Учора виповнилося дев’ять днів, як із нами немає Марлени Рахліної — поетеси, перекладачки, дисидента. Вона пішла на 85-му році життя після важкої хвороби, залишивши на цьому світі по собі глибокий слід.
Багато дисидентів і правозахисників згадують про Марлену Давидівну як про людину, непохитну в своїй позиції. За гострі публікації, дружбу та листування з радянськими політв’язнями переслідування Марлени Рахліної не припинялося до 1987 року. «Приблизно 1948 року на районній комсомольській конференції поряд із «терміном» а х м а т о в щ и н а, який вигадали невігласи, прозвучало безглузде слівце р а х л і н і з м, утворене від прізвища сестри», — згадують брати Марлени, Давид і Фелікс Рахліни.
До останнього часу Марлена Давидівна працювала. Лише за останні роки вийшли її «Прозрачные слова» (Харків, «Права людини», 2006) і книжка спогадів «Что было — видали» («Фоліо», 2008). Перекладала поезію з української мови. 1996 року у видавництві «Око» вийшла книжка перекладів В. Стуса «Золотокоса красуня». У видавництві «Фоліо» готується до публікації українсько-російський білінгв — книжка віршів Василя Стуса «Палімпсести» в перекладі Марлени Рахліної.
Марлена Давидівна виховала сина, відомого в Україні та за її межами правозахисника Євгена Захарова. Впевнені, що сила духу дисидентки житиме у справах її послідовників.
Спогади близьких та колег Марлени Рахліної про неї, її поезію ви можете прочитати на сайті maidan.org.ua.
