Женя закінчив військове училище. Чому він пішов у професійні
військові? Як не дивно, з естетичних міркувань. Йому подобався блиск урочистих
мундирів і парадів. У цьому було щось від гусарського кокетування. Однак
паради відлунали й настали тьмяні будні в одній із частин ППО в лісах під
Виборгом. 1990 року він іде на «громадянку». Через деякий час несподівано
для багатьох він стає... художником-мультиплікатором на студії, котра належала
французам.
У 1992 він починає співпрацювати з гумористичною газетою
«Блин» (це була пора її розквіту). Його карикатури охоче друкують і інші
видання. Він перший художник, який намалював жартівливу меморіальну дошку
пам’яті С. Я. Паніковського, що в травні того року була урочисто відкрита
й висіла дві години. Цього року, як відомо, там було встановлено бронзовий
пам’ятник «псевдосліпому».
Паралельно з малярською творчістю Женя починає писати в
жорсткій, ринговій, виробленій «блинівськими» публічними читаннями манері
оповідання та сценки. Він з успіхом читає їх зі сцени в гумористичних шоу,
які проходили в Жовтневому палаці, БК КПІ та інших естрадних майданчиках
Києва. З його творами почали виступати безліч студентів-акторів естрадно-циркового
училища.
Захоплюючись електронною музикою англійських груп «Пет
Шоп Бойз» і «Депеш Мод», Женя (окрім текстів пісень) пише свою. Його групу
«Креогенік Хендс» почали «крутити» по українському радіо.
У середині серпня на своїй рідній вулиці Мельникова в Києві
він був збитий джипом. Удар був такої сили, що, не опритомнівши, Женя помер
вранці наступного дня. Йому було 30 років. (Міліція через кілька днів показала
родичам протокол, із якого випливало, що машина рухалася зі швидкістю 40
кілометрів на годину і водій не винен. У цьому випадку можна пригадати
слова Лермонтова: «Є Божий Судія...»)
Маючи легкий характер, ефектну зовнішність, масу здібностей
і десятки знайомих, він (швидше всупереч цьому золотому набору) з усіх
моїх друзів був людиною, найбільш запрограмованою на щастя. Це не вказує
на те, що він погано розбирався в нюансі сучасного життя. Навпаки, як видно
з його речей, він дуже добре розумів його прагматизм, лицемірство та інші
чорні сторони. Однак у кожному його творі відчувається тепле світло любові.
Його оповідання й тепер продовжують читати артисти — вже випускники. Може,
почувши з небес ці виступи, він посміхнеться якому-небудь своєму жарту...
Костянтин РИЛЬОВ, «День» Садівник
Якось у вівторок в Олександра Сигізмундовича в хлібі завелася
ковбаса. Наступного дня ковбаса проросла «Пошехонським» сиром, який у свою
чергу дав дружні сходи кропу й маринованого перцю. Після того як галузки
кропу просіли під тягарем важкуватого дрібнозернистого кав’яру, Олександр
Сигізмундович вирішив серйозно податися з військкерівників у ботаніки.
На жаль, його пізнання в цій серйозній науці йшли не далі
за камуфляжну сітку, під скошений овес, і поки вивчалася куплена з такої
нагоди брошура про садівництво, зійшла горбуша, бланширована в олії, кабачки
метнули минтаєву ікру й заколосилися ананаси.
Холодильник, де відбувався такий чудовий дослід, перетворився
на квітучий сад. Початківець садівник із любов’ю виймав садовими ножицями
португальського оселедця у винному соусі, поліпшуючи чистоту вітчизняних
продуктів.
У книжці Олександр Сигізмундович прочитав, що молодим рослинам
потрібна підгодівля. Як повітря, необхідні фосфати, метали та інше. Тоді
він кинув на пробу жменю старих мідяків, і вдячна рослина подарувала садівнику
дві баночки майонезу. Натхненний трудівник угноїв грунт рублями, що вийшли
з обігу, і півбуханки проросло баночкою зеленого горошку. Але дослід мало
не погубили кинуті на радощах сотні три купонів. Довелося викинути банку
шпротів, котра роздулася, та смердючу сардельку.
Якось у п’ятницю Олександр Сигізмундович виявив, що рослина
уражена жучком-шкідником: знищено вщент кіло помідорів, банку печінки тріски,
надкушено персики і передушено із п’ять ананасів. Але вже в понеділок виявилося,
що жучком був сусід Олександра Сигізмундовича по комуналці, який лежить
тепер дрантям на гроні бананів, обприсканих іпритом і розписаних під гжель
китайським протитаракановим олівцем.
Із сусіда вийшов непоганий перегній, хоча ківі та фініки
втратили східну пікантність, злегка тхнучи нафталіном.
У турботах на присадибному господарстві військкерівник
абсолютно охолонув до викладацької роботи. Закинув такі улюблені стройові
вправи, шкірно-наривні і нервово-паралітичні фактори. На дверях тиру повиснув
здоровенний замок. А підростаюче покоління, полишене само на себе, вдалося
до пацифізму.
Але одного чудового, а скоріше не дуже, дня все це закінчилося.
І взагалі-то через дурість. Не потрібно було відчиняти кватирку, на такі
аромати хто завгодно злетиться.
Коротше, Олександрові Сигізмундовичу залишили на спомин
тільки синяк під оком і два вибитих зуби. Останні, проте, й раніше йому
належали.
Усе пішло своєю чергою. Повороти на місці і в русі, вражаючі
фактори... З тиру зник замок, і старшокласники знову вчилися ставати у
правильне положення. Але в очах військкерівника світився якийсь непоясненний,
лукавий вогник. У четвер Олександр Сигізмундович помітив, що пакет молока,
залишений абсолютно без уваги, став покриватися зірочками. Уже було три.
Але досвідчений вояка терпляче ждав неділі, коли він зможе побалуватися
гарним коньячком п’ятирічної витримки.
З новим ліфтом!
Напередодні катастрофи двірник Гулін бачив у ліфті Летючого
голландця. І ось уже з весни ліфт стояв на приколі. Проте перед самісіньким
Новим роком щось у жеку переклинило і прибула бригада ліфтерів днів за
два оживила «мерця». На 31 грудня було призначено ходові випробування.
Мешканці розцінили подію не інакше як промисел Божий.
Днів за три до намічених подій у парадному почали з’являтися
бомжуватого вигляду люди, котрі видавали себе за паломників, які прийшли
на власні очі побачити диво Боже. Двоє прибули з Хвастівського району Иєвської
області, де про ліфти ходили найсуперечливіші чутки. Проте лиха без добра
не буває: з парадного зникли всі залишені ліфтерами пляшки, що неабияк
ускладнювали рух, особливо в нічних умовах.
Зранку в парадному відчувалося передсвяткове пожвавлення.
Сходові клітки, обвішані плакатами фірм-спонсорів ходових випробувань,
наповнювалися веселим гомоном, пахощами кулінарної справи й музикою. Поспіхом
займалися місця:
— Поступіться місцем літній людині! Треба ж розуміти. Людина
дожила до світлого дня.
— Сашко! Йди швидше! Де ви? Ідіть же сюди? Дітей пропустіть:
нехай подивляться! Буде що згадувати!
— Дядьку Митю, а чи не порушити нам кислотно-лужний баланс?..
Поки не почали...
Годині о другій до парадного підкотив кортеж машин, із
яких висипали члени приймальної комісії, бригада ліфтерів, представник
адміністрації Щученківського району, двоє журналістів газети «Здрастуй,
ранок!», телевізійники місцевого кабельного телебачення, льотчики-випробувачі
та представники громадськості. Був присутнім також посол дружньої Луганди,
де з ліфтами справи були не кращі, ніж у Хвастівскому районі.
Обіцяли справжнє шоу. У програмі: привітання трудових колективів,
ходові випробування, привітання успішного завершення ходових випробувань
ансамблем пісні й танцю живота, виступ творчої інтелігенції, масові народні
гуляння та феєрверк.
Після читання віршиків дітьми слово взяв представник адміністрації
Щученківського району м. Иєва. Говорив гарно, соковито. Попри те, що промова
була чомусь про опалювальний сезон, вона знайшла глибокий відгук у всіх
присутніх.
Слідом за бурхливими оплесками право натиснути кнопку було
довірено бригадиру ліфтерів. Поки святково збуджений бригадир нишпорив
руками, шукаючи кнопку, виник невеликий конфуз. Кудись зникла група випробувачів.
Нервова обстановка помалу обростала обуренням. Почулися наполегливі вимоги
почати випробування. Заходилися шукати добровольців. Тим, хто знайде, пообіцяли
велику грошову премію. У зв’язку з відсутністю таких напруження наростало.
Творча інтелігенція почала потроху виступати. Комусь зацідили в пику. Після
тривалої, але змістовної сутички в ліфті з’явилися добровольці. За щасливим
збігом обставин ними стали: інвалід праці й відпочинку Рульов, представник
адміністрації Щученківського району, бригадир ліфтів і посол дружньої Луганди.
Ліфт проковтнув зміст і після нетривалих роздумів повільно,
але впевнено почав злітати.
— Поїхали!
Перші чотири секунди політ проходив нормально. Ліфт узяв
хороший розгін, і тільки завдяки дротам публіка не спостерігала старт нового
штучного супутника Землі.
У цей момент через натовп на першому поверсі проривався
батько Серафим, із запізненням прибулий для освячення ліфта. Незважаючи
на католицьке різдво, він був у святковому настрої й поривався повінчати
членів приймальної комісії, вимахуючи віничком для кроплення праворуч і
ліворуч. На запитання: «Це жива вода?» відповідав бадьоро: «Ні, мертва,
навіть трішки завонялася!» Тут щось перемкнуло, і святковий феєрверк почався
трішки раніше наміченого терміну.
Ліфт зробив незаплановану зупинку для огляду послом Луганди
і супроводжуючими його особами четвертого та п’ятого поверхів водночас.
Здійнявся невеликий гвалт.
Громадянка Рульова, називаючи себе вдовою, вимагала видати
їй тіло палко коханого чоловіка. Проте, дізнавшись, що з удівством дещо
поквапилася, заходилася вимагати остаточного й точного з’ясування складу
добровольців на предмет виявлення осіб жіночої статі. Місцеві дотепники
відразу почали цікавитися причиною інвалідності громадянина Рульова.
Чотири години бригада ліфтерів мужньо боролася за порятунок
героїв. При цьому бригадир керував діями своїх підлеглих ізсередини, застосовуючи
таку специфічну термінологію, що всіх дітей у терміновому порядку відправили
дивитися новорічні телепередачі.
А Новий рік невблаганно наближався, що відчувалося з пануючої
в парадному атмосфери. Народний хор затяг пісню, залунали святкові тости.
Крізь грати в ліфт провели трубопровід, і через дві години його мешканці
дружно заспівали народну лугандійську пісню. На поверхах почалися танці.
Батько Серафим намагався накреслити хрестом на стіні сцену непорочного
зачаття, та захоплений жвавою молодичкою пустився в танок.
Отже, як ви розумієте, усе скінчилося чудово. Усе-таки
Новий рік! Героїв-випробувачів, ясна річ, дістали. Їхнє самопочуття добре.
В інваліда Рульова пульс хорошого наповнення. Змучена половина отримала
його цілим і неушкодженим, і, подейкують, тепер вона чекає дитину. Представник
адміністрації став таким популярним, що його збираються висувати знову.
Бригадиру ліфтерів фірма-спонсор вручила нові ключі від його ж власної
квартири. А мешканці будинку відтоді на кожен Новий рік почали отримувати
посилки зі стиглими бананами з далекої Луганди, де, як писала газета «Здрастуй,
ранок!», почали будувати перший ліфт.
Ви запитуєте: а що ж із ліфтом? Не хвилюйтеся, все гаразд!
Стоїть собі, нікого не чіпає! З новим
№198 16.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
