-політична, друга позиція — це позиція комерційна, або позиція та ситуація на ринку. І перша, і друга позиції, безумовно, регулюються державними органами, але не у власних інтересах, а в інтересах суспільства. Скажімо, якщо ми звернемося до досвіду європейських країн, то, наприклад, у Німеччині було заборонено називати громадським таке телерадіомовлення, яке представляє приватні та державні інтереси (а саме така ситуація існує в Росії). У більшості європейських країн дуже активно діють антимонопольні обмеження на ЗМІ, і вони пов’язані з баг атьма чинниками. Не можна, наприклад, вести мовлення більше, як на третину території країни, чи більше, ніж на третину глядачів. Частка громадського телебачення, як правило, в європейських країнах є значно вищою, ніж частка будь-якого з комерційних каналів. У нас в Україні все навпаки. Якщо говорити про пресу, то, безумовно, ми маємо дбати, щоб українська і україномовна преса активно розвивалися. На жаль, держава не дуже активно про це дбає, хоча, безумовно, є багато державних представників і високих посадовців, які про це турбуються. Але результатів ми не бачимо через те, що існує так само дуже велика противага. А ця противага існує через те, що ми ще не маємо громадянського суспільства, що наша влада від нашого суспільства не залежить. Суспільство, яке відучували від громадянськості протягом 70 років, за десять років незалежності громадянським стати не могло — це неприродно. Має пройти ще якийсь час, поки саме суспільство почне на це впливати. І доля мови, чи доля культури, чи доля свободи та об’єктивності інформації буде залежати не від волі київського чиновника, а від того, що хоче та чи інша суспільна група.
