Сьогодні розпочне свою роботу II Національний конгрес із питань біоетики. У його роботі візьмуть участь вчені із США, Канади, Бельгії, Франції, Люксембургу, Польщі, Словаччини, Росії, Білорусі тощо. Плани в делегатів — наполеонівські, але насамперед вони говоритимуть про те, що викликає сьогодні в світі так багато суперечок, — генетично модифіковані організми, клонування і ДНК-технології. Наскільки виправдані ці дослідження та що чекає науку в майбутньому — в матеріалі співробітника Інституту агроекології та біотехнології.
Слов’янська наука має свою специфіку. Вона сформувалася ще в XIX столітті, і, звичайно ж, насамперед визначалася розвитком технологій, у яких, попри схильність підковувати бліх, слов’янські дослідники були аж ніяк не настільки успішні, передусім через бідність. Саме через це доводилося зосереджуватися на розробці концепцій, намагаючись компенсувати свою певну технологічну неповноцінність. Такий стан справ був типовий і в XX столітті — східна наука зберігала свою концептуальність і бідність, а західна — технологічність, деталізм і забезпеченість…
ПРОБЛЕМУ ГОЛОДУ ВИРІШИТЬ ДНК
ДНК-технологія — сьогодні одна з провідних високих технологій. За вартістю своєї продукції її можна порівняти з такими могутніми галузями, як машинобудування, хімія, електроніка. Реально та за прогнозами в XXI столітті отримані з її допомогою продукти становитимуть не менше 20% усіх товарів, які надходять на світовий ринок. У розвинених країнах і країнах, які динамічно розвиваються, ДНК-технологію зараховують (залежно від країни) до першого, другого, третього з пріоритетних напрямів. Її занесено до всіх програмних документів, присвячених стратегії розвитку, котрі публікують ООН, ЄС та уряди окремих держав. Кількість публікацій із питань, пов’язаних із ДНК- технологією, у світі сила-силенна. Тільки в бібліотеці Конгресу США понад мільйон джерел, опублікованих тільки протягом останніх 20 років.
Парадигма ДНК-технології визначається глобальними соціальними завданнями. Основні цілі її розвитку — вирішити проблему голоду, створити ефективні засоби лікування людей і захисту навколишнього середовища, запропонувати альтернативні екологічно чисті технології з низькою енергоємністю та високим ступенем утилізації сировини в сільському господарстві, металургії, енергетиці та інших галузях. Багато хто вважає, що єдиний вихід сьогодні, в зв’язку з глобальним забрудненням, потеплінням тощо, — перехід до біологічного етапу розвитку цивілізації. У зв’язку з цим потрібно виробляти нову парадигму існування та новий стиль мислення. Загалом — це новий етап еволюції старої цивілізації. Необхідна нова біологічна культура, а отже, широка біологічна й екологічна освіта людей.
Усі напрями ДНК-технології тісно взаємодіють, становлячи єдине ціле. З одного боку, мікроорганізми — продуценти традиційних біотехнологічних продуктів (наприклад, пиво, хліб тощо), — удосконаляться методами ДНК- технології; традиційні мікробіологічні виробництва дедалі частіше здійснюють методами ДНК-метаболіки. З іншого боку, під час промислового вирощування мікроорганізмів та клітин, отриманих методами ДНК-технології, зазвичай використовують принципи, апаратурні рішення та методи традиційної біотехнології.
На початку 70-х років ХХ століття досягли результатів, що революціонізували науку та виробництво в усіх галузях, і на їхній базі виникла низка новітніх технологій, які отримали назву «високі технології» («high technology» або «high tech»). Так, у 1971 році американська компанія «Інтел» розробила перший мікропроцесор, у 1972 році в США створили першу рекомбінантну ДНК (виникнення генної інженерії та ДНК-технології).
Основні високі технології, завдяки яким науково-технічний прогрес вийшов на нові рубежі, — це мікроелектроніка, інформаційні технології, ДНК-технологія. Вони об’єднують багато високотехнологічних напрямів (наприклад, ДНК-технологія включає генну, клітинну, білкову інженерії, протеоміку, метаболіку й інші галузі). Високими є й спеціалізованіші технології — лазерні, мембранна тощо. Багато високих технологій в аерокосмічному комплексі, в оборонній промисловості. Виникають також окремі технології в традиційних галузях, наприклад, у металургії (безперервне розливання сталі), машинобудуванні тощо, які володіють основними властивостями високих технологій. У сучасному світі місце держави, її потенціал дедалі більше визначає розвиток у ній провідних високих технологій. Збільшення чисельності висококваліфікованих фахівців стає головною формою накопичення в сучасній економіці, а люди, їхній розум — найціннішим стратегічним ресурсом. Судячи з еміграції із колишнього Союзу та нині, за цей ресурс триває не менш запекла конкуренція, ніж за сировинні ресурси. Як приклад: за останніми даними із України виїхали близько 90 тисяч людей із вищою освітою; із Росії — майже 300 тисяч наукових співробітників, заробітна плата кожного сьогодні в розвинених країнах становить від 2 до 10 тисяч доларів на місяць… Країни, не здатні фінансувати наукові дослідження та розвиток наукомістких виробництв, залучати висококваліфікованих фахівців, в епоху розвинених технологій швидко відстають, і чимраз зростаючий розрив дуже важко ліквідувати, тобто в сучасному світі це «відставання назавжди».
НАУКА СТАЄ АРЕНОЮ ДЛЯ ЖОРСТОКОГО ПРОТИСТОЯННЯ
Зрозуміло, що високі технології — сфера стратегічних інтересів і об’єкт державної та міжнародної політики. Дослідження та розробки в галузі високих технологій потребують величезних ресурсів, залучення яких стає неможливим для однієї, навіть найрозвиненішої країни. Тому й виникають міждержавні об’єднання, такі як Євросоюз.
Продукція високих технологій — «high tech«— займає дедалі більшу частку у валовому продукті розвинених країн, визначаючи рівень їхнього експорту та конкурентоспроможність на світовому ринку. Практично вся їхня експортна продукція створена з участю високих технологій.
Час між фундаментальним відкриттям і його широким впровадженням зменшився до кількох років. Недивно, що деякі фундаментальні дослідження з самого початку планують і проводять тільки з огляду на їх прагматичне можливе застосування в рамках високих технологій і їм передують значні маркетингові дослідження. Високі технології нерідко використовують об’єкти, про існування, структуру та властивості яких вчені дізналися лише нещодавно, їх важко уявити собі в рамках звичайного здорового глузду. Типовий приклад: головний із об’єктів, «головний герой» новітньої ДНК-технології, — ген, — у багатьох аспектах й досі лишається не до кінця вивченим.
Комерціалізація фундаментальної науки має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивні очевидні — великі обсяги фінансування життєво необхідні для сучасної науки, що не може існувати без розвиненої інфраструктури, дорогого обладнання, кваліфікованого допоміжного персоналу, високого ступеню інформатизації тощо. Але втручання держави та комерційних структур призводить і до негативних наслідків. Виробляється новий режим існування науки: наука дедалі більше стає ареною жорсткого економічного змагання країн, корпорацій та окремих учених. Досить лише пригадати програму «Геном людини». Сучасні знання здебільшого стають власністю фірм. Це серйозно шкодить і сповільнює наукові дослідження. Засекречення наукових результатів як на рівні держав, так і на рівні окремих фірм, призводить до уповільнення темпів наукових досліджень. Науці перешкоджає й те, що вона стає елементом масової культури, престижу, «личкою» для деяких державних чиновників. Деякі наукові ідеї, на кшталт клонування, стають інтелектуальним кітчем і предметом державної та фірмової спекуляції.
У зв’язку із швидким розвитком фундаментальних наук та їхнім очевидним прикладним значенням, змінюється мораль суспільства та його деякі основоположні уявлення. Наприклад, старість, у традиційних суспільствах почесна, стала тепер ганебним захворюванням. Люди певного віку роблять пластичні операції, щоб їхній вік не впадав у вічі колегам і начальству. Модно бути молодим і здоровим. Тобто природні процеси життя людини в суспільстві стають ганебними. Я цього не засуджую, це просто інше, до чого слід звикати і на це розраховувати. Інша сторона таких змін полягає в серйозних соціальних наслідках за умов, коли в постіндустріальних країнах тривалість життя зростає завдяки досягненням «high tech», а народжуваність падає (діти — втрата темпу, особливо для працюючої жінки) і відбувається старіння населення. Це вимагає притоку молодих високо- та низькокваліфікованих кадрів зі слаборозвинених країн.
Тобто розвиток «high tech» у постіндустріальних країнах, особливо в США, виявляється залежним не тільки від імпорту сировини, а й від імпорту розумів. Фундаментальну науку, основи високих технологій, які становлять основу лідерства США, давно створюють переважно емігранти, спочатку із Західної Європи, ослабленої війною, потім — зі Східної (Європи й Азії). А у вирішенні проблеми збільшення кількості власних вчених не допоможе навіть клонування геніїв: справа в менталітеті, походженні, культурі, ідеології, а не в генетиці.
Розвиток «high tech» загострює проблему нерівності між бідними та багатими, тими, хто ввійшов у постіндустріальну еру, і тими, хто через різні причини не зміг цього зробити. У результаті цілі країни, народи, верстви суспільства стають об’єктом структурного та культурного насильства і не почуваються захищеними від можливості прямого насильства. Це призводить до появи надто небезпечних форм протесту — зростання релігійного фундаменталізму, націоналізму серед тих, хто почувається знедоленим, кого не влаштовує тотальне насадження чужих цінностей. У розвинених країнах Заходу, де високий рівень соціальної захищеності всіх верств населення й аутсайдери більше страждають морально, ніж матеріально, ці настрої в їхніх крайніх формах не набули поки що широкого поширення.
Вельми суперечливі й взаємовідносини високих технологій та екології. З одного боку, високі технології нерідко виступають як альтернативні технології, для яких характерне ефективніше використання природних ресурсів, територій, менше забруднення навколишнього середовища, ніж для традиційних технологій, які вони замінюють. Багато високих технологій, особливо біотехнологія, використовують при створенні замкнених технологічних схем, утилізації відходів, ефективного контролю рівня забруднень, ліквідації наслідків аварій. Це дозволяє трактувати багато гострих екологічних проблем як суто технічні.
ЦІНА ПРОГРЕСУ
За нинішньої чисельності населення в світі та рівні потреб людей, існування людства можливе тільки при використанні всіх досягнень науково- технічного прогресу. Найближчим часом людство явно не готове різко скоротити свої потреби, а істотне зменшення населення можливе лише в разі якогось серйозного катаклізму — сценарій, який припаде до душі лише невеликій кількості войовничих «яструбів» або ультразелених любителів дикої природи.
Один із найоптимістичніших варіантів такого сценарію представляє концепція стійкого розвитку, принципи якої декларували 1992 року на конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро. У документах цієї конференції (відома «Agenda 21» — «Порядок денний на XXI століття») висловлена заклопотаність «проблемою увічнення диспропорцій як між країнами, так і в рамках окремих країн, загостренням проблем бідності, голоду, погіршення здоров’я населення й неграмотності та тривалим погіршенням стану екосистем, від яких залежить наш добробут». Стверджується, що «комплексний підхід до проблем навколишнього середовища та розвитку, приділення їм більшої уваги сприятимуть задоволенню основних потреб, підвищенню рівня життя всього населення, сприятимуть більш ефективній охороні, раціональному використанню екосистем і забезпеченню безпечнішого та благополучнішого майбутнього. Жодна країна не в змозі досягти цього поодинці; проте ми можемо досягти цього спільними зусиллями — на основі глобального партнерства в інтересах забезпечення стійкого розвитку». У зв’язку з цим велику увагу приділяють розвитку високих технологій, їх широкому впровадженню в країнах, що розвиваються.
Розвиток «high tech», вельми різко розширивши можливості людини, загострив етичні проблеми, що давно виникли. Яку ціну можна платити за отримання наукових знань, розвиток науково- технічного прогресу? Який допустимий ступінь ризику при дослідженнях і створенні нових матеріальних благ? Чи повинні існувати принципові моральні обмеження при дослідженні навколишнього світу? У минулому в Європі існував могутній зовнішній по відношенню до науки обмежувач — церква. Зараз церква значною мірою втратила свої позиції, її роль частково виконує громадська думка, яку підігрівають преса та громадські організації, могутній рух «зелених» (чого вартий їхній класичний «наїзд» на генетично модифіковані організми…). Хоча загалом очевидно, що коріння цієї боротьби лежить у конкуренції між хімічними та біотехнологічними компаніями. Внаслідок такої боротьби з’ясувалося, що для «high tech» у демократичних країнах можуть створювати однаково нездоланні перешкоди на шляху реалізації справді потрібного або, навпаки, небезпечного проекту.
Стан галузі високих технологій в Україні досить сумний — від’їзд провідних учених, перехід фахівців, які продуктивно працювали, в більш високооплачувані галузі або в «човники» та на базари, недостатній притік молоді створили «чорні діри», і неможливо знайти виконавців навіть на добре профінансований проект. Кількість і масштаб таких «безлюдних зон» важко оцінити. Старіння науки та відновлення науково-технологічного потенціалу, особливо його кадрової складової, потребуватиме величезних витрат, на які наша країна навряд чи буде здатна в найближчому майбутньому.
ЯК ЗБЕРЕГТИ УКРАЇНСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ
Ще в середині дев’яностих можна було говорити, що Україна стоїть перед вибором — або остаточно втратити науково-технічний потенціал, наявність якого відрізняє її від слаборозвинених країн, або розвивати його та вступити до постіндустріальної ери в сфері високих технологій. Знайшлися експерти, в тому числі (що сумно) й із самої науки, які стверджували, що в бідній країні наука «надмірна» і її слід скоротити, що існування потужної науки в Україні, слаборозвиненій країні, не за можливостями. Цю думку висловлювали також кілька міжнародних експертів із Організації економічного співробітництва та розвитку. Схоже, що саме завдяки спільним зусиллям можливості вибору в України очевидно звузилися, якщо взагалі не зникли.
У всьому світі науку й освіту фінансують із бюджетних коштів і розглядають як найважливішу частину життєзабезпечуючого потенціалу країни. У США — країні, яка вважається зразком ринкової економіки, — дві третини фінансування фундаментальних досліджень ідуть із федерального бюджету і лише близько третини фінансують за рахунок прикладної науки (включаючи її військові галузі). В Україні з її перехідною економікою розмірковування про самофінансування науки непереконливі. Комерціалізацію досягнень науки стримує економічна криза, в якій перебуває промисловість, — відсутній платоспроможний попит на готові розробки, тим більше немає коштів на перспективні дослідження.
І вихід тільки один: усвідомити, що саме збереження наукового потенціалу — це і є збереження незалежної держави в майбутньому. І що саме зникнення цього потенціалу, який традиційно так дешево цінять слов’яни, остаточно перетворить країну на ринок збуту «high tech», створених за участю наших одноплемінників, але вже в інших країнах… І це буде вже не наша історія…
