У гамірливому і переповненому туристами Львові мало хто шукає якісь сліди, пов’язані з нашим національним генієм Тарасом Шевченком, тим пече — його музей. «Музей Шевченка у Львові? У Галичині, де він ніколи не був?», — перепитує здивований турист і пересічний львів’янин також. І не вірить, що таки є. Скромний, але справді Народний музей Тараса Шевченка заховався в кутику другого поверху величного Палацу мистецтв, що в самісінькому центрі міста — на вулиці Коперника, 17.
Цей закуток — справжня оаза тиші і якогось заглиблення у власну душу, бо щойно переступаєш його поріг, за ним лишається все: львівські безкінечні затори, дзенькіт трамваїв, вуличний гамір і власні клопоти. Геть усе. І глибоко в душу зазирає з портрета Кобзар, І не з одного. Шевченків тут багато.
...Кімната-музей Тараса Шевченка відкрита 7 березня 2004 року, а за два роки під час урочистих шевченківських святкувань цьому музеєві присвоєно звання громадського. В його основі — оригінальні твори львівських художників, які впродовж восьми експедицій (1997—2003 рр.) мандрували тими шляхами, якими пройшов Тарас Шевченко (Україна, Вільнюс, Петербург, Казахстан). Мистців надихали слова Кобзаря «Свою Україну любіть...». Саме під такою назвою після кожної мистецької мандрівки відбувались виставки художніх робіт у Львові та в Каневі, Мінську.
У цих поїздках брали участь 26 художників. Це були ще зовсім молоді мистці і знані майстри пензля, як-от народний художник України Зеновій Кецало, лавреат Державної премії ім.Т.Шевченка Володимир Патик, заслужений художник України Євген Манишин, головний художник Палацу мистецтв Орест Скоп та інші. Лише в Україні вони здолали дев’ять тисяч кілометрів, створили понад сто полотен. Саме в такій творчій мандрівці народилась ідея відкрити кімнату-музей Тараса Шевченка у Львові. Цей задум втілив у життя директор Львівського Палацу мистецтв Роман Наконечний.
Учасник цієї подорожі, колишній міністр культури України і директор Шевченківського національного заповідника «Чернеча гора» Ігор Ліховий після відвідин цього музею записав у книзі відгуків: «Галичина і Тарас Шевченко — це особлива сторінка в історії розбудови української нації...
У Галичині творчість Шевченка вивчалась та аналізувалась у кращих традиціях європейської науки, його образ невіддільний від національного мистецтва — малярства, музики, скульптури. Видання його книг тут завжди відрізнялись високим смаком, ошатністю і науковістю. Тарас Шевченко ніколи фізично не був у Львові. Це також правда, як і та, що він ніколи не покидав його, оскільки його присутність тут органічна і природна.
Віднині у Львові є Музей Тараса Шевченка — маленький музей у великому палаці мистецтв, і це дає нам надію, що в цьому храмі муз постане справжній науково-освітній центр...».
Є В МУЗЕЇ СПРАВЖНІ ЦІННОСТІ З ШЕВЧЕНКОВОГО КРАЮ, СЕРЕД НИХ ІКОНА «ХРИСТОС-НЕДРЕМНЕ ОКО» ХІХ СТОЛІТТЯ
А ось що писав про Тараса Шевченка наш великий галичанин Іван Франко в своїй знаменитій «Присвяті»1914 року: «Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіхи. Що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець, все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».
Він надихнув під час цих експедицій художників В.Патика, З.Кецала, Є.Манишина, П.Сипняка, О.Скопа, Ю.Лесюка, М.Луків, О.Косаря, О.Крохмалюка, В.Стогнута, О.Коровая, М.Демцю, С.Міхновського, В.Яцківа, Л.Яцків, Д.Паруту, М.Грималюка, І.Гавришкевича, Є.Щербу, які подарували свої твори музеєві. Також тут є картини інших художників, які не брали участі в цих експозиціях, але яких надихав і надихає невмирущий Кобзар: В.Островського, І.Крислача, Б.Мусієвського, В.Стадничука, Г.Трояна, А.Сидоренка, І.Яреми, Є.Безніска, М.Кристопчука, І.Копчика, Р.Безпалківа, Я.Мацелюха, Р.Ковальчука, Н.Петрук, І.Прохорович, М.Старовойт, О.Шатківського, Й.Бобенчика з Росії, С.Добровольського з Австралії, твори скульпторів Р.Романовича, Я.Мотики, Б.Романця, А.Сухорського, Я.Чайки, а також вишиті картини О.Зробок, графіка І.Остафійчука, гобелен І.Винницької.
Є в музеї справжні цінності з Шевченкового краю: ікона «Христос— недремне око» та оригінальний кролевецький рушник ХІХ століття. Ці експонати подаровані художником Т.Лозинським.
Окрему експозицію становлять різноманітні видання «Кобзаря», подаровані львів’янами та мешканцями інших міст та сіл України, гостями з-за кордону. Добродій з Німеччини Ю.Наконечний надіслав до музею велику бібліотеку з унікальними виданнями Шевченкових творів у діаспорі, а також численні книжки на мистецьку та історичну тематики.
У Музеї є цінні видання: Богдан Лепкий «Про Шевченків «Кобзар», 1914; Тарас Шевченко «Гайдамаки» — видання, ілюстроване О.Сластьоном, Київ — Ляйпціг, 1919; каталоги ръдкостей. Коллекціи В.Тарновскаго, Кіевъ,1893; «Повне видання творів Шевченка» в 16-ти тт., яке здійснив у Варшаві — Львові 1934 — 1938 рр. колишній київський учений Павло Зайцев, а перевидав у 1959 — 1961 рр. у Чикаго М.Денисюк.
Окрему експозицію музею становлять медалі, значки, марки, зокрема ті, що видані підпільною поштою України 1961 року. До відкриття музею художник Всеволод Волощак виготовив сувенірний нагрудний знак із зображенням Тараса Шевченка. Є тут і цінні подарунки з тих місць, якими мандрували львівські художники. На основі цих поїздок по Шевченківських місцях створено фототеку та відеофільм. Частину музею становить бібліотека.
... І йдуть сюди люди — старші і молоді, львів’яни і гості, приводять дітей вчителі, бо де ж краще провести шкільний урок про творчість Тараса Шевченка? Й ті, наймолодші, кажуть: треба осучаснити стенди, розмістити якісь експонати, які можна було б взяти в руки, роздивитись уважно, створити комфортний куточок у музеї, де були б крісла-мішки, бо їм так хочеться, бо підростає покоління комфорту. Й мусимо до них дослухатись.
