Протягом першої декади листопада у Садгорі, історичній Садаґурі, — колись колоритному торговельному містечку, що навіть карбувало монети, а нині сіренькій околиці Чернівців, — творилося щось неймовірне. Річ у тім, що сюди з’їхалися з усього світу хасиди, щоб у зруйнованій радянською індустріалізацією святині — палаці-резиденції цадиків — відкрити Міжнародний центр хасидизму та вклонитися могилі чудотворного рабина і знаменитого на весь хасидський світ цадика Ізраїля Фрідмана з Ружина. Серед близько 370 паломників, які прибули з різних країн і континентів, був і прямий нащадок господаря Садаґурського палацу — 90-літній Авраам Янкель Фрідман, який доводиться ружинському ребе далеким правнуком. Із ним прибув і його син — теж, до речі, названий Ізраїлем. Нащадки садаґурського цадика нині проживають в Ізраїлі.
Із визначною подією українських хасидів у особі головного рабина Північної та Західної України п. Шломо Вільгельма привітали директор Департаменту в справах релігії М.Бондарчук, Надзвичайний та Повноважний Посол Ізраїлю в Україні Наомі Бен Амі, представники місцевої влади.
Хасидизм як містична течія у новочасному іудаїзмі виник і почав поширюватися у єврейському середовищі Галичини, Поділля й Волині у першій половині XVIII ст. Сама назва походить від давньоєврейського слова хасид, що означає «благочестивий, праведний». Як релігійна течія хасидизм є до певної міри спадкоємцем попередніх містичних шкіл. Засновником цієї течії вважається проповідник Ізраїль (чи Ізраель) бен Еліезер, якого пізніше нарекли Баал Шем Товом — «володарем доброго імені», «добрим чудотворцем» (скорочено — Бешт).
На думку одних дослідників історії хасидизму, засновник цієї течії народився 1700 року в незаможній родині в містечку Окопи на Поділлі, яке розташоване на березі Дністра. Інші дослідники вважають, що Бешт народився у 90-х роках XVII ст. у містечку Товсте на Тернопільщині. Висуваються й гіпотези, що Ізраїль бен Еліезер буцімто походить із Буковини. У кожнім разі, рано зоставшись сиротою, він ріс під опікою родичів, які віддали його на навчання в хедер — початкову релігійну школу для хлопчиків при синагозі. Маючи доступ до бібліотеки при синагозі, Ізраїль у вільний час, ночами, багато читав. Особливо захопився Каббалою — містичним вченням, адепти якого намагалися осягнути «справжній» потаємний смисл Тори та інших священних книг іудаїзму.
Ще замолоду Ізраїль одружився з донькою заможного єврея з Бродів, і згодом родина перебралася на Прикарпаття, осівши десь напівдорозі між Кутами і Косовом. За хасидськими переказами, коли Ізраїль досяг 36-літнього віку, він, за велінням згори, «відкрився світу», себто став Баал Шем Товом — «добрим чудотворцем». Фактично Бешт розпочав життя мандрівного знахаря-цілителя, яких тоді було немало на українських землях.
Коли Бешту виповнилося 40, він, будучи відомим, поселився в містечку Меджибожі на Поділлі, де провів двадцять років аж до своєї смерті. Сюди стали стікатися потоки прочан із усієї України й навіть сусідніх країв. Вони приходили до Бешта не лише за фізичним, але й за духовним зціленням, за моральною підтримкою і розрадою. Баал Шем не залишив жодних писемних праць, оскільки свої ідеї й повчання викладав у формі усних проповідей, наповнених притчами, приказками, народними переказами й біблейними оповідями. Все сказане Бештом запам’ятовували і потім дбайливо занотовували його вдячні учні, серед яких було немало освічених богословів. У процесі розвитку протягом наступного століття вчення Бешта розподілилося на окремі течії чи напрямки. Станом на початок ХХ ст. хасиди складали близько половини всіх євреїв Центрально-Східної Європи. Демократичні й навіть простонародні витоки хасидизму, започатковані ще Бештом, слід гадати, не без впливу народних вірувань українців Карпат, визначили пріоритет безпосереднього радісного й екстатичного сприйняття божественної сутності й молитви. Оптимістичний веселий настрій пронизує всю культову практику хасидизму. Специфічним для хасидизму є проведення особливих колективних трапез, під час яких прийнято пити горілку, співати й обговорювати будь-які питання, що стосуються царини релігії.
Послідовники Баал Шема також вірили, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування. Надзвичайним даром наділені передусім праведники — цадики, здатні досягнути злиття і єдності з Богом і які завдяки цьому слугували посередниками між людьми і Всевишнім у переданні Божественної благодаті. Такі вірування привели до виникнення династій цадиків і поширення серед хасидів їхнього культу.
Вишуканим зразком архітектури хасидських молитовних будинків, які називалися зазвичай клойзами, був розкішний ансамбль резиденції цадика у Садаґурі під Чернівцями, ще відомий як палац- резиденція чудотворного рабина (чи великого рабина). Ця споруда була такою ж відомою, як і її господар — Ізраїль Фрідман із містечка Ружин, що розташоване на півдні нинішньої Житомирщини. Безперечно, це одна з найколоритніших постатей у ранньому хасидизмі. Друзі вважали його мудрецем, й іскрометні вислови Ізраїля Фрідмана передавали з уст в уста як перлини хасидської мудрості. Недруги й опоненти закидали йому пристрасть до надмірної розкоші, якої так уникали легендарний Баал Шем та його учні. Переказують, що у своєму палаці в Садаґурі Ізраїль трапезував винятково зі срібного та золотого посуду, для нього грало два оркестри, а коли він вибирався у дорогу, то до карети запрягали четверо коней, і розкішному екіпажеві садаґурського цадика міг позаздрити навіть губернатор. Царська влада вважала його політично неблагонадійним і навіть трохи протримала у в’язниці; завдяки цій обставині він здобув в очах єдиновірців ореол мученика за віру.
А для пересічного люду, незалежно від віросповідання, він був «чудодійним рабином із Садаґури», ясновидцем і пророком, який міг віщувати долю, майбутній шлюб, торгову угоду чи куди зникла курка, що забігла на сусідський город...
Однак незалежно від легенд й анекдотів, Ізраїль Фрідман залишив по собі чудову пам’ятку: збудований його коштом розкішний архітектурний ансамбль, який складався із власне родинного палацу цадиків та клойза-синагоги. Святиня була зведена 1842 р. (добудована на початку ХХ ст.) у романтичному стилі з мавританськими мотивами, надзвичайно характерними для культового зодчества іудеїв України, і призначалася для місцевої хасидської громади. У другій половині ХХ ст. ця чудова архітектурна пам’ятка була пристосована під виробниче приміщення, при цьому гармонійну планувально-просторову композицію спотворили, добудувавши до південного й східного фасадів корпуси фабричних цехів. Здебільшого було втрачено інтер’єри. Більш-менш збереглися ніша Тори, проміжний секційний карниз й аркатура з дев’яти великих арок.
Самі ж хасидські громади протягом минулого століття спіткала така ж печальна доля, як й інших віруючих іудеїв в Україні й загалом в Центрально-Східній Європі. В СРСР хасиди зазнали переслідувань під час тотальних атеїстичних кампаній, у ході яких було закрито й сплюндровано майже всі хасидські святині: клойзи та палаци цадиків і перетворено їх здебільшого на господарські приміщення. Під час Другої світової війни хасиди, які проживали на окупованих нацистами територіях, стали жертвами геноциду. Вцілілі хасиди емігрували до США, Канади, Західної Європи й Ізраїлю, де зараз проживає більшість прихильників цієї течії (зокрема до Садагури прибули хасиди з Ізраїлю, Канади, США, Бельгії, Великої Британії).
Культурну самобутність хасиди репрезентують і своїм зовнішнім виглядом, який, зокрема, мають нагоду на початку листопада споглядати жителі Садагури. Із-поміж інших євреїв хасиди вирізняються специфічною манерою вдягатися, яка є даниною історичній традиції. Послідовники Баал Шема, переважно чоловіки, зазвичай носять чорний довгополий кафтан або пальто, так само чорний фетровий чи велюровий капелюх або ярмулку. Найпримітнішим елементом одягу є, звісно, святкова чорна оксамитова ярмулка з хутровою оторочкою, що нагадує шапку круглої форми. Подейкують, що пошиті іменитими «кашерними» кравцями ярмулки вартують як деякі авто. За типом ярмулок та кроєм штанів можна відрізнити прибічників різноманітних хасидських «дворів». Одружені хасидки голять наголо голову й носять перуки. Хасиди майже скрізь мешкають в окремих кварталах або навіть окремих поселеннях.
Хоча теперішні хасиди спілкуються поза межами домівки різними мовами, залежно від країни проживання, у побутовому вжитку багато з них зберегло мову предків — ідиш, яка колись повсюдно звучала і в Чернівцях. У релігійній практиці хасиди послугуються івритом — мовою священних книг іудаїзму.
За рубежем хасиди — одна з найзаможніших релігійних громад. Серед них можна зустріти юристів і торговців нерухомістю, вартістю на мільйони, у Нью-Йорку, власників підприємств із обробки алмазів у Лондоні й Бельгії, співвласників авіакомпаній, бізнесменів із великих міст Західної Європи, Північної Африки, Азії й навіть Австралії.
Саме завдяки підтримці з за кордону в наші дні розпочинають потроху відновлюватися хасидські громади і на своїй історичній батьківщині — в Україні. Зокрема вже кілька років діє хасидський осередок і в Чернівцях.
Проте незалежно від теперішнього місця проживання щороку хасиди з усього світу здійснюють паломництво до своїх святинь, які залишилися в Україні. Головними місцями паломництва є Меджибіж та Умань — історичні центри хасидизму. Меджибіж освячений двадцятилітнім перебуванням тут Баал Шема, а в Умані, на околиці містечка, стоїть могила одного з найвизначніших послідовників Бешта, духовного лідера брацлавських хасидів Ребе Нахмана з Брацлава, що помер і був похований 1810 року. Щорічно до Умані злітаються й приїжджають тисячі хасидів, передусім, звісно, брацлавські, — поважні сивобороді патріархи зі своїми синами й онуками, але лише особи чоловічої статі, — щоб поклонитися могилі Ребе й відзначити спільно свято Рош-га-Шана — єврейський Новий рік, який зазвичай припадає на вересень — початок жовтня за іудейським місячним календарем. За неофіційними даними, цього року до Умані прибуло десь близько двадцяти тисяч прочан.
Характерною особливістю хасидських паломників є практично автономний режим самозабезпечення всім необхідним, яке повинно відповідати вимогам ритуальної чистоти, себто бути кашерним: від кашерних продуктів до кашерної ложки і навіть кастрюль та сковорідки. Єдине, чого хасидам не вдається прихопити з собою в дорогу, так це кашерного житла. Тому вони змушені задовольнятися тим, що є на місці, — отже, винаймати помешкання в нечисленних місцевих готелях і гостинно розчинених для них приватних оселях тутешніх «ґоїв», тобто «чужаків», іновірців. Гостинність місцевого люду до паломників підкріплена щедрою оплатою за винайм житла, яке в ці дні тут сягає до 50 доларів на добу з особи. Перемножте це на ті десятки тисяч... До речі, кажуть, що і в Садагурі під час перебування тут хасидських прочан вартість «ліжко-місця» становила 20 євро за добу.
Але впродовж останніх півтора десятиліття колишня резиденція садаґурських цадиків у Садагурі тільки відлякувала шанувальників історико-культурного туризму глухою пусткою й руйнувалася буквально на очах. Тож навіть проводити екскурсії тут було небезпечно — у будь-якій момент просто на голову могла обвалитися струхлявіла стеля. Між тим державного охоронного знаку на цій унікальній пам’ятці ніколи не було та й досі немає. Як, зрештою, і на жодній із кількох десятків історичних будівель інших чернівецьких синагог, так само не менш цікавих в архітектурному відношенні. Тому передбачити їхню печальну долю, за нинішніх темпів інтенсивних розбудов і перебудов, неважко.
Хочеться сподіватися, що урочисто відкритий під єврейські мелодії та поблагословлений самим Ребе з династії садаґурських цадиків Фрідманів Центр хасидизму вдихне нове життя в сплюндровану й зруйновану архітектурну й культову пам’ятку.
