Кілька місяців у чужому місті — лише з одним із батьків. Так проходило та досі проходить лікування діток, яким ставлять страшний діагноз — рак. Родини, які зіткнулися з цією хворобою, отримують направлення з регіонів до Національного інституту раку у столиці. Зняти квартиру на рік у Києві, щоб жити там усією родиною — під силу далеко не усім. Адже житлом витрати не обмежуються, потрібні гроші на їжу та дороге лікування. У лікарні ж діти можуть залишатися лише з одним супроводжуючим, до того ж, швидше за все, житимуть у палаті разом з іншими дітьми та їхніми батьками.
Країни з розвинутою системою охорони здоров’я при таких установах, як наш Інститут раку, створюють спеціальні центри. Там протягом періоду лікування можуть безкоштовно проживати родини, що мають дітей, які потребують медичної допомоги. 11 років тому волонтери Інституту почали створювати схожий заклад і в Україні. Так з’явився центр «Дача», який за час свого існування прийняв вже 1108 родин.
«ЇХАЛИ НА ТРИ ДНІ — ЛИШИЛИСЯ МАЙЖЕ НА РІК»
Ігор НАСТАШУК з родиною — одні із пацієнтів Інституту, яким пощастило період свого лікування прожити саме на «Дачі». До столичної лікарні вони потрапили з Чернівецької області. Восени 2018 року дочка Ігоря, Евеліна, почала сильно кашляти та швидко втомлюватися. Симптоми не зникали, і родина вирішила звернутися до лікаря. Спочатку їх направили до лікарні у Чернівцях. Там запідозрили нефробластому (рак нирок), але не змогли зробити всі необхідні обстеження. Тому направили до столиці та заспокоїли, мовляв, це не на довго.
«У лікарні сказали, що ми їдемо на три дні, — розповідає Ігор. — Але, звісно, так не сталося. Коли Евеліну обстежили, і ми дізналися діагноз — це був шок. Взагалі сказати «шок» — нічого не сказати. Дитині було всього п’ять років... Це було дуже тяжко. Коли ми прийшли у відділення, навіть не думали, де будемо жити, бо взагалі не планували лишатися надовго. Але лікар, який взяв нас на лікування, одразу уточнив, чи ми маємо житло. Я чесно відповів: «Не маємо, але будемо шукати». Тоді вже було по обіді, на руках хвора дитина. Він вирішив нам допомогти, сам подзвонив у центр «Дача». На щастя, на той момент була одна вільна кімната».
На «Дачі» вони прожили 11 місяців. Щоб не полишати родину на період лікування, Ігор знайшов роботу у столиці. Чоловік намагався підтримувати і дружину, і доньку, водив Евеліну на процедури, допомагав їй набратися сміливості та не боятися змін, що відбуваються з нею.
«Коли почало випадати волосся, ми пішли у лікарню, щоб постригти Евеліну. У неї було гарне волосся, дуже шкода було відрізати, тим більше наголо. Дочка плакала, я і сам плакав. Тоді я вирішив її підтримати і кажу перукарю: «Мене теж наголо стрижіть». Так ми вийшли з перукарні з однаковими стрижками», — розповідає батько.
Прийняти нові умови, каже Ігор, багато в чому допомогло і життя у центрі. Удома дитина опиняється наодинці зі своєю проблемою. Вона відчуває свою «несхожість» з однолітками і часто тяжко це переживає. Тут же — все інакше.
«На «Дачі» всі діти зі схожими проблеми. Зокрема, усі без волосся. Евеліні спочатку було це дивно. Але потім, коли випало і її волосся, вона почувалася з ними значно більш комфортно, ніж якби вона була б серед інших дітей. Назвати «Дачу» «центром» складно. Для нас він став другою домівкою. Персонал і директор — дуже хороші. Якщо б не вони — я не знаю, як і де ми б жили, скільки коштів витратили б на квартиру у столиці. Я дуже вдячний тим людям, які цим займаються», — підсумовує Ігор.
Родина Ігоря покинула центр минулої осені. Нині Евеліна у ремісії, за результатами останніх обстежень — усе йде добре.
«ЄДНІСТЬ РОДИНИ НАДАЄ СИЛ»
Центр «Дача» позиціонують, перш за все, як дім для родин з дітьми, що потребують тривалого лікування. Створив цей проект благодійний фонд «Запорука» Його президентка Наталія ОНІПКО пояснює, основна ціль проєкту — допомогти родинам бути разом:
«Ми зіткнулися з тим, що багато родин розпадаються, бо мама лишається з дитиною на лікуванні, батько їде додому у регіон. Лікування триває місяцями. Родинна близькість втрачається, і до такого горя, як хвороба дитини, додається ще одне: коли мати втрачає чоловіка, а дитина — батька. У нашому ж будинку родина може жити разом. Ми вважаємо, що саме єдність родини, коли дружина може притулитися до чоловіка і поплакати або порадіти разом з ним, надає всім сил. Є чисто практичні речі. Якщо у мами на руках хворе немовля, то комусь треба ходити в аптеку, у магазин за продуктами. У цей період родина має бути разом. Коли хворіє дитина — хворіє вся родина. І допомагати треба усім».
Нині у центрі «Дача» можуть одночасно проживати шість родин. У кожного — окрема кімната. Усі самостійно готують для себе їжу. Для того, щоб возити дітей на процедури, є автомобіль з водієм. Також до центру часто приходять волонтери, які граються з дітьми та проводять різноманітні майстер-класи. Ще одна перевага такого центру — у хорошу погоду діти можуть перебувати на свіжому повітрі на подвір’ї будинку. Це, безперечно, має позитивний вплив на процес лікування. У самій же лікарні такої можливості нема. А в період карантину всі пацієнти взагалі ізольовані у палатах.
ЩАСТЯ У НЕЩАСТІ
Спочатку центр отримав назву «Посмішка» та навіть мав відповідний логотип. Правда, потім лікарі Інституту раку та пацієнти мимоволі його «перейменували».
«За кілька місяців ми побачили, що батьки та лікарі між собою називають його «дача». Батьки приносили направлення з лікарні, де значилося: «на дачу». Ми зрозуміли, що дітям і батькам було в нас настільки добре, що їм здавалося, ніби вони їдуть на дачу. Так ми зробили ребрендинг», — розповідає Наталія.
За час існування «Дача» тричі переїжджала. Волонтери орендували будинки для центру, і не завжди справи з орендодавцями йшли добре:
«У першому будинку ми пробули два роки, але нас вигнали, — пригадує Наталія. — Зі слів нашої орендодавиці, рак, нібито, мав залізти у стіни і заражати усі покоління її родини, які там житимуть. Це була дуже некрасива історія, вона серед літа виставляла нас на вулицю, вимикала електрику, при тому, що у холодильниках були ліки для дітей. В іншому будинку орендодавці вирішили, що ми надто його псуємо. У третьому будинку, де ми живемо зараз, все спокійно. Але його планують продавати. Наш договір закінчується наприкінці цього року. Окрім того, є ще одна проблема, ми можемо прийняти лише половину родин, які того потребують».
Щоб вирішити ці проблеми, два роки тому волонтери наважилися на масштабний проєкт — будівництво власного будинку для центру. Його вартість оцінили у 18 мільйонів гривень. Нова «Дача» вже наступного року має з’явитися на вулиці Планетарній, 4. Оселя зможе прийняти одночасно до 15 родин.
«Дуже складно відмовляти родинам, коли не вистачає місць, — розповідає Наталія. — Є родини які ображаються, що комусь пощастило заселитися, а їм — ні. Нам дуже хочеться, щоб у їх нещасті хоча б це «щастя» отримати житло було у всіх. 15 кімнат, за нашими підрахунками, повністю покриють потребу. Ми більше не будемо змушені відмовляти комусь у допомозі».
Наразі у новому центрі зведені стіни, проведені усі внутрішні комунікації та розпочаті внутрішні роботи. Будують центр на благодійні пожертви. Деякі приватні компанії допомагають матеріалами, а окремі благодійники — грошима. Але для завершення робіт бракує ще восьми мільйонів гривень (допомогти фонду «Запорука» завершити будівництво центру «Дача» можна через офіційний сайт: https://zaporuka.org.ua/ru/projects/budivnytstvo-novoho-tsentru-dacha-2/, або за благодійним номером 88077. Одна відправлена СМС — це 10 гривень на рахунок проєкту).
Фото надані представниками центру
